Розділ 17

  — Кларк залишиться в нас на декілька ночей, — важко зітхнувши, промовила я, сидячи напроти шокованих цією інформацією батьків. Мама похитала головою, дивлячись просто себе. — В нього виникли проблеми вдома, мамо. Ти ж сама чудово знаєш, яка тут ситуація і чому він змушений був піти. Це всього на кілька днів, потім він повернеться додому. 
  — Він хлопець, — суворо сказав тато і я мало не засміялася йому в обличчя. — Однак, — я з надією в серці поглянула на нього, очікуючи вирішальною вердикту. Навіть пальці схрестила під столом. Мама запитально перевела на тата погляд, примруживши темні очі. Вона перекинула акуратно вкладене хвильками волосся за спину, і це було саме тим жестом, який я ненавиділа все своє життя. Особливо те, з якою зверхністю вона це робила, немов ми були мініатюрними комахами порівняно з її величною особистістю. Я стиснула щелепи, продовжуючи дивитися на батька. — Він може залишитися в гостьовій кімнаті. Хто знає, що в хлопця в голові. 
  — Тату..
  — Я не потерплю всякі фіґілі-міґілі в своєму домі. 
  Ну звичайно, я ж не маю іншої роботи, окрім того, щоб займатися всяким з Кларком, який є потенційним ґеєм. Від абсурдності цієї розмови мене почало нудити, отож я звелася на ноги. Зараз було близько дванадцятої години і я можу ще піти на прогулянку. 
  — Не забувай, що завтра сеанс із психіатром, — невдоволено і як завжди холодно повідомила мама. Я швидко кивнула і бадьоро вийшла з кухні. Кларк стояв за рогом, сюячи від радості і полегшення, яке, імовірно, не відчував дуже давно. 
  — Ти ж знаєш, як сильно я тебе люблю? Готовий тобі зірочку з неба дістати, якщо доведеться. 
  — Не підлизуйся. 
  Він підняв вгору руки і, крутанувшись на п'ятах, пішов до вхідних дверей. Я відчула різкий поштовх всередині себе, ніби щось внизу живота різко піднялося і впало з такою силою, що заболіло все тіло. Я затримала дихання, намагаючись позбутися неприємного поколювання. От бляха! І тут до мене прийшло розуміння катастрофи, яка зараз могла статися. Кларк спантеличено глянув на мене, тримаючи долоню на ручці дверей і очікуючи мене. 
  — Що з тобою? 
  Я замахала руками і головою, відчуваючи, як внизу накопичується вологість. Потім швидко збігла догори сходами, різко входячи в поворот і забігаючи у загальну ванну кімнату. Ця ванна була маленькою і компактною, по мінімуму предметів: власне ванна, туалет і раковина. Від білосніжного кахелю відстрибували сонячні ранкові зайчики. Я опустила кришечку унітазу і спустила вниз штани. Бляха. 
  Під час мого перебування в психіатричній лікарні в мене ні разу за п'ять місяців не було місячних. Лікарі пояснювали це тим, що наявність малої кількості жирових відкладень в організмі, наприклад при анорексії, може спровокувати відсутність менструації. Чи означає їхня поява те, що я набрала вагу? 
  Я закинула голову назад, намагаючись заспокоїти власне серцебиття. Чому я взагалі так розпереживалася? Звичайно,точно чи пізно це мало статися.. просто я не була готова. Я витягнула вперед руку і, уважно дивлячись на передпліччя, відтягнула вбік шкіру. Її стало більше. Раніше ця білосніжна шкіра прилипала до кісток, її практично неможливо було відтягнути. Я стиснула зуби, коли жовч підійшов до горла. 
  Глибоко вдихнувши, я нагнулася, відчинила дверцята раковини і витягла звідти пачку прокладок. Не знаю скільки пройшло часу, перш ніж я привела себе в порядок, але напевно багато, якщо судити по вираженню обличчя Кларка. Той притулилася до одвірка дверей, склавши руки на грудях і дивлячись на мене знизу вверх. Я сперлася на перила. 
  — Ще пару хвилин, — мовила. 
  Відтак розвернулася і проскочила до себе в кімнату. Я перетнула її і опустилася навколішки перед ліжком, проводячи долонею по підлозі. Я натрапила на гладку теку і витягла її з-під ліжка. Сьогодні мама вернулася під ранок, провівши всю ніч на роботі. Я помітила в її руках не одну шкіряну сумку для документів, а цілих дві. Вона приносила завжди одну, щоб вдома обробити всю потрібну інформацію і зранку віднести в офіс. 
  Можливо, моя ідея закінчиться повним провалом і мама викриє мене, проте я повинна була хоча б спробувати, риз

икнути. 
  Я кинула теку на ліжко, і щось сильне потягнуло мене зазирнути всередину, чого я не робила, відколи отримала її. Опиратися такому сильному бажанню було неможливо, я майже фізично відчувала поколювання на шкірі, мовби хтось встромляв люди тисячі гострих голок. Я відкинула в бік тильну сторінку, перейшовши одразу до основної. Вміст теки спочатку міг би здатися цілком безневинним, якщо не перегорнути ще декілька сторінок. Деякі слова чи цілі речення були виділені червоним маркером, окремі абзаци підкреслені звичним олівцем, а сам текст, який плив у мене перед очима, був незайманий. Мої очі пробігтися по ньому і з чим раз мої зіниці розширювалися до розміру чайних тарілочок. 
  «Роберт Дарден Майлін, по перевіреним витокам інформації, безжально вбив свою дружину. Перераховані докази винуватості містера Мафліна можна знайти на сторінці 18. 
  За словами його сина, він неодноразово глумився і знущався над власною дружиною і дітьми.» 
  «Вже мав проблеми з порушенням закону»
  «Був помічений в торгівлі наркотиками.»
  «Співробітники містера Мафліна неодноразово помічали підозрілих особистостей у головному офісі. Один з них, відомий голворіз під кличкою «Беліал», який був пов'язаний з серією вбивств на півночі»
  «Насилля над неповнолітніми, вбивство, торігля незаконними речовинами, неодноразове порушення закону»
Я з закрила теку, натиснувши на неї двома руками. Знайдена інформація вирувала в голові, кружляючи і будуючи нові теорії. Вбивця. Ось ким був цей славнозвісний Мафлін. І ця людина заплатить за скоєне, якщо я мій план вдасться. 
  Взявши в руки теку, я вийшла з кімнати, чуючи відлуння голосів внизу. Батьки все ще сиділи на кухні, отож шлях був вільний. Я перетнула коридор, зупиняючись перед різьбленими дверима кабінету мами. Відтак тихо відчинила двері, послизнувши всередину. Я роздивилася. І мало не заридала від полегшення, коли побачила дві однакові сумки. Маса не сховала їх. Або ж не встигла. 
  Підійшовши до одної з них, я відклала в бік свою теку і витягла із сумки іншу. Слава богу, вона теж була чорна. Після чого витягла ще одну теку, цього разу вона була червоного кольору. Отож я розгорнула червону і пройшлася очима по цифрам всередині. Розрахунки. 
  Я взяла чорну теку, засунувши червону назад. В цій виявилася інформація на такого собі Джейкоба Ленса. «В минулому відсидів строк у в'язниці для важких злочинців. Однак, вийшовши, містер Ленс не виявив бажання покінчити з криміналом і вдався до ще більш жорстоких ігор»
  Я поміняла теки місцями, забравши собі теку про містера Ленса. Відтак розставила все по своїм місяцям і тільки тоді дозволила собі видихнути. Однак це тривало недовго й мені знову довелося затримати дихання, коли двері надто гучно, як для маленької кімнати, скрипнули. Я миттю сховала папку за спину, обливаючись потом. 
  — Бенго! — видихнула я, побачивши перед собою задоволену морду собаки. Він хитнув хвостом і опустився на задні лапи, схиливши голову набік. — Ти мене до біса налякав, малий. 
  Бенго висунув язика, дивлячись на мене величезними чорними очиськами. Йдучи до дверей, я молила Бога, щоб Бенго не гавкнув і мене не викрили. Якщо б це сталося, я б добряче отримала на горіхи. 
  Я озирнулася, ще раз глянувши на сумку для документів. Мама завжди приносила такі сумки і, судячи з їх слів, вона ніколи не знала, яка справа на неї чекає вдома. Це грало мені на руку. Зрештою я вийшла з кімнати, чуючи позаду тупіт лап Бенго, який віддано слідував за мною. Зранку ми вже були на прогулянці, тому висновок напрошується сам: Бенго просто потрібна моя увага. 
  Спустившись вниз, я вже вкотре погладила Бенго по гладкій шерсті, почувши у відповідь гавкіт задоволення. Бенгові очі звузилися, коли він помітив Кларка. Широка пащека, наповнена гострими зубами, відкрилася. 
  — Я вже йду! Не треба на мене гарчати, — промовив Кларк і, не обертаючись спиною до собаки, вийшов із будинку, тримаючи руки піднятими вгору. Бенго сховав зуби, лагідно заскавчав і опустився на задні лапи. — Оллі! 
  — Побачимося, — я все ж таки почухала його за вухом перед тим, як вийти услід за другом. 
  Надворі стояла сонячна, 

тепла погода, звідусіль чулися крики сусідських дітей, шелестіли листя на світло-зелених деревах, на їхніх поцілованих сонцем гілочках сиділи птахи, співаючи свою мелодію. У літньому розпалі неможливо було не увібрати в себе частинку цієї атмосфери. Я глибоко вдихнула, відчуваючи в ніздрях запах лимонаду і соковитих яблук. Попереду Кларк вже минув огорожу і зупинився біля краю дороги. 
  Він махнув рукою, змушуючи мене підійти. 
  — Шопінг? 
  — Ненавиджу його. 
  — Отож шопінг. Чудова ідея, скажи? А то ті дідівські шорти натирають між ногами, я спати нормально не можу! 
  — Ой, бідолашний, — без каплі жалю, мовила я. Закотивши очі, Кларк подався вперед. 
  Не пройшли ми і двадцяти метрів, як позаду почувся гучний автомобільний сигнал, супроводжений гучним дівочим сміхом. Я вже приготувалася, очікуючи чергову фанатку Кларка, проте голос, який пролунав секундою пізніше, здався віддалено знайомим. 
  — Не хочете прокататися з вітерком? — я обернулася, позглянувши на дівчину через плече. Довге волосся, кольору воронячого крила, рівна чілка до густих брів. Мерід широко посміхнулася, показуючи білосніжні зуби. Мій погляд повільно, навіть більше недовірливо, оглянув машину. Переді мною стояв, злегка відбруючи, Ролс-Ройс кабріолет. Справжній. Блискучий і білесенький. Я мимоволі розявила рота і, перехопивши потішений погляд Мерід, миттю зімкнула губи докупи. Кларк, стоячи збоку від мене і тримаючи руки в кишенях вчорашніх джинс, стиха присвиснув. 
  — Що за дурні питання? Звичайно, хочемо! — вигукнув він, отримавши лагідну посмішка Мерід. — Оллі! — Кларк різко повернувся до мене і я почала вперше за декілька років молитися, щоби він не згадав про мій список бажань перед Мерід. — Це одне з твоїх бажань! 
  От бісів син. Я стримано кивнула, телепатично передаючи Кларкові обіцянку розплати. Він підібгав губи і, не чекаючи на мене, відчинив дверцята кабріолета. Після чого, відсунувши уперед пасажирське сидіння, заліз на заднє. Я продовжувала стояти, дещо ніяково витрішаючись на начищений капот машини. Мені не відрилося. Моя дитяча мрія може здійснитися.. Точніше вона вже здійснюється. Я відчула, як вгору підстрибнуло серце, потім неспішно опустилося до самих п'ят. 
  — Ще довго будеш витріщатися? — поцікавилася Мерід. — Сидіння не кусається, якщо ти цього боїшся. Давай, Олівіє, сідай! — вона легенько ляснула по шкіряній обшивці сидіння. Навіть воно блищало у променях обіднього сонця. 
  Тільки з третього разу мені вдалося зрушити з місця і, ліниво перебираючи ноги,  вмоститися на переднє, з біса зручне сидіння. Мерід взялася за руль, її високі туфлі натиснули на газ, автомобіль повільно покотився вниз квітучим пагорбом. Розмальовані дітьми будинки яскраво сяяли, трава, прикрашена краплинками роси, блистіла, немов коштовні діаманти. Мерід водила хаотично, хтось би міг припустити, що вона купила права і я могла б з цією людиною погодитися. Проте я не думала, що Мерід з тих людей, які йдуть легким шляхом. 
  Бажання «Прокататися на справжньому кабріолеті за шалені гроші.» офіційно виконано. Чесно кажучи, я мала надію, що це бажання буде виконане останнім, якщо не передостаннім. Однак доля вирішила все зробити по-своєму, як завжди. 
  — Куди ви зібралися? — разом поцікавилася Мерід. Кларк поглянув на мене через зеркало заднього виду, задаючи німе запитання. Я коротко кивнула, як і раніше, відчуваючи на собі його прискіпливий погляд. 
  — На шопінг, хочеш з нами? — відповів Кларк, нарешті зосереджуючись на Мерід. Її чорні, немов вороняче крило, пасма впали на обличчя, легкий вітерець підхопив їх, розвіюючи. Мерід було досить хвилини на роздуми, немов вона зважувала всі "за" і "проти" цієї спокусливої ідеї, перш ніж кивнути. — От і чудово. 
  Зробивши крутий поворот, ми зупинилися перед величезною махіною, названою торговим центром. Він був заввишки в декілька метрів, налічуючи три поверхи, йоо білосніжні стіни і скляні двері відблискували промінцями на сонці. То тут, то нам можна було помітити людей з великою кількістю пакетів, деякі просто вирішили прогулятися, адже в самій серцевині торгового центру знаходилася лаунж зона із відкритим 

басейном і лавами для відпочинку. Кларк вийшов перший, посунувши вперед переднє сидіння, що дало змогу мені вилізти услід за ним. Мерід швидко опустила дах і, вийшовши з машини, встановила сигналізацію. 
  Ми зупинилися перед скляними дверима, які вели всередину. Відтак, не змовляючись, одночасно зайшли. Нас зустріло величезне фойє, стелі його видно не було. В середині, як я вже казала, стояв, сяючи і переливаючись різними відтінками сірого, гігантський фонтан. Його прикрашало три кам'яні фігури русалок, які спокійно сиділи на похилому камені, розчісуючи своє довге волосся і притуляючись спинами одна до одної. З їхніх байдужих очей лилася вода. 
  По дві сторони від фонтану розташувалися ескалатори і сходи, що вели на другий поверх, який був суцільно заповнений різноманітними магазинами, ресторанами і кав'ярнями. Оминувши русалок, ми стали підніматися вгору ескалатором. Раніше, ще до психіатричної лікарні, я страшенно боялася підніматися на цих ескалаторах, кожного разу мені здавалося, що ці рухливі сходинки якимось чином заберуть мене під себе, перемоловши мої нутрощі у фарш. Проте зараз я навіть не помітила, як моя нога вже ступила на сяючу підлогу другого поверху. 
  Кларк обережно торкнувся мого плеча, чудово знаючи про цей страх. Я глибоко вдихнула і послала йому менш більш нормальну посмішку, запевняючи в тому, що зі мною все гаразд. Напевно. Я й сама не знала, як зараз почуваюся. 
  — Давайте спочатку перекусимо? — запропонував Кларк і я мало не розцілувала його на очах у всіх. 
  — Тільки якщо ви дозволите мені пригостити вас, — повела Мерід. 
  — Мені завжди подобалися люди, які раді наповнити мій шлунок задарма, — усміхнувся мій друг, підморгуючи Мерід у своїй звичній розслабленій манері. — Особово, якщо ці люди пригощають мене фастфудом, а точніше крильцями. 
  — Я зрозуміла натяк. 
  Взявши нас під руки по обидва боки від себе, Мерід протягнула нас у напрямку блискучої вивіски червоно-білого кафе в самому центрі. Чомусь я була впевнена, що ми не вийдемо з торгового центру в найближчі три години.