Розділ 8

Маєток Браєна знаходився в районі, де зазвичай проживали люди з достатком і цілком логічно, що ці люди аж надто любили хизуватися своїм майном, отож прямісінько посередині невеликою галявини перед будинком привертав погляд фонтан, в центрі котрого я виявила двохметрову статую грецького бога, якщо мені не зраджує пам'ять - це був Посейдон, його голову прикрашала водяна корона, кам'яне тіло обліпила тканина(не всюди, якщо ви розумієте) Сам маєток височів на невеликому пагорбі, поблискуючи жовтуватим світилом з вікон. Я вилазила з тойоти Кларка, мало не зашпортавшись за власну сукню і, підібравши найменш відлякувальну посмішку, випросталася. 
  — Ти готова причаровуючи, крихітко? — зухвало запитав Кларк, усміхаючись тонкими губами, немов йому звело судорогами щелепу. — Давай. Просто старайся триматися ближче до мене, добре? В цьому домі повно бовдурів, які тільки раді самотній дівчині. 
  — В будь-якому разі, я можу постояти за себе, — відказала я, пригадуючи уроки самооборони, які влаштовував мені батько на вихідних. Кларкова усмішка зійшла нанівець. — Добре! — підняла руки вгору. — Я буду триматися біля тебе. 
  — Оллі, — покликала мене Джені, вилазячи з іншого боку автомобіля, Майкі все ще старанно шукав щось в салоні. Дівчина поправила своє плаття і, відкинувши назад закручене волосся, підійшла до нас, гучно стукаючи шпильками по бетону. — Мені потрібно знайти Браєна. Я відлучусь на декілька хвилин, а опісля обов'язково вас знайду. 
  — Твоє "відлучатися" означає, якщо дослівно: мене не буде дві години, через те, що ми з моїм коханим Браємном хочемо зайняти вільну кімнатку і розважитися? Які розпустні діти пішли! Притримайте свої гормони, заради бога. 
  — Нагадати, на яку сцену я натрапила минулого тижня в твоєму саду? — глузливо вигнула брову Джені, затикаючи хлопця. Той, втидливо опустивши вниз, тільки махнув рукою. — Бувайте! 
  — Попередь Браєна наперед, що я хочу свою подругу назад! — крикнула я, коли вона відійшла на пару метрів, рухаючись вверх пагорбом, до вхідних дверей. 
  — А я? — одумався Кларк. 
  — Ти не дівчина. 
  — Що за гендерні стереотипи! Те, що у мене немає вагіни між ногами, не означає, що я не можу бути твоєю "подругою". 
  Закотивши очі, я припідняла вії вказівним пальцем, аби дужче їх вигнути. Після чого, пропустивши повз вуха заяву Кларка, розвернулася до Майкла, який якраз закінчив коперсатися в бардачку машини. 
  — Ти ще довго? 
  — Є! — радісно вигукнув він, витягуючи старі дротові навушники і скручуючи їх бубликом. — Я впевнений на всі сто, що мене не влаштує та музика, яка зараз звучить на вечірці, — він вийшов з автівки, гучно закривши дверцята, що ті аж затріщали. Кларк лише стиснув зуби до хрусту. — Мій плейлист мене влаштовує більше, отож я також вас покидаю, дорогі друзі. 
  — Майкл Даффер! — розпачливо скрикнула я, від чого бідолашний Майкі підскочив, хапаючись за серце, немов бажаючи його втримати від стрибка. Склавши руки на бедрах, я суворо глянула на нього. — Це збіса неввічливо. 
  — Серйозно? — іронічно запитав Майкі, дивлячись на вхідні двері, в яких декілька хвилин тому зникла Джені. Порчу почувся приглушений смішок Кларка. 
  — Ти проміняєш нас на музику в одинокій кімнаті? — в останнє спробувала я. 
  — Так. 
  — Оу, Майкі, ти неймовірно жорстокий. Знаєш, я б також не проти десь усамітнитися з пляшкою дорогущого віскаря, думаю, Браєн мені це пробачить. 
  Я глибоко вдихнула і видихнула через ніздрі, на секунду навіть здалося, що з носа йде пара. 
  — Але я повинен стерегти нашу Оллі, — незворушно продовжив Кларк. Майкі пирхнув, вставляючи білі капельки навушників собі у вуха. — Це наш обов'язок, як друзів. 
  — Ти і сам чудово впораєшся, — сказавши це, Майкі розвернувся в поплентався до маєтку, залишивши нас з Кларком наодинці. 
  — От дятел тупоголовий, — похитав він головою. 
  — Пішли вже, бісів захисник! — гаркнула я і, схопивши хлопця за лікоть, потягнула вверх пагорбом, минаючи дивний фонтан і багаточисленні клумби квітів. Сама доріжка була викладена плитками сірого кольору. Невдовзі ми зупинилися перед дверима, які більше нагадували браму з дерев'яними вставками і різьбою. — Повинна зізнатися, зараз мені дійсно страшно. 
  Він взяв мене за руку. Відчуваючи тепло чужої долоні, яка відчувалася продовження моєї власної руки, я розправила напружені плечі, полегшення повільно сповзло по ним. Потрібно просто зайти..а далі вже, як життя покаже. 
  — Вперед? Якщо тобі погано чи щось таке, ми негайно заберемося звідси і наїмося дієтичних батончиків. 
  Пропозиція Кларка ще ніколи не звучала настільки спокусливо, але я стрималася від цього бажання і підняла підборіддя вгору, вперто дивлячись перед собою. 
  — Вперед. 
  Кларк протягнув руку і відчинив двері, які, піддавшись пориву вітру, вдарилися в стіну. Деякі люди озирнулися, проте вже через секунду відновили свою жваву бесіду. Я знову полегшено видихнула, зрештою второпавши, що всім наплювати на мою присутність на вечірці. Що ж, це все міняло. 
  — Випивка? — запитала я, перекрикуючи тарабарення гучних басів з світлодіодної колонки, кольори котрої плавно переливалися на стінах великої зали. І це реально була зала: куполоподібний верх, родові гобелени на стінах, чорна з прожилками плитка, яка зараз несамовито тряслася від сотні танцюючих тіл, присутні були навіть стародавні підсвічники, прикріплені до стіни і хрусталевий світильник вагою в тону. Кларк кивнув і потягнув мене в протилежному напрямку від зали. Я пересилила бажання озирнутися і ще раз подивитися на танці. Вони так манили..притягували своєю енергією. 
  — Все що побажає душа підлітка, який вирішив порушити правила, — голосно оголосив Кларк, розводячи руки перед столом на кухні, він буквально ламався від різноманіття випивки. Господи, навіть кухня була позолочена і обставлена дорогими приборами. — Тільки коштуй все повільно і з розумом. 
  — Ага.. — розсіяно відповіла я, роздивляючись навкруги: острівок посередині кімнати, три холодильника.. навіщо комусь три холодильника? Зовсім подуріли люди. 
  На кухні ошивалися принаймі двадцять людей, розмовляючи між собою і паралельно потягуючи алкоголь з паперових червоних стаканів. Чомусь я уявляла побачити щось більш.. дике, не знаю, прикладом розгулюючих п'яних людей, аморальні танці і можливо, парочок, які буквально зжирають один одного губами. Натомість побачила цілком адекватних незнайомців, які просто вирішили зняти напругу на вихідних і розважитися. Я вже було хотіла запитати про це Кларка, але той впихнув мені в руки один з червоних стаканчиків. 
  — Спробуй. 
  Я зробила невпевнений ковток, відчуваючи гурковато-пекучий смак чогось явно міцного і одночасно солодкого, це був дивний смак, однак він мені сподобався. Я зробила ще два невпевнені ковтки, цього разу напій обпік горло, залишаючи на язику приємний присмак. 
  Кларк припідняв одну брову, одним ковтком осушуючи стакан, навіть не кривлячись. Я повторила за ним, відразу закашлявшись від раптового попадання в горлянку. 
  — Це..було непогано, — витираючи сльози з кутка очей, повідомила я. — Але залпом пити більше не буду. 
  — В тебе великий потенціал, Ол, навчишся, — підморгуючи, посміхнувся Кларк, беручи в руки ще два стакани, один передаючи мені. — До дна? 
  — Кларк! 
  — Як хочеш, — і спустовшив. — Твоя черга. Пити ось так - це мистецтво. Його потрібно відточувати, ти поки новачок, так що можеш розслабитися. 
  — Невже? — я відклала стакан та взяла невелику чарку з прозорою рідиною, після чого, вже не бачачи перелякані очі Кларка, перекинула чарку, відчуваючи як пекельний жар торкається задньої частини горла і повільно проходить по трубкам. Я зажмурилася, прикладаючи зігнутий кулак до рота й витираючи іншою рукою сльози. Що ж, це дійсно мистецтво — не відкинути коньки після першої чарки. — Міг би попередити, — прохрипіла я сівшим на пару октав голосом. 
  — Я намагався! 
  Я притулилася стегном до тумби, складаючи руки на грудях і розуміючи, що два стакани і чарка дають свої наслідки. В голові з'явилася деяка легкість, мовби хтось взяв і наповнив мізки ватою; тіло відчувалося повітряним, готовим в будь-який момент злетіти; горло потребувало, щоб його негайно промочили, знову. Я заплющила очі, зосереджуючись на своїх відчуттях. 
  — Мене лякає натовп, — зізналася я, піднімаючи повіки і беручи перший напій, який попався під руку. Це виявився пластиковий стаканчик з кришечкою і трубочкою. Не побачивши на обличчі Кларка переляку чи щось таке, я скуштувала напій, який нагадував вишневий сік з нотками віскі чи бренді, розібратися в цьому я так і не змогла, та й не було потреби. Мені було байдуже, що потрапляє в організм, тільки б воно приносило легкість. Кларк настовбичився, дійстаючи із задньої кишені пачку цигарок.  — Я неначе відчуваю всі їхні емоції. Їхні випадкові дотики до мого тіла заставляють здригається, і вони дивляться..так.навіть не знаю, як це достеменно пояснити. 
  На вечірці всі були менш більш адекватні, проте зараз я говорила більше загально. 
  — Якщо ти скажеш, що вони дивляться на тебе, як на психопатку в маніакальній фазі, тоді мені доведеться начистити їм пики. 
  — Це тільки в їхніх думках. Не думаю, що хтось з цих людей наважиться підійти до мене і сказати це в обличчя. Знаєш, я для них як гарненьке звірятко, на нього можна подивитися чи навіть заговорити, але при найменшій загрозі воно загрожує зірватися з ланцюга. 
  — Не найкраще порівняння, Оллі. 
  — Я просто називаю речі своїми іменами. Але мене це не бентежить, так що все в повному порядку, — я відклала напій, підштовхуючись від тумби і силкуючись взяти відчуття під контроль. Вони вирували в мені, мов вибухаючий вулкан, розвиваючись тілом. 
  — Ти ж розумієш, що це не так, — відповів Кларк, роблячи довгу затяжку і відводячи від себе цигарку. Вже за мить з його рота вислизнув дим, охоплюючи обличчя невеликою димкою. 
  — Звісно. Але я хочу і буду продовжувати це ігнорувати, допоки воно на пряму мене не торкнеться. 
  — Іноді я на повному серйозі задаюся питанням, як з таким напрямком думок ти взагалі виживаєш в цьому світі. 
  — Легко, — сказала я, — ти спробуй. 
  — Що саме? Зрозуміти людей чи змінити свій напрямок думок? 
  Я знизила плечима. Відтак підійшла до хлопця й, взявши його за руку, потягнула до виходу з кухні. Кларк затиснув між зубами цигарку і пробелькотів: 
  — Куди ми йдемо? 
  — Танцювати? 
  — Зал набитий людьми, а ти вирішила потягнути за собою мене? Люба, я звичайно люблю танці, але зараз я не зовсім в стані для них, — повідомив Кларк, проте продовжив слухняно слідувати за мною по п'ятам. Я лише криво усміхнулася через плече. 
  — Ти хочеш танцювати, я в цьому впевнена. 
  Він звів очі догори, певно, проклинаючи все на чому світ стоїть. Відтак ми переступили поріг величезного за розміром залу, зупинившись біля входу. Приголомшлива музика заповнювала вушні перепони, наповнюючи тіло невідомою енергію. Я не змогла протистояти їй, тому зробила крок вперед, роблячи не впевнений рух стегнами і викручуючи зап'ястя в різні сторони. 
  На губах Кларка повільно розцвіла широка посмішка, після чого він послідував моєму прикладу, роблячи хвильку торсом і переступаючи з ноги на ногу. Музика підхопила нас двох, втягуючи в самісінький центр натовпу. Вже через декілька хвилин я танцювала впритул до Кларка, закинувши рівні руки йому на шию і вигинаючись в такт. Не зважаючи на те, що я ненавиділа своє тіло у відображенні, я всеодно любила все, що пов'язано з танцями. Талант не проп'єш, як говориться. Це була така собі терапія, яка дозволяла мені відчувати себе трохи вільнішою, ніж зазвичай. Не дарма ж я ходила сім років на танці, правильно? 
  Різко обернувшись після високої ноти в пісні, я притулилася до грудей Кларка, повільно сповзаючи донизу і плавно піднімаючись. Кларкові руки вільно гуляли на моїй талії, спині, руках, де тільки бажала душа. 
  Знову обернувшись, я перехопила озорний погляд хлопця і схопила його за руки, відходячи на декілька сантиметрів, після чого розкручуючись. Нас захитало по колу під плавну мелодію. Ми несамовито кружляли, тримаючись за руки і це було так легко і водночас прекрасно, що на губах мимоволі з'явилася найширша в моєму житті посмішка. Відкинувши голову назад, я голосно, а головне щасливо, засміялася, заплющуючи очі і продовжуючи похитувати бедрами. 
  Незабаром пісня закінчилась, натомість залунала спокійна мелодія для повільного танцю. Я поглянула на Кларка і, побачивши таке ж перекошене обличчя, як у мене, розслабилася. 
  — Пропоную випити, — тихо сказав він, але зрозумівши, що я його взагалі-то не почула, склав пальці в так званий стакан і перевернув. Второпавши натяк, я вийшла з зали, на своє горе натрапивши на Ландію. 
  — Невже Браєн влаштував благодійну вечірку в честь жалюгідних психопаток? Тільки не кажи, що ти виступатимеш в ролі місцевої жертви, це буде смішно, — почала глузувати вона, підтягуючи ледве тримаючий її груди топ. Вона скрутила червоні губи в дудку і нагородила мій наряд нахабним поглядом. Я відійшла, починаючи все, що вона мені заподіяла і може заподіяти. По спині пройшовся холодок, в той час, як ті ж бордові губи розтягнулися в хижій усмішці. Мені захотілося виблювати весь алкоголь від цієї картинки. — Дивно, що тебе взагіл запросили. Хоча я все ж таки схиляюся до того, що це вийшло цілком випадково, — вона зробила крок в мою сторону. Де в біса Кларк?! — Я не збираюся калічити тебе, Олівіє, — сказала вона, цього разу зупиняючись прямо переді мною і хапаючи за підборіддя. Мої очі люто вп'ялися в хірургічно перероблений ніс дівчини. — Поки що, — добавила, нахилившись до мого вуха. 
  Почувши це, я відчула різке похолодання в жилах, немов хтось спеціально насипав в них воду і заморозив. Перед очима мимоволі появились картинки, де Ландія повільно видирає моє волосся, опускаючи на коліна.. поки по моїх щоках принизливо текли сльози. Ні. З мене досить. 
  — Ландія, — мовила я, вирівнюючи свій голос. Я сіпнулася, вириваючись з її хватки і відчуваючи на безпечну відстань. Ландія притворилася, ніби я її зацікавила, піднявши голову. — Цей вечір міг бути прекрасним без тебе, — її підборіддя незадоволено сіпнулося. — І він все ще може бути чудовим, як для мене, так і для тебе. Так що, будь ласка, запхай свою ненависть собі в дупу і не порть людям вечірку. Все ж таки, Браєну страшенно не подобається, коли хтось розводить істерію на його вечірках. 
  — Ти..
  — Щось сталося, дами? — вліз Кларк, тримаючи в руках дві скляні пляшки з жовтою рідиною, яка невпинно шипіла. Я зціпила зуби, подумки посилаючи Кларку всі матюкливі слова, які тільки формулювала моя уява і, звичайно, звістку про швидку смерть. — Ландія, тебе задається вже всі зачекалися. Хоч разок продемонструй своє королівське виховання і приділи час своїм "друзям", — говорячи останнє слово, він взяв в одну руку дві пляшки, а іншою показав лапки. 
  — Не раджу так зі мною розмовляти, Гамільтон, — злісно промовила Ландія, зосереджено розглядаючи власні нігті, мовби на них було написано, що їй говорити далі. — Твій батько був би ніким без допомоги моєї сім'ї. Помічник сенатора - висока посада, не хотілося б, щоб твій татко випадково втратив її, еге ж? 
  Я перевела погляд на друга, його щелепи міцно стиснулися, через що на скронях запульсували червоні вени; від легкості не лишилося і сліду. Потрібно було щось негайно робити. 
  — Замовкни, — процідила я, повертаючи голову до Ландії та витримуючи її різкий, зверхній погляд. Напругу між нами можна було розрізати розпеченим до побіління ножем, настільки відчутною вона була. Я постаралася спокійно видихнути, коли картинки минулого знову затопили мене, одна рука мимоволі накрила зап'ястя іншої, а точніше білосніжні пов'язки. Я знову подивилася в карі очі Ландії, побачивши там відблиск тривоги. Мені точно здалося. — Йди ліпше розважся, — поспіхом видихнула, якщо я побуду тут хоч ще одну лишню хвилину, станеться лихо. А я ще не готова розбиратися за такими гігантськими наслідками. 
  Ландія мовчки розвернулася і вийшла з маєтку, важко гепнувши дверима. Я похитнулася, вдарячись спиною в протилежну стіну і зупускаючи пальці у волосся. Чому люди стають такими жорстокими? Чому інші діти знущаються над своїми однолітками? Чому Ландія вибрала мене в якості жертви для своїх звірських експериментів? Питання цгараном вирували в моїй голові, не даючи зосередитися на чому-небудь. Це так втомлювало.. Я так довго терпіла, боялася і ховалася, що тепер просто не знаю, як себе поводити, коли нарешті зуміла постояти за себе. Хоч і словесно. Провівши долонями по обличчі, я поглянула за стривоженого Кларка. 
  — Вибач, — прошепотіла я, навіть не намагаючись перекричати музику. — Вибач, що вона дісталася до тебе. 
  — Ти не винна, що вона таке стерво, — розвів він руками. Пляшки гучно дзвенькнули. — Колись ти розкажеш, що вона зробила. 
  — Не обіцяю. 
  — Але постараєшся?
  Я знесилено кивнула. 
  — Ходімо на балкон? Я знаю місце, де наврядчи є люди. Ба більше, там відкривається нереально гарний вид на зоряне небо, тобі має це сподобатися, — запропонував Кларк і, бережно взявши мене за руку, повів сходами на другий поверх, потім на третій. Зрештою ми опинилися перед скляними дверима з матовими полосами, за якими дійсно відкривався вид на нічне небо. Хлопець привідкрив двері, пропускаючи мене перед собою і зачинив. Не втримавшись, я випустила вражене зітхання, дивлячись на мільйони і мільярди різноманітних точок в небі. 
  — Не хочеш поділитися, як так вийшло, що ти добре орієнтуєшся в будинку? — зі смішком запитала я, сідаючи на плетене крісло. Кларк вмістився навпроти, передаючи мене одну вже відкриту пляшку. Я зробила невеликий ковток, пам'ятаючи, що може ховатися за кольором і невинними бульбашками. Виявилося, що це був звичайний лимонад. 
  — Секрет фірми, — густо почервонівши, відповів Кларк, закидаючи ногу на ногу і нервово жуючи нижню губу. Останнього разу я бачила його таким в третьому класі, коли він вирішив зізнатися мені в коханні. Невже? Ні, це неможливо. — Знаєш, в мене дуже багато зв'язків. Два-три влучних дзвінка, пару екскурсій і я вже профі в переміщенні по цьому маєтку. 
— Дуже цікаво, хто ж так благородно вирішив впустити себе в свій дім. Це наврядчи Браєн, ми всі його на дух не переносимо, — почала розмірковувати я, загинаючи пальці. З кожним загнутим пальцем Кларк переживав все більше і більше, дригаючи туди-сюди ногою. — Його сестра вже вийшла заміж, хоча, знаючи який  ти альфа самець, я б могла поставити сотню на те, що ти її пртчарував. Але це явно не той варіант, так? — Кларк не відповів, старанно ховаючи очі. — Що ж.. залишається Ремея і Джозеф. Ремея замала.. Отож ти запав на Джо? 
  — Звідки такі висновки?! — побілів Кларк, кусаючи губи до крові. От телепень. 
  — Та заспокойся вже! Перестань сіпатися, ніби тебе посадили на електричний стілець для катівні. В цьому немає нічого поганого. 
  — О-о, подруго, ти мені дуже допомогла, — в'їдливо відповів хлопець. — В цьому все погане! 
  — Джозеф такий самий хлопець, як і десять попередніх, — послужливо нагадала я, від чого Кларк ще густіше залився рум'янцем. От би сюди фотоапарата, я б не дала йому забути такий чутливий момент. Я змінила позу, обернувшись напівбоком і поставивши руки на підлокітник крісла. Кларк насторожено прищурився. — Що тобі заважає закадрити його? 
  — Закадрити? — з жахом вигукнув. — Приормози, заради всього святого! Я не збираюся стрибати на шию першому хлопецю, який мені сподобався. Зовнішньо! — поспішив додати Кларк. — Ми можемо бути просто друзями. І взагалі, я сказав тобі тільки про те, що він провів екскурсію. Я не втріскався в нього!  — змахнув руками. 
  — Ти хочеш сказати, що він тобі сподобався, але ти не втріскався? Роздвоєння особистості? 
  — Все, пий лимонад і помовч, — вирішивши не продовжувати сперечатися, Кларк трьома ковтками спустошив наполовину пляшку, дивлячись вгору, на зорі. Закотивши очі, я потягнулася до свого лимонада. 
  — Кларк! Мій любий друже, — скрикнув хтось позаду нас, безшумно відчинивши двері. Я ледь не розбила пляшку від переляку і, схопившись за серце, обернулася. Ха! Яка іронія долі, майже чиста випадковість. 
  — Господи, бляха, за що ти так? — взмолився Кларк і, натягнувши на обличчя