Розділ 7

Прокинулася я в кімнаті Джені. Потягнувшись на великому ліжку, я схопила телефон і в наступну мить кинула його донизу, вирішивши поки забути про соціальні мережі. Однак все ж таки довелося швидко написати мамі відповідь, щоб не не викликати підозри. Загалом, я почувала себе добре, чого не скажеш про подругу, яка буквально виглядала, як втомлена матуся після трьох безсонних ночей. 
 — Якщо у мене ще колись виникне бажання піти в клуб, — сонно мовила вона, наосліп знаходячи подушку і підставляючи її під голову, — пообіцяй мені, що даш мені по макітрі, аби мізки на місце повставали. 
 — Фактично, це було моє бажання, — тактовно зауважила я, але мене вже не чули: Джені гикнула і заснула, як немовля, підібгавши під себе ковдрю. Не залишалося іншого виходу, окрім як підняти свій зад і спуститися на перший поверх. Я щільніше запахнула халат, який мені не зовсім добровільно позичила Джені і переступила поріг кухні, де за плитою вже шаманила бабця Дженіфер. Місіс Лінч підняла голову, дивлячись на мене з-під напівопущених повік, які піддалися старінню. Її злегка зморщені губи розтягнулися в привітній посмішці, яку можна було розтлумачити по різному, наприклад вона могла посміхатися через те, що рада була мене бачила. Або ж це була прихована погроза і мені краще вмивати ноги звідси. 
 Я схилялася до першого варіанту. Отож я посміхнулася у відповідь, проходячи всередину. 
 — Доброго ранку, Олівіє. 
 — Доброго, — дещо сором'язливо промовила я, незручно склавши руки на грудях. Місіс Лінч вловила моє занепокоєння і просто кивнула на обідній стіл. Я слухняно пройшла до нього і опустилася на стілець. 
 В домі Джені було багато різних цікавих штуковин з різних куточків світу, які, ймовірно, привозили додому її батько та мати. Подруга мало говорить про батьків, адже ті вибрали подорожі і археологічні дослідження, а не власну доньку. Якось до болі знайомо.. Зрештою мені довелося просидіти на кухні двадцять запеклих хвилин, допоки не спустилася Джені і не врятувала мене від незручної тиші. 
 — Бубуню Лі! — радісно загорлала дівчина, — Що сьогодні на сніданок? Давай спростую, яка сьогодні кухня? Китайська, індійська, тайська? 
 Джені заглянула за плече бабусі і скривилася, відчувши якийсь неприємний запах. Проте щось мені підказувало, що це наслідки вчорашнього вечора і я виявилася правою, тому що в наступну секунду Джені благально поглянула на мене й, затиснувши носа, сіла поруч зі мною. 
 — Вчора Тао явно перестарався з добавками, — прошепотіла мені на вухо дівчина, стискаючи пальцями скроні. — Наступного разу попрошу його змінити дозування. 
 — Перепрошую? 
 — Це все тільки думки, — закотила очі Джені. 
 Незабаром на столі з'явилися маленькі білосніжні тарілочки, наповнені різноманітнимт продуктами: оливки, сир, підсмажені сосиски і декілька видів овочів, в тому числі нарізаний червоний перець, який я терпіти не можу. В плетеній корзині я виявила скибочки батона, конжутні бублики і тости. Також було мягке масло з медом і тонко нарізаний смажений суджук. 
 — Турецька кухня? — запитала я, облизуючись від достатку смачної їжі. Місіс Лінч підморгнула нам двом, грайливо посміхаючись, після чого сіла напроти нас. 
 — Так, — відповіла жінка. 
 Зрештою ми поїли в повній тиші та вже за декілька хвилин були в кімнаті Джені. Я опустилася в м'яке крісло, закинувши ступні на поблизу стоячий пуфік. 
 — Моя сукня?..
 — В пральній машині, — продовжила Джені, ростинаючи повітря відкриванням дверцят шафи. Вона уважно заглянула всередину, випустивши розчароване зітхання. — І що мені вдягнути? Всі мої речі занадто старі для такої події. 
 — Наприклад?
 — Цю червону сукню з переплетеними візерунком на спині я вже вдягала на тогорічне день народження Кларка, — сказала вона, показуючи, власне, сукню. — Цю на ювілей бабуні Лі, — витягла зелене плаття. — Ну а цю.. 
 — І скільки раз ти їх вдягала? — уточнила я.
 — Тільки один раз! Якщо вдягнути якусь річ більше одного разу - вона автоматично стає неактуальною. Я не збираюся показуватися на вечірці в наряді, в якому я була два ні тому. 
 — А два роки тому?
 — Ні! — Джені роздратовано здула пасмо волосся з обличчя і закинула речі назад в шафу, після чого, закривши дверцята, притулилася до них спиною. — Це катастрофа якась. 
 — Джен, ніхто не помітить, — лагідно посміхнулася я, відкидаючи назад голову і заплющуючи очі. — Чи ти думаєш, що хтось посміє осудити тебе за те, що ти прийшла у не зовсім новому наряді? Це безглуздо. 
 — Мені всеодно, що подумають інші. Я роблю це для себе. 
 — Яким чином? — я відкрила одне око. — Ти мене вже вибач, але скидається на те, що тобі просто необхідне схвалення інших. 
 — Закрили тему, — гаркнула дівчина і, відкривши знову шафу, практично наполовину потонула в ній. — Краще скажи, що сама одягнеш?
 — Не знаю. Взагалі-то, якби не дресс-код, я б з превеликою радістю пішла на вечірку в спортивному костюмі. Для повної картини взяла б із собою сумку і маску для лиця. Можливо, вдалося б заснувати новий трендовий образ. 
 — З таким підходом тебе виженуть швидше, ніж ти переступиш поріг будинку, — почулося з шафи. Відтак звідти вилізла Джені, тримаючи в руках дві сукні. Її обличчя осяяла щаслива посмішка, очі хитро заблищали, ніби їй вдалося виграти в лотерею, не прикладаючи ніяких зусиль. — Вибирай. 
 — Сріблясте. 
 Складалося враження, мовби сукня була виткана з тисячі зірок, поблискуючи на світлі. Об'ємні рукава були прикрашені невеличкими камінцями, точнісінько як і пояс. Воно було неймовірне і по максимуму закрите(не враховуючи декольте), що припало мені до душі. Я ривком піднялася, схопила плаття і рушила до ванної кімнати. 
 — Не все втрачено, — почула ззаду я. — В тобі збереглися частинки відчуття стилю! 
 Замість відповіді я підняла вверх руку і зігнула всі пальці, окрім середнього. 
 У ванній замкнула двері на замок і обережно повісила сукню на настінну сушарку. Після чого позбулася одягу, залишившись виключно у нижній білизні. Холодне повітря торкнулося шкіри, змушуючи покритися сиротами, а тіло здригнутися. Я всіма силами втримувала себе від того, щоб поглянути на своє відображення, яке навряд мені сподобається, проте я не врахувала периферичний зір. Мимоволі погляд прикипів до худого тіла в дзеркалі, до випираючих вен та контурів ребер. 
 «Не подобається, еге ж? А що ти очікувала, мила? Ти місяцями морила себе голодом, сподіваючись, що врешті решт твоя вага прийде до норми, але щось пішло не так. Ти стала залежною і тобі це подобалося, правда? Мати таку собі таємницю, про яку ніхто не здогадується» — Пролунав віддалений голос в голові. Я оперлася руками на умивальник, схиливши вниз голову, аби не бачити..це. 
 «Визнай, що тобі боляче від цього видовища»
 «Згадай, якою ти була до психіатричної лікарні. Живою, красивою, повною сил. Що пішло не так? В який момент ти вирішила угробити себе?» 
 Замовкніть.. прошу. Я відвернулася, повільно з'їжджаючи вниз і затуляючи вуха, щоб не чути цих набридливих голосів. Позбутися їх було неможливо. Вони, як паразити, повільно розлазилися в моєму мозку, плетучи власну величезну систему, такі собі ниточки, за які вони повсякчас смикали. Голову простромив біль, наче мільйони гострих голок вп'ялися у звилини мізків. Це було нестерпно.. 
 «Подивися знову в дзеркало і скажи, що все в порядку. Збреши собі, нумо!» 
 Мовчіть.. будь-ласка. Я міцніше заплющила очі, бачачи на повіках білі плями. Щоки різко стали вологими, навпено, від струмка сліз, які невпинно лилися з очей. Слабка.. 
 «Тепер ще й плачеш?»
 Докладаючи неабиякі зусилля, я доповзла до дверей, стараючись відволікатися, називаючи предмети у ванній: гель, дзеркало, рушник.. Коліна ковзали по плитці, руки несамовито трусилися, піднімаючись вгору, щоб повернути ключ в дверях. Почувши шепіт в голові, я відчула, як спиною пройшовся мороз, чолом стікали рясні каплі поту. 
 — Джені, — прохрипіла я, нарешті добиваючись свого і відчиняючи двері. На обличчі Джені відбився тваринний страх, її погляд вивчав моє тіло цілу хвилину, шукаючи поверхневі поранення, яких, дякувати богу, не було. Вона підскочила до мене, опускаючись на коліна. — Пігулки в сумці..прошу. 
 — Звичайно! — вона підскочила, розгублено озираючись по сторонам. Знайшовши сумку очима, дівчина підбігла до неї і вивалила вміст на ліжко, перебираючи весь мотлох руками. — Ці? — вона підняла жовту баночку, стурбовано дивлячись на мене. Я важко кивнула, відчуваючи всесвітню тяжкість на своїх плечах. Джені знову підбігла до мене, дорогою схопивши пляшку води і, припавши до землі колінами, відкрила баночку. 
 Я стиснула побілівші губи, відчуваючи запаморочення в голові. Звичайні побічні ефекти шизофренії, нічого нового. Тільки от від цього усвідомлення краще не ставало, навпаки, з'явився болючий спазм в животі, ще трохи і мене вирве.. Господи, як буде соромно перед Джені. 
 Джені запитально глянула на мене, без слів запитуючи дозування. Я підняла вгору два пальця. Вона зрозуміла і тремтячими руками виступала собі в долоню дві пігулки, після чого повільно піднесла їх до мого рота. Я без заперечень розтулила губи, щоб таблетка попала в ротову порожнину. Відтак запила водою і проковтнула, відчуваючи знайому слабкість в тілі. 
 — Надалі стеж за своїм графіком прийому ліків, — суворо сказала Джені, хоча її голос порядно тремтів. Її холодна долоня торкнула моєї щоки, заставляючи подивитися їй у вічі. — Наступного разу все може бути гірше, Оллі. Ніхто не подбає про тебе ліпше, ніж ти сама. Запам'ятай це, люба. 
 Голоси стихли, практично зникнувши, вступаючи місце жаданій тиші. Я відкинулася назад, опираючись спиною на прочинені двері і торкнулася лівої брови.
 — Вибач, — швидко промовила я, після чого повільно піднялася, знову заходячи у ванну. — Буду через п'ять хвилин. 
 Я побачила кивок Джені перед тим, як зачинилася у ванній. Уникаючи дзеркала, я знала плаття з вішака і одягнула його. Тканина ідеально лягла на оголену шкіру, звужуючи та збільшуючи там, де це необхідно. На хвилю з'явилася спокуса все ж таки поглянути на себе, проте я швидко її згорнула і вийшла. Джені якраз застібала свою сукню, стоячи перед бісовим дзеркалом. Дідько б його побрав. 
 — Охреніти! — заворожено вигукнула дівчина, побачивши мене. Я мимоволі зашарілася, виглядаючи як один суцільний помідор. — Вишукано, гарно, просто ідеально, — мовила вона, підходячи і беручи мене за обидві руки аби закружляти по кімнаті. — Я впевнена на всі сто, що у всіх просто очі з орбіт вилізуть! Ти тільки поглянь на себе! 
 — Джені, ні.
 — Можливо.. — вона нервово закусила губу . 
 — Ні. 
 — Джені, ні. Я зрозуміла, — зітхнула вона й, відпустивши мої руки, впала на ліжко, присуваючи до себе невеликий бокс. Її бордові губи розпливлися у лисячій посмішці, даючи мені зрозуміти, що так просто я не вийду з цієї кімнати. Я маю на увазі, без макіяжу. Чорт.. Джені поплесескала долонею по покривалі, озорно підморгуючи. 
 Я слухняно опустилася поруч, всередині проклинаючи все, на чому світ стоїть. 
 Це тривало три години...
 Незабаром я змогла побачити результат у відображенні екрану смартфона: фіолетові блискучі повіки, густі стрілки і накладні вії.. і о Господи! На моїх губах вперше була червона помада, яка..на диво дуже мені личила. Джені була вельми задоволена всім. Відтак ми вийшли з будинку і мало не запищали від полегшення, коли побачили перед собою тойоту Кларка. Відкривши дверцята, хлопець виліз з автівки, спираючись ліктем на дашок й променисто усміхаючись. 
 — Довбаний ти мудило, я готова розцілувати тебе! — крикнула Джені, підбігаючи до машини. Я акуратно спустилася сходами, остерігаючись незапланованого падіння на високих туфлях. Як жінки добровільно взувають ці вбивчі шпильки? 
 — Притримай це до мого дня народження, Джен, — самовпевнено відповів Кларк. — Черга тих, хто готовий розцілувати мене, надто довга. Але можу тебе запевнити, що перегляну моє ставлення до тебе і дозволю тобі без черги. 
 — Знаєш, я переглянула свої стандарти щодо чоловіків і виявила, що ти взагалі не підходиш, — в тій же манері заявила подруга, сідаючи на заднє сидіння. 
 — Ой, замовкніть вже, — невдоволено сказала я, коли друзі хотіли вже піти по другому колу. Сівши на переднє сидіння, я втупилася у лобове скло, склавши руки на колінах. Кларк фиркнув і врешті решт завів мотор автомобіля, той розмірено загудів. Ми рушили вниз по схилу, включивши музику і підспівуючи на всю горлянку. 
 — Отож, Браєн, — прокашлявся Кларк, одною рукою тримаючи руль, а іншою опускаючи бокове скло. Він запхав руку у кишеню і, порившись там, витягнув пачку сигарет. 
 — Тільки не починай, — застогнала Джені, маючи на увазі дві речі: Браєн і паління в нашій присутності. 
 — Мені цікаво, що він пообіцяв цього разу. Не буду сильним розумакою, але знаю точно, що люди не змінюються настільки швидко. Тим паче, в ліпшу сторону, — мовив він, запалюючи кінець цигарки і вдихаючи дим. Я закотила очі, відкидаючи голову назад. 
 — Кладу сотню на те, що вони розбіжаться через місяць, — запропонувала я, палаючими очима дивлячись на Кларка. Хлопець повільно перевів на мене погляд, видихаючи струмінь їдкого диму. Джені ззаду гучно пирхнула. 
 — П'ятсот баксів на те, що вони розійдуться через тиждень, або й менше.
 — Прийнято, — кивнула я і, розвернуши голову до подруги, мило посміхнулася, простягаючи руку Кларкові, той без заминки зчепив наші руки. — Розбий. 
 Джені швидко провела рукою, роз'єднуючи. Я знову вп'ялися у лобове скло, дивлячись на нічне місто. Наше містечко не було великим, проте тут було все, що потрібно для задовольного проживання, навіть казино. Уздовж дороги тягнулися ряди переплетених фанарів, вітрини магазинів були прикрашені разноманітним товарами, за столиками місцевих кафешок відпочивали туристи. Вночі тут була особлива атмосфера, деякі люди спеціально очікували заходу сонця, аби вийти на прогулянку чи зустрітися з друзями. 
  Я почула гучну вібрацію смартфона. Глибоко втягнувши повітря, я витягнула його із сумки й ввела пароль. 
 «Ми з батьком завтра будемо вдома. Сподіваюся, ти не накоїла лиха і вела себе, як того потребує твоє виховання. Ми приготували тобі подарунок, тож просимо зранку бути вдома (я чудово знаю, яка буває бурхлива молодість) » — значилося у повідомленні. Я перевела подих і відповіла одним коротким «ок», після чого закинула телефон назад у сумку, поставиши його на беззвучний режим, від гріха подалі. 
 — У тебе такий вигляд, ніби тебе зараз знудить в моєму салоні. Попереджаю, це дуже дорога оббивка, Ол! 
 — Можеш не переживати за свій дорогоцінний салон, Кларк. Мене просто трохи тошнить, дорога і все таке. 
 Він ще декілька секунд вивчав моє обличчя, після чого знову сів прямо (ну, наскільки це можливо для згорбленого Кларка). Я перехопила наляканий погляд Джені в дзеркалі заднього виду і непомітно хитнула головою, мовляв: все в порядку. 
 Через двадцять хвилин ми зупинилися перед найбільшим будинком, який мені тільки доводилося бачити. Він був заввишки у три поверха, внизу світився басейн, а на галявині не було де ступити, адже все вільне місце зайняли люди. Я знову врівноважила своє дихання, яке загрожувало вийти з-під контролю. Це просто вечірка...просто нові люди, просто суспільство, яке цуралося мене..
 Я вийшла з автівки, піднявши високо голову, тому що знала: в цей момент я виглядаю неперевершено і навряд чи хтось з цих людей вирішить копнути глибше ідеальної картинки. 
 Я помилилася.