Розділ 18

  Ми провели в торговому центрі більше, ніж я розраховувала. Три години знадобилося для того, аби обійти тільки половину тутешніх магазинів з одягом, ще півтори години ми провели в кафе, за яке цього разу платив Кларк, замовивши для нас трьох полуничні коктейлі і велику гору глазурованих тістечок. Задоволені, ситі і набиті по самі вуха покупками, ми дружно вийшли з торгового центру, оминули паркову і зупинилися біля автомобіля Мерід. Мені досі не вірилося, що я дійсно покаталася на кабріолеті.. 
  — Знаєте, можливо це прозвуть дещо банально, але з вами реально класно проводити час, — зізналася Мерід, відчиняючи багажне відділення для того, щоб закинути туди наші пакети. — Всі мої друзі - це друзі брата..а мої власні, — вона на секунду заплющила очі, ніби сама згадка про друзів приносила їй фізичний біль. Не знаю, що саме стало тому причиною, але моє ставлення до Мерід потеплішало. — А, забудьте. 
  — Ми невдовзі поїдемо на музичний фестиваль, який буде тривати цілий тиждень, — через деякий час мовила я, подумавши, що, мабуть, нашій компанії не завадило б розширити свої горизонти. Кларк здивовано підняв брови, не очікуючи такого повороту дій. Я й сама не знала, хто потягнув мене за язик. Однак картати себе за таке рішення я буду потім, а зараз.. — Якщо в тебе немає ніяких планів і твої батьки не проти, можеш поїхати з нами. Кларка ти вже знаєш..і Дженніфер також..
  — Я з превеликим задоволенням поїду з вами! — радісно викинула вона і зробила крок вперед, та я вчасно відступила, не давши Мерід закувати мене в обійми. Вона ніяково зупинилася, однак щаслива посмішка на її обличчі нікуди не ділася. Мені подумалося, що їй неймовірно личить щира посмішка. — Ви додому? Можу підвезти. 
  — Думаю, ми з тобою обов'язково знайдемо спільну мову, — заявив Кларк, вічиняючи дверцята і опускаючи сидіння, щоб я пролізла назад. Я так і зробила, зручно поклавши руки по бокам від себе. Мерід опустила дах і, дочекавшись поки сяде Кларк, покрутила ключ, у відповідь машина видала гучний рик, який мимоволі нагадав мені звуки мотоцикла. Я похитала головою. Не час про це згадувати. 
  — То через скільки ми їдемо? — запитала Мерід, повертаючи руль в ліву сторону, аби виїхати з парковки. — Якщо цього тижня, тоді попередьте заздалегідь, щоб я змогла скасувати всі свої зустрічі. 
  — О, ні, — знову хитнула головою. — Ми збираємося виїхати у вівторок наступного тижня. 
   Цілий місяць я слухняно сиділа вдома, тільки двічі зробивши нічну вилазку. А все заради того, щоб батьки знову почали мені довіряти. Протягом місяця я повільно підводила їх до рішення дозволити мені поїхати на фестиваль, акуратно і неспішно тягнучи за потрібні ниточки. Не минуло і трьох тижнів, як батьки об'явили, що я можу їхати. За одної умови: я повинна фотографувати кожний свій крок(образно кажучи) і відсилати їм як доказ того, що я знову не вплуталася в якусь історію з наркотиками. В перші дні мене це обурювало, адже якого дідька? В мене є повне право подорожувати у межах своєї країни, тоді чому я повинна звітувати? Зрештою довелося здатися на поталу батькам і прийняти їхні умови. 
  До грандіозної поїздки залишилося два дні..
Кларку зателефонували, що перервало невгамовний потік моїх думок. Він витягнув телефон з кишені і, дивлячись на екран, сполотнів. На ньому значилося "тато". Кларк прочистив горло і, на мій подив, підняв трубку.
  — Так? — вітер не дозволяв почути, що говорить опонент. — Ні..тату, — мовчання. 
  Кларк, не зважаючи на свою бронзову шкіру, зараз був білішим ніж сніг. Його губи знекровилися, шалено затремтівши. 
  — Тату, послухай..не кричи, будь-ласка. Я не повернуся додому, допоки ви не приймите мене таким, яким я є... — тепер навіть вітер не міг заглушити істеричні верески. — Блокуй, на здоров'я, всі мої банківські рахунки, якщо тобі так кортить, але я не повернуся! Тату..не смій, не треба..
  З трубки почувся ще одне голос, точніше крик..жіночий. Кларк різко вибив, сховавши в кишеню телефон. Він дивився просто себе, ведучи внутрішню боротьбу із самим собою. Його очі підозріло заблищали, проте він швидко взяв себе в руки. 
  — Не звертайте уваги, звич

айна сімейна драма, — запевнив він, хоча голос його до сих пір тремтів. 
  — Звичайно, — кинула Мерід, скляними очима дивлячись перед собою, немов бачила там всі жахіття, які траплялися в сім'ї Кларка. Вона сильніше стиснула шкіряний руль, перекидаючи своє чорне волосся через плече. — Знаєте, нам сьогодні потрібно розвіятися. Як вам їдея завітати в одне місце? Обіцяю, ніяких наркотиків. 
  — Тільки якщо там будуть гарячі хлопці, — оживився Кларк і я змогла спокійно видихнути. Це набагато краще, ніж його хандра. Я поправила волосся, яке від противного вітру залізло мені на обличчя і відкинулася на спинку сидіння, насолоджуючись поїздкою. Повз проносилися інші автомобілі, будинки змінювали колір, від швидкості, яку набрала Мерід, перехоплювало подих. 
  Я заплющила очі, задоволена тим, як приємно обдуває повіки вітер. Клуб..що ж, потрібно буде сильно постаратися, аби не викликати підозри в батьків, які будуть впевнені в тому, що я на ночівлі у Джені. Я не хотіла знову підривати їхню довіру..чи знову вести себе, як невдячна донька. Тож доведеться триматися подалі від проблем, які я можу створити в клубі.   
  Зрештою ми зупинилися перед моїм будинком. Вилізши з машини, я мало не спіткнулася, коли побачила перед вхідними дверима високу жінку і її невеликого напарника. Я знала жінку, особово запам'ятався її суворий вираз обличчя і завжди вигладжена сорочка. Я поглянула на Кларка, який притулилася бедром до дверцят. 
  Зрозумівши мене без слів, він заговорив до Мерід, залишаючись на місці. Я закрокувала до двох персон, які вже помітили мене. 
  — Місіс Сайрін, — виховано промовила я, завваживши її перекошене від гніву обличчя. Її тонкі червоні губи стиснулися. — Якщо ви до мами, тоді мушу вас попередити, що її немає вдома. 
  — Ми знаємо, — махнула рукою жінка. — Вона повинна приїхати з хвилини на хвилину. Однак як же це непрофесійно, — вона повернулася до свого напарника, ймовірно, вже забувши про моє існування. Його наляканий погляд бігав від мене до місіс Сайрін і назад. — Заставляти нас чекати на ґанку свого дому. Ба більше, це неформальна обстановка! Якби ця справа не стосувалася цього слизького Мафліна, тоді я б настояла на тому, щоб зустрітися в офісі.
  Я впитувала кожне її слово, немов губка. Отож вони приїхати обговорити справу Мафліна. 
  — Але там забагато зайвих вух, Макнейр. Краще це обговорити в більш приватній компанії, — Вона різко розвернула голову, нагадуючи якогось величного павича, коли біля дому зупинилася ще одна машина і звідти, підозріло дивлячись на авто Мерід, вийшла мама. Насупивши брови, вона вже була готова почати допит Кларка, який, побачивши грозне обличчя моєї мами, знову побілів. — Місіс Дорман! А ми якраз вас очікуємо. 
  Дивно, як швидко змінився тон її голосу. Ще недавно вона зверхньо говорила про мою маму, а тепер щебече. Я стрималася від того, щоб пустити очі під лоба. 
  Мама полишила Кларка і, голосно стукаючи високими підборами, підішла до ґанку, впиваючись у мене прискіпливими очима. 
  — Бери свого друга і негайно в свою кімнату, — звеліла вона, потім коротко посміхнулася до своїх колег, паралельно продовжуючи говорити:  — Через дві години я тебе покличу на обід, а потім поїдемо до психіатра. 
  Якщо остання репліка і викликала зайві питання у місіс Сайрін, то вона ніяк себе не видала, продовжуючи дарувати світу свою огидну посмішку. Її напарник, молодший від неї на ціле покоління, натомість відвів погляд, різко зацікавившись різьбою на дверях. Цікаво, чи то він дійсно був таким боягузом, що боявся навіть заперечити своїй начальниці, чи просто був слабохаратериним чоловіком? Я схилялася до другого варіанту. 
  Мій погляд метнувся до теки, що в руках її стримала сувора місіс Сайрін. Що в ній? Тека була червоного кольору, отож не могла бути текою з компроматом на Мафліна. З цього постає інше запитання: що такого могло бути в цій теці, що довелося їхати аж додому до моєї матері, подалі від допитливих очей співробітників? Почувши виразний кашель мами, я кивнула і, обійшовши маму, поспішила до Кларка. Всього на одну коротку мить мені закортіло заперечити їй, однак здоровий глузд узяв верх

. Якби я насмілилася щось таке втнути у присутності її колег, тоді, я впевнена на всі сто, мені б були непереливки. Отож я змирилася. Але ненадовго. Мені конче треба дізнатися, що зробили з інформацією, наритою задля досягнення правосуддя над Мафліном. Чи посадять його в кінцевому результаті? Чи викриється той факт, що він холоднокровно вбив свою дружину? 
  — Забираємо пакети і в кімнату, — розсіяно махнула я, перебуваючи в своїх думках. Аддісон стверджувала, що він жахлива людина..але звідки вона могла це знати? Не думаю, що вони проводили досталь часу разом, якщо взагалі бачилися. Наскільки Мафлін став для неї особистою проблемою? Це питання, імовірно, мені доведеться поставити при зустрічі з нею. 
  Зрештою ми попрощалися з Мерід, яка взяла з нас обіцянку, що ми обов'язково сьогодні відвідаємо її "таємне" місце. Координатів нам, звичайно, ніхто не дав. Відтак поспішили в мою кімнату, з розмаху кивнувши паперові пакети на ліжко. 
  Я впала в перше ліпше красло, простягнувши вперед стомлені від ходіння ноги. Кларк притулився до одвірка, склавши мужні руки на грудях. 
  — Коли зателефонував твій батько.., — обережно почала я. — Що він хотів? 
  Перш ніж відповісти на моє запитання, Кларк заплющив очі і повільно видихнула, збираючись з думками. 
  — Спочатку звинуватив мене в тому, що паскудна дитина і він щиро жалкує про те, що я його син і взагалі мені потрібно горіти в пеклі за мої неправильні походеньки, — говорячи це, він стискав і розтискав пальці, немов фізично відчував лють, що вирувала в ньому. Його голос тремтів. — Потім сказав, що мені негайно потрібно вернутися додому. Швидше за все для того, щоб запихнути мене в дурдом. Хоча, знаєш, якщо там будуть божевільні хлопці — я зовсім не проти. — Я не засміялася, як і Кларк. 
  — Вони не мають права так ставитися до тебе, — гаркнула я, намагаючись не бути сильно грубою в своїх висловлюваннях. — Ти їхній син, чорт забирай! 
  — Я їхній ненормальний син, — з гіркотою в голосі виправив мене Кларк, проходячись долонею по білих пасмах волосся. — А потім.. ну, він завжди вибирав різні способи покарати мене, як наслідок завжди страждала мама. Він не бив мене.. натомість заставляв дивитися на те, як він знущається над нею.. а мама, — його голос урвався. — вона навіть не робила спроби припинити це.. вічно вторила, що так має бути. Останнім, що я чув, коли кинув трубку - це її крик. 
  — Це..жахливо і, ти мене вже вибач, але твій батько — справжній психопат. Навіть перебуваючи в психіатричній лікарні, я не бачила там таких жорстоких і неврівноважених людей. 
  Кларк втомлено кивнув. 
  — Якщо я повернуся...щоб хоча б чимось зарадити мамі, тоді він навряд чи залишить на мені хоч одне живе місце. 
  — Ти нікуди не підеш, — холодно мовила я. — Ми викличемо копів. Можливо, нам вдасться посадити твого батька за його насилля. 
  Мій найкращий друг різко закам'янів, обличчя прибирало білосніжного відтінку, а кадик заходився рухатися уверх і вниз. Кларк похитав головою на мої слова, сильніше стискаючи руки. 
  — Ні. 
  — Чому?
  — Оллі, на це є свої причини, — різко відповів Кларк і, поглянувши у бік ванної кімнати, застиг. Я піднялася з крісла, відчувши весь спектр болі в суглобах і повільно, немов кішка, підішла до нього. Кларк не відводив напруженого погляну від поверхності дверей, тому мені довелося силоміць повернути його голову, щоб він звернув на мене увагу. Його сіруваті очі зблиснули, скільки в них було смутку.. — Наша сім'я не є нормальною, я це прекрасно розумію і мені хотілося б, чесно хотілося б, щоб настала справедливіть. Але це зламає маму..вона і так тримається з останніх сил і коли батько в роз'їздах, вона стає цілком нормальною..живою. Якщо його посадять, це вб'є її. В прямому сенсі слова.  А якщо не стане її.., тоді мені не залишиться іншого виходу, окрім як піти за нею. 
  — Більше ніколи, чуєш, ніколи не говори про таке. Навіть не смій думати, — мої руки обвилися навколо його талії, притискаючи до себе. Кларк, немов саме це йому і було необхідно, стиснув мене в обіймах так, що затріщали кістки. Він відчайдушно чіплявся мої плечі, поставши підборіддя мені на маків

ку. Я вже ї забула, який він високий. Притуляючись до його грудей, я виразно чула, з якою неймовірною силою б'ється його серце. — Все обов'язково налагодиться. Ми знайдемо спосіб, як справитися з твоєю сім'єю, обіцяю. 
  — Хотів би я в це вірити.. 
  
  ***
  Не пройшло і двох годин, як нас двох закликати на обід. Колеги моєї матері до сих пір сиділи за столом, уважно передивляючись документи, які були розкидані по всій поверхні стола. Я мовби ненароком поглянула на один з листків, зауваживши мініатюрний шрифт і декілька перших слів: «Скоєне вбивство - не було самозахистом», однак далі прочитати не змогла, адже місіс Сайрін "випадково" забрала листа прямо у мене з-під носа. Я втрималася від того, щоб зашипіти від досади. Відтак повернулася до мами, яка якраз, спершись на стільницю, уважно розглядала ще один документ. 
  — Візьміть собі щось з холодильника і назад в кімнату, — якось відсторонено промовила мама, навіть не глянувши в нашу сторону. Мої плечі напружилися. — Я перенесла зустріч з психіатром на завтра. На жаль, ця справа займе більше часу, ніж я очікувала. 
  — А яка саме справа? — обережно підбираючи слова, аби не напоротися на гнів мами, запитала я. Кларк здивовано підняв брову, мовляв: це те, про що я думаю? Я непомітно кивнула. Мама на секунду відірвалася від свого заняття і провела долонею по обличчю, ніби позбавляючись втоми. 
  — Знову Мафлін. Декілька років тому я вже намагалася посадити його, однак в мене не було ніяких аргументів, які я б могла застосувати в суді. Проте тепер.. — її погляд впав на документ, а якому, імовірно, містилася вся інформація про Мафліна. — Сподіваюся, цього разу я зможу довести справу до кінця. 
  Чомусь мені здавалося, що останні слова мами означали для неї більше, ніж формальність. 
  — Я знала його дружину, — відгукнулася місіс Сайрін, опускаючи папері, які тримала в худих руках. — Як і ти, Дорман. 
  Я перевела погляд з байдужої місіс Сайрін на сполотнілу маму. Вона стиснула губи в тонку лінію, міцно зчепивши зуби і різко відказала: 
  — Це нам не допоможе. Краще читайте і ляпайте язиком дурниці. 
  — Невже це такий секрет? — вдавано здивувалася жінка, подивившись на нас з-за плеча, від чого її шия противно хрустнула. Я досі нічого не розуміла. Так, я знала, що Мафлін вбив свою дружину, але навіть підозрювати не могла, що мама особисто знайома з покійною. — Та що я тобі говорю, ти й сама чудово знаєш, що із себе уявляє ця проклята сімейка, еге ж? 
  — Стули рота, поки не пізно, — прошипіла мама крізь стиснуті зуби. На мой пам'яті я ніколи не бачила її настільки розлюченою. Я несвідомо відступила на крок, коли її  їдкий погляд зупинився на мені. — Візьміть щось з холодильника і йдіть назад у кімнату. Ти достатньо почула. 
  — Звідки ти знаєш сім'ю Мафліна? — рішуче запитала я, подумки даючи собі ляпаса, поки це не зробила мама, але наяву.  Що мені вже втрачати? 
  — Не твоє діло, Олівіє, — люто відповіла вона, хоча щось таки промайнуло в очах. Я не могла розібрати, що саме це було: чи то страх, чи то гнів. Її обличчя вкрилося червоними плямами, єдине що виказувало її праведний гнів. — В кімнату. Негайно. 
  Щось потягнуло мене за рукав, то була рука Кларка, який намагався відтягти мене. Натомість я ближче підійшла до жінки, яка все моє життя ставилася до мене, як до лайна. 
  — Тобі не вдасться вічно зберігати таємниці. Рано чи пізно я дізнаюся, яке твоє відношення до цієї сім'ї. 
  Її долоня вже було піднялася, щоб дати мені по самі вуха, проте вона вчасно згадала про гостей в нашому домі і лише стиснула руку в кулак. А потім процідила:
  — Не копайся в цьому, якщо не хочеш наслідків. Наша родина достатньо натерпілася, щоб якась..дитина вирішила погратися в детектива. А тепер вимітайся. 
  — З радістю! — гарикнула я і, різко розвернувшись на п'ятах, вилетіла з кухні. Перед очима наче замиготіли червоні фари. У вухах столо гупання моїх кроків, коли я злетіла по сходам вгору, навіть не обернувшись, аби пересвідчитися, що Клірк слідує за мною. Я майже фізично відчувала, як шкіру поколювало він гніву, який повільно розстікався тілом. Раніше це були тільки сплески..але зараз, 

я не могла остаточно сказати, що викликало в мені таку реакцію: незнання всієї ситуації чи дурні таємниці, які віддано приховує моя сім'я. — Кларку! — гукнула я, коло ми нарешті опинилися в моїй кімнаті. Кларк тихенько зачинив двері, притулившись до них спиною і вражено глядів на мене. — Сподіваюся, ти взяв номер Мерід? 
  — Оллі..
  — Якщо взяв, тоді негайно дзвони їй і кажи, щоб заїхала по нас увечері. Мені потрібно розвіятися. 
  Декілька хвилин він невідривно дивився на мене, очікуючи, що я передумаю. Потім, важко зітхнувши, витягнув смартфон з кишені.