Розділ 13

— Не подобається мені це все, — заявив Кларк, коли я переказала йому все, що сталося. Я відірвала погляд від вікна, по долівці якого повільно падали краплі дощу. Вчора передавали, що буде чергова літня буря, проте пішов тільки легенький дощик. Тека на моїх колінах здавалася розпеченим бруском, який щосекунди гарячішав все більше. Я перевела погляд на Кларка; він міцно стиснув щелепи докупи й почав тарабанити вказним пальцем до рулю. — Навіть взагалі було вплутувати тебе в цю історію? Чи твою сім'ю. Таких адвокатів повно, але вона чомусь вирішила зупинитися саме на твоїй матері. Тобі не здається це підозрілим? 
 — Ну, якщо так подумати, то я навіть не знаю, як опинилася в тій кімнаті з Джені..потім з Аддісон, і ці доганялки з поліцією. А тепер ще й ця тека. До речі, я залишу її в тебе до завтрашнього дня, поки не придумаю, як непомітно її підсунути мамі, — додала я. Кларк витріщився на мене, мовби я була несповна розуму. — Батьки йтак зараз будуть готові зняти з мене шкуру. Якщо я принесу це додому.. буде біда. 
 Кларк кивнув, відвертаючись і сильніше натискаючи на педаль газу. Автівка рвонула з такою різкістю, що мене кинуло вперед. 
 — І всеодно якось це все дивно. Який сенс добиватися справедливості і правосуддя, якщо цей Мафлін такий слизький тип? Дасть хабар і буде мати чистий спокій. І звідки у сімнадцятирічної дівчини компромат на нього? — насупився Кларк, відкидаючи голову назад і вдарячись потилицею в сидіння. Я повторила за ним, заплющивши очі. Цей день виявився таким божевільним.. 

— Я обов'язково все вивідаю, — заприсягтися я. 
 — Не зважаючи на те, що тобі прямим текстом сказали не рипатися? Знаєш, ти мій сміливий кумир. 
 — Замовкни. 
 Кларк хихотнув, роблячи різкий поворот рулем і виїжджаючи на головну дорогу. Машина покотилася вверх пагорбом. Незабаром я буду вдома..від усвідомлення цього я мало не втратила свідомість. Я затягнула ніздрями побільше повітря, намагаючись привести себе в норму. Я відчувала, як тиск крові б'є в голову, тіло покрилося тонким слоєм липкого поту, який повільно спускався цівочкою уздовж хребта. Навпено, саме так себе відчуває людина в паніці. Я спробувала дихати щільніше і глибше, аби зменшити частоту биття серця. 
 — Все в порядку? — стурбовано запитав Кларк, мимохіть глянувши на моє біле, немов порошок від крейди, обличчя. — Ми.. можемо ще покататися..
 — Ні, — відмахнулася я, притуляючись скронею до скла віконця. — Я в порядку. 
 Наступила тиша, в якій ми доїхали до мого дому. Зупинившись на узбіччі, Кларк розвернувся до мене, накриваючи мої спітнілі руки своїми величезними долонями. 
 — Постарайся не погіршувати ситуацію, добре? Не сварися з ними, просто вислухай і піди у свою кімнату. Десь біля опівночі я, Майк і Джені завітаємо до тебе, щоб провідати. 
 — Теку..
 — Залиш тут, — закінчив за мене Кларк, прибираючи руки і потираючи правою долонею задню частину шиї. — Ми розберемося з цим завтра. 
 Я кивнула і, ще раз глянувши на друга (вираз його обличчя був дивним, навіть в деякій мірі задумливим), вискочила з машини, залишивши теку на передньому сидінні. Відтак відвернулася від автомобіля, зустрічаючись з похмурим будинком. На ґанку, нетерпеливо стискаючи і розстискаючи щелепи, стояв тато. Його погляд раптом зупинився на мені і мені відразу ж стало погано. Я не могла сказати точно від чого: від розчарування в його очах чи люті, з якою він стискав кулаки. Я завмерла, відчуваючи, як дощ невгамовно б'є по вершечку голови. Проте вже за секунду опанувала себе, глибоко вдихнувши. Сусідні будинки вже давно потопали і нічній пітьмі, тільки в одному вікні світив нічник. Ліхтарі безпреривно мерехтіли, вже давно потребуючи ремонту. Це все так не в'язалося з тим, з чим мені доведеться стикнутися вже через хвилину. 
 — Заходи в дім, — скомандував батько, першим заходячи в будинок і притримуючи вхідні двері. Не відчуваючи власних ніг, я поплелася до ґанку, відтак зайшла в будинок. — Ти нас дуже розчарувала, Олівіє, — змучено похитав головою тато. Я лишень винувато опустила очі. 
 — Вона вернулася?! — почула я вереск з кухні, вже за мить в проході між кухнею і коридором з'явилася мама. Якщо мені не зраджує пам'ять, я вперше бачила її такою розпатланою, в одному лише халаті і не накрашеною тонною косметики. — Поліція тільки-но пішла, — повідомила вона вже більш холодним тоном. Я здригнулася. Якби я не хотіла стримати тремор, я все ж відчувала тремтіння на кінчиках пальців. — Ти хоча б уявляєш всю серйозність проблеми?! 
 Почалося..
 — Ми з батьком місця тобі не надходили, коли не побачили тебе вдома. Телефон відключений! Зв'язатися з тобою ніяк. Ми були в розпачі..а потім поліція! Вони заявили, що бачили тебе на цій.. вечірці, — виплюнула вона, складаючи руки на грудях і підходячи ближче до мене. Я вже було сіпнулася назад, але тільки зустрілася з дерев'яною поверхнею дверей. Тато мовчав, немов проковтнув язика. — На тій твоїй вечірці виявили цілу кімнату, присвячену наркотикам. Там пили і курили! І ти була серед цих..цих..бездарів! 
 — Мамо.. 
 — Не смій, — гаркнула вона, підходячи впритул. Мої долоні вперлися у двері, поки в горлі утворювався комок. Я перестала дихати, коли довгий ніготь мами припідняв моє підборіддя, змушуючи дивитися їй прямо в очі. — Ти хоч знаєш, як сильно зіпсувала нашу репутацію в очах сусідів? А мою, як найкращого адвоката штату? Адвокат, в якого дочка наркоманка, навіть звучить смішно. — вона стиснула мої щоки пальцями, пильно вдивляючись в зіниці. Я спробувала закрити повіки. Не вийшло. — Ти вживала.. — приголомшено видихнула вона. 
 Трясця. 
 — Всьо раз.. 
 Не встигла я й оком змигнути, як на мою щоку прийшовся гучний удар, пославши біль по всьому обличчі. Я зойкнула, з люттю відчуваючи, як червоним слідом стікає самотня капля. Моя долоня злетіла вгору, торкаючись немов би обпеченої кип'ятком щоки. Мама відійшла, важко дихаючи. 
 — Покарання призначимо потім. І дякуй богу, що в мене є зв'язки з поліцією, — на останок кинула вона, залишаючи мене наодинці з татом. Він мовчав..він завжди мовчав, коли мама відкрито знущалася наді мною. Мовчання - найгірше з усіх можливих покарань, які застосовують до своїх дітей батьки. 
 — Ти це заслужила, — хрипло сказав він, і я гостро відчула, як всередині все обривається. Це було настільки неприємне і огидне відчуття, що мені відразу ж захотілося спорожнити шлунок якомога швидше. Як дощовий черв'як, воно звивалося в грудях, приносячи нестерпний біль. «Ти це заслужила» — звучало приблизно, як звук хлиста, розрізаючого плоть. — Ми навряд ще колись зможемо тобі довіряти. А тепер йди в свою кімнату. 
 — Тату..я. — але він уже не слухав, слідом за мамою зайшовши на кухню. Не довіряти.. господи, це ж мала бути просто невинна вечірка..на яку ходять всі нормальні підлітки. 
 «А хто сказав, що ти нормальна?» — почувся тоненький, глузливий голосок на задвірках свідомості. 
 Я піднялась сходами вгору, звернула і зайшла у свою кімнату, важко гепнувшись на ліжко. Звісивши ноги, я протерла очі великими пальцями. 
 Не знаю, скільки я так лежала, прокручуючи в голові всі події сьогоднішнього дня, але, навпено, досить довго. Щось важке вдарилося в мою руку і я скрикнула від переляку, звівшись на ноги зі швидкістю світла. Це «важке» виявилася лапа Бенго. 
 — Не лякай мене так, — видихнула я, відчуваючи шалений стукіт серця в грудях. Бенго винувато опустив вуха, з-під лоба дивлячись на мене великими чорними очиськами. Я зітхнула і, нахилившись, почухала Бенго за вушком, у відповідь почувши задоволений гавкіт. Він влягся на постіль, підібгавши під себе ноги і висунувши довгого язика. Я знову погладила його по короткій шерсті, відтак вирішила прийняти душ і заодно змінити одяг. 
 Замкнувши двері у ванну кімнату, я одним махом зняла з себе пляття і нижню білизну й стала під великі каплі гарячої води. Мої пальці застрягли у волоссі, перебираючи тонкі пасма. Раніше моє волосся не було таким..пишним, натомість воно нагадувало жорстку солому через погіршення здоров'я. Тепер воно приємне на дотик..і його дійсно хочеться трогати і навіть гарно заплітати. Я скривилася..«гарно заплітати»? Серйозно? Похитавши головою, я покрутила кран і швидко намилилася. Відтак змила з себе всю піну і вийшла з душу, обмотавши своє тіло махровим рушником. 
 Залишалося висушити волосся.. а для цього доведеться дивитися у дзеркало. Ну чому дріт від фену такий короткий? Був би він довший, я б змогла відвернутися в іншу сторону. Я затримала дихання на декілька секунд, потім включила фен у розетку і взялася сушити волосся. 
 Я все ж таки подивилися на своє відображення..і мене ледь не знудило. Шкіри на кістках було забагато, щоки більше походили на дві надуті кульки, а ноги.. ліпше змовчу. Я продовжила крутити феном навколо голови, очікуючи, коли це нарешті скінчиться. І так буде впродовж всього мого життя? Кожного разу у дзеркалі я буду бачити замість людини почвару? Мої повіки важко опустилися.
 Зрештою я заплела скуйовджене волосся у довгу косу й вийшла з ванни. І знову на мить серце перестало функціонувати, коли я побачила на своєму ліжку три пари ніг. Джені гралася з Бенго, Кларк щось пояснював Майку, активно жестикулюючи руками. 
 — Оллі! — вигукнула Джені, і миттєво спохмурніла. — Вибач мені. Якби я не потягнула нас в ту прокляту кімнату, тоді не було б проблем. 
 — Нас однаково би зловили, а так ми змогли ненадовго втекти, — відмахнулася я, підтягуючи рушник до самого підборіддя. Кларк і Майк, помітивши мене, ввічливо відвели погляди, за що я була їм збіса вдячна. — Дайте мені п'ять хвилин. Я перевдягнуся. 
                                            ***
 Я змінила одяг на піжаму, яка висіла на моїх кінцівках, і вийшла, перед цим за розкладом випивши порцію антидепресантантів. 
 Друзі чекали мене на тих місяцях, на який я застала їх десять хвилин тому. 
 — Сильно влетіло? —запитала я, звертаючись до Майкла. Він безнадійно знизив плечима, натягнуто посміхаючись. 
 — Тато втріскав мені по самі вуха, — поділився Майкі. Він сумно поглянув на свої широкі пальці. — Мама, як завжди, була на моїй стороні і сказала, що це все якесь дурне непорозуміння. Ну звичайно, не вона ж застала мене з сигаретою в рухах. 
 — Навіть якби і застала, — стиха мовила Дженні, підсуваючи одну ногу до грудей. Вона опустила щоку на коліно, другу ногу звісивши з ліжка. Я впала біля неї, відкинувшись назад на зігнуті в ліктях руки. — Дейві була б на твоєму боці. Вона завжди так робить. 
 — Пам'ятаєш літо, коли нам було по тринадцять? — згадав Кларк, опираючись спиною на узголів'я ліжка. Він мірйливо заплющив очі, склавши руки на животі. — Тоді ми вперше попали у відділок поліції, як правопорушники. Все через розбите лобове скло, пошкодження майна і все таке. Тоді твій тато вперше накричав на нас всіх..
 — До того часу на мене ще ніколи не кричав старший чоловік, — додала Джені. Майкі не ворохнувся, як і раніше зацікавлено оглядаючи свої пальці. 
 — Чесно кажучи, я тоді мало не наробив у штанці, — посміхнувся Кларк. — Але Дейві.. досі пам'ятаю, як вона залетіла в той відділок, як фурія! А як захищала нас.. навіть у твого старого пропав дар мови. 
 — Давайте змінимо тему, добре? Я не хочу говорити про свою сім'ю, — розпачливо попросив Майкі. Зрештою він підняв погляд. — Куди ви зникли? Я маю на увазі..як ви взагалі втекти від поліцейських? 
 — О-о, любий, це довга історія, — протягнула Джені. 
 — Тоді розповідай. 
 — Якщо коротко, то мене вивів Браєн через пожежний вихід, до речі їх два..біля одних стояли поліцейські, другі були чисті. Але все було як в тумані: групки людей, машина, потім мій дім. Бабуня Лі подумала, що я наклюкалася і відпустила спати. 
 — Тобто ти не була п'яна?
 — Чим ти слухав, довбню! — вигукнув Кларк. — Вони нажерлися чарівних таблеток і були у відключці деякий час. 
 — Взагалі-то..я побувала в гостях у Найкотсів, — втрутилася я, поки не почалася перепалка. Джені і Майкі, не кліпаючи, витріщилися на мене, немов я сказала щось із роду фантастичного. Я смикнулася, почуваючи себе трохи некомфортно. — Я тікала від поліції.. — їхні очі округлилися ще більше. — Незабаром зустріла Аддісон, вона запропонувала притулок на деякий час, поки поліція не заспокоїться. 
 — Ух, в тебе сьогодні пригод хоть греблю гати. 
 Я скоса глянула на Дженіфер. 
 — А потім все пішло шкереберть, — повела далі. — Мені дали теку з компроматом на містера Мафліна, за яким останні три роки ганяється моя мати. Я поняття не маю, як я змогла в це вляпатися. 
 — Містер Мафлін.. — задумливо протягнув Майкі. Я вже передбачила його ще не злетівші з вуст слова і відповіла:
 — Так, це той, хто по словам місцевих, прикінчив власну дружину. 
 — Мутно якось.