Розділ 12

   Їхня квартира  знаходилася на останньому поверсі новобудови. Вийшовши з ліфту, Азіель першочергово поплентався до дверей, відмикаючи їх і заходячи до квартири. Наступними зайшли близнюки. Я ж зупинилася біля порогу, відчуючи, як всередині щось обривається, ніби шлунок впав прямісінько мені під ноги. Це було до біса знайоме відчуття, щось схоже відбувалося зі мною у лікарні, коли доводилося переступати поріг нової кімнати для досліджень. Я сіпнулася, стараючись позбутися цих спогадів, які невгамовно вирували перед очима. Чорт. Я різко підняла голову, почувши шурхіт і застигла, як вкопана. Евелін здійняла праву руку вгору, залишивши тільки вказний палець і замахала ним туди-сюди, дивлячись на сестру. Адді не виявляла жодної зацікавленості, чого не скажеш про мене. Це була жестова мова.. На думку відразу спала Поппі, яка таємно вчила мене цій мові, щоб ми могли спілкуватися під час обходу санітарів. 
 «Що з нею?» — запитала Евелін, пройшовшись зворотньою стороною долоні по внутрішній. Адді тільки знизила плечима.
   З аркових дверей визирнула голова Азіеля: 
 — Ви жерти хочете? Бо я вмираю. 
 — Притримай коней, Аз, — холодно кинула Адді, тоді смикнула головою і поглянула на мене. — Ворушися, нам потрібно поговорити. 
 Я переступила поріг, відчуваючи себе так, ніби це було якесь досягнення. Власне, квартира була здійснена у білосніжних відтінках, що мимоволі наводило на думку про зловісну психіатричну лікарню. Ті ж білі стіни..мінімальна кількість меблів. Прикладом, в коридорі була присутня тільки вішалка, ніякої шафи чи дзеркала, як це заведено у нормальних людей. Кухня і вітальня знаходилися один напроти одного, попереду троє дверей, які, імовірно, вели до їхніх кімнат. 
 Адді підійшла до тої, що була крайня справа і відчинила двері ногою. Я пішла вслід за нею, притискаючи до стегна сумку. Втім це було необов'язково, адже ніхто не мав наміру лізти в мою сумку, проте це давало якесь відчуття спокою і я радо цим користувалася. Зачинивши двері, я зупинилася біля них, не знаючи, куди себе подіти. Кімната Адді була майже порожньою, якщо не враховувати елементарних речей, такі як ліжко для сну і шафи для зберігання одягу. Імовірно, вона не особливо часто користувалася власною кімнатою. І все було біле. Господи, ненавиджу. 
 Адді підійшла до вікна, відсунула фіранки і відчинила вікно, впускаючи в кімнату свіже повітря. Вона вмостилася на підвіконні і вирячила на мене прищурені очиська. Чого вона очікує? 
  — Присядь, — сказала вона, красномовно дивлячись на місце поруч із собою на підвіконні. — Я не кусаюся. Хіба що сама попросиш. 
 — Дуже в цьому сумніваюся, — відказала я, все ж таки підходячи до вікна і присідаючи на краєчок підвіконня. Мені аж ніяк не хотілося торкатися її коліном. — Про що ти хотіла поговорити? Чесно кажучи, в мене не так багато часу..
 — Не переживай, я не потребую багато часу, — відповіла Адді, витягуючи із задньої кишені пачку цигарок. Побачивши, як перекосило моє обличчя від одного виду сигарет, вона на мить замислилася, проте вже за кілька секунд запхала цигарку до рота і підпалила край запальничкою, прикривши долонею. — Мені всього-то потрібно, щоб ти дещо підкинула своїй матері. Вона ж адвокат, еге ж? Ба більше, я впевнена, що ця справа їй сподобається і підвищить її рейтинг у кар'єрі. 
 — Якого роду ця справа? І чому саме моя мама? — запитала я, слідкуючи за тим, як Адді випускає з легень дим, відвертаючись вбік. 
 — Вона вже довгий час женеться за Мафліном, так? — я насупила чоло, нічого не розуміючи. Це дратувало. — Мафлін той ще виродок, якого я бажаю засадити до кінця його нікчемного життя. І ти мені в цьому допоможеш. Бачиш теку? — вона тицьнула пальцем на ліжко, яке злегка прогиналося під вагою чорної теки. Я прослідкувала за її рухом, тихо видихнула. — Це компромат за Мафліна, якого твоя матір засадить, за допомогою цієї теки і її вмісту. Таким чином мій кузен зможе посісти своє місце в ієрархії компанії «Найскот і Мафлін», зрештою воно належить йому по праву. 
 — Яка мені з цього користь? 
 — О-о, місс Дорман ще й вміє торгуватися? — глузливо вигукнула вона, притуляюяись спиною до віконної рами. Всього на секунду я перелякалася, що вона випаде з цього вікна, але, задається, Адді повністю контролювала своє тіло. — Чесно кажучи, ти мене здивувала. Що ж.. натомість ти зможеш попросити в мене все, що тобі душа бажає. В будь-який час.— її губи випустити їдкий дим, який, закрутившись в повітрі, миттєво розсіявся. — Але перед цим підкинь цю теку. Таким чином ти зможеш полегшити життя багатьом людям. Він повинен понести свою кару. 
 — Чим він так завинив перед тобою, що став особистою проблемою? — між тим поцікавилася я, ділячись на брудні носки власних туфель. Азіель напевно проклинає мене за те, що я пройшлася по білосніжній плиточці в такому взутті. 
 Адді застигла, пальці з цигаркою завмерли в п'яти дюймах від її губ. Скляні очі вп'ялися в мене, викликаючи сильне бажання накивати п'ятами. 
 — Не раджу лізти в цю справу. Твоє діло - взяти додому цю теку і поставити на робочий стіл твоєї матері , інше вона зробить сама. 
 —  Фактично я вже влізла в це лайно, — схилила голову набік. Адді знову піднесла цигарку до губ, не звертаючи на мене уваги. — Якщо це все, я воліла б піти додому. 
 — Тоді постарайся бути обачною, — я не була певна, до якого з двох речень вона це сказала. 
 Кивнувши, я звелася на ноги, притуливши до грудей теку. Я не знала, що робити далі. З одного боку сказати щось на кшталт «папа» — було якось дивно. Але й мовчки вийти — виглядало невиховано. Отож я вибрала посередній варіант і просто махнула рукою. Адді не повела й оком, продовжуючи всмоктувати дим. Такими темпами вона зіпсує собі легені, навіть не доживши до юнацького віку, проте хто я така, щоб судити про чужі звички. Хоче курити, як парова баня — це її справа. Кивнувши собі в німій згоді, я вийшла з кімнати, залишивши Адді й далі сидіти на підвіконні.
 Та не встигла я навіть дійти до дверей, як в моєму полі зору з нізвідки з'явилася Евелін, склавши руки на грудях, ніби збиралася проводити міські збори. 
 — Що в теці? — прямо запитала вона. Я зупинилася, вигнувши брову. Якщо Адді не розповіла про це сестрі, то якого біса я повинна? 
 — Яка тобі різниця? Відійди, — проте Евелін навіть не думала вступитися, перегороджуючи дорогу до вхідних дверей. Чому тут взагалі такий тісний коридор? — Евелін, звали, я тебе прошу. 
 — Повторюю для тупих: що в цій теці? Це якось пов'язано з Азіелем? — пряме попадання, дівчинко. Вона продовжувала вперто стояти на своєму, вп'явшись в мене вузькими очиськами. Я зробила єдине, на що могла спромогтися: пішла на пролом. Грубо посунувши Евелін плечем, я все ж таки змогла її обійти. — Можеш мені не говорити, я все одно рано чи пізно дізнаюся. — я схопилася за ручку дверей. — Але постарайся зробити так, щоб сестра не сильно в це поглиблювалася. Останнього разу..це привело до.. — вона не встигла закінчити речення, адже я вже вискочила за двері, голосно гримнувши ними. Тільки після того, як я зайшла у ліфт, мене здолав сором за таку бурхливу поведінку. Евелін нічого мені не зробила, тоді чому в мені спалахнуло таке сильне роздратування? І що вона мала на увазі під «останнім разом». Мафліна вже не перший раз хочуть засадити? 
 Я притулилася спиною до стіни ліфту, і в ту ж мить пожалкувала про це. Напроти мене знаходилося велике дзеркало.. Знаєте, якщо довго не дивитися на своє відображення, я цілком могла назвати себе привабливою. До того моменту, поки не починала бачити лишній підшкірний жир, товсті руки-сердельки і друге підборіддя, навіть якщо його не існувало. Це було тільки в голові..але здавалося таким реальним. Я опустила голову, більше не бажаючи дивитися, пасма волосся впали обабіч від обличчя. 
 — От лайно, — тихо вилаялася я, згадавши про маленький пакетик в сумці. Зітхнувши, я торкнулася червоної кнопки на панелі, ліфт на мить зупинився, відтак тицьнула на кнопку останнього поверху. Я відвернулася від дзеркала, очікуючи, поки ліфт нарешті приїде на потрібний поверх. 
 Дверцята розійшлися в різні боки, я швидко перетнула коридорчик. Моя рука звелася вгору, коротко постукавши у дерев'яну поверхню дверей. Почувся тупіт ніг, в наступну секунду двері з розмахом відчинилися, в проході стояла Адді. Цього разу без цигарки в роті. 
 — Забери це, — я потягнулася до сумки і, підхопивши пакетик, затиснула його внутрішньою стороною долоні. Опісля протягнула руку для «рукостискання» Адді глузливо розтягнула губи, нахиляючись вперед. 
 — Називай речі своїми іменами, Дорман. «Це» — наркотики. 
 — Тихіше! — верескнула я, чудово знаючи, скільки камер ставлять в новобудовах. Чомусь я думала, що, як тільки скажу вголос слово «наркотики» — сюди неодмінно з'їдеться вся поліція штату. Тепер ця думка здається до біса наївною. — Просто забери. 
 — Боїшся попастися? Можу відкрити тобі очі на очевидні речі - поліція нашого міста вже давно закриває очі на зловживання підлітками наркотиків. Ти не перша і не остання, повір мені на слово, — вираз її обличчя не викликав сильної довіри. Вона різко опустила кутки губ, ніби їй це вже набридло і протягнула руку вперед, забираючи пакетик з моєї спітнілої долоні. — Більше не грайся такими речами, Дорман. Від цього не так-то легко позбутися.
 — Ще одна прихована залежність? 
 — Хто зна, — томно знизила плечима Адді, відтак відступила. — До зустрічі. 
 — Сподіваюся, це був останній раз, коли я бачила тебе. 
 — Мріяти не шкідливо, — відсалютувала вона, махнувши рукою. Я зайшла у ліфт, зрештою відчувши, як повторне полегшення лавиною скочується донизу. Тепер залишилося зустрітися з.. батьками, які хто зна, як відреагують на мої гульки. Останнє, що я побачила перед тим, як дверцята ліфту замкнулися - це вишкір тонких губ Адді і її божевільний, злегка одержимий, погляд. Від цього вигляду я всотий раз за день здригнулася. 
 Додому я пішла пішки, вибравши найменш популярні вулички, якими напряд чи буде ходити поліція. Так, це було безглуздо і небезпечно, враховуючи теперішній світ, але так я змогла йти додому якомога повільніше, відтягуючи момент зустрічі з батьками і.. можливо, з поліцією. Тиняючись темними вуличками, я ненадовго замислилася, що ж такого зробив Мафлін. Зо два роки тому мама вже бралася за цю справу, і в неї навіть були певні успіхи. Проте все пішло коту під хвіст, коли Мафлін відкупився та відновив свою репутацію в очах багатьох людей, відкривши онкологічний центр. Пізніше були спроби довести його причетність до смерті його дружини, та навіть цього було недостатньо, щоб засадити його надовго. Всі в містечку знали, що саме він її вбив, але тримали язик за зубами, подалі від проблем. Тут виникало інше питання: що сказати мамі, коли вона спитає, звідки на столі взялася ця папка? Ба більше..я сумніваюся, що зможу дійти до її кабінету непоміченою. Впевнена, що тільки-но я переступлю поріг, як вона нактнеться на мене. Трясця. 
 Я зупинилася біля ліхтаря, який освічував своїм світінням тільки маленький клаптик землі, проте цього було достатньо, щоб швидко набрати номер Кларка. 
 Він відповів тільки після шести довгих гудків, що здалися мені вічністю. 
 — Олівіє, якщо ти негайно не повернешся, твоя мама знесе мені голову!  — відразу заволав він, мені довелося відвести сенсор подалі від вуха. — Кажи де ти, я тебе заберу. Чесне слово, тобі вдома буде повний кирдик. І не кажи, що я тебе не попереджав! 
 — Я..біля кінотеатру, — сухо мовила я, гливнувши на мерехтливу вивіску позаду себе і постери з фільмами. — Мені потрібно багато чого тобі розповісти. 
 — Сподіваюся це варте того, щоб мої вуха почали кровити від криків твоїх батьків. 
 — Однозначно. 
Він відключилася, а я взялася чекати, мимовільно притупцюючи ногою об асвальт.