Розділ 6

Суботня кава не була відмінена навіть через те, що ми гуляли цілу ніч й вернулися додому тільки під ранок. Навпено, у вас виникає питання, як я забралася на дах, щоб пролізти у власне вікно. По-перше я була вдячна татові за те, що він ніколи не змінював схованку для ключів від гаражу. По-друге я була втішена тим, що в гаражі була присутня драбина. По-третє, мені довелося тягти її через весь двір, аби залізти на дах. Потім я подзвонила Кларкові, який примчав і забрав драбину, після чого незвично тихо поставив її назад у гараж, зачинив його і залишив ключ під ковриком. Абияк знявши з себе одяг, я залізла під ковдрю. Бенго вмістився поруч, поклавши морду мені на ноги. 
 — Добраніч, Бенго, — і відключилася. Сьогодні мені не снилося нічого, окрім суцільної пітьми. 
 Зранку я похапцем прийняла гарячий душ, після чого, натягнувши широку оранжеву футболку, спустилася вниз. На кухні панувала тиша, батьки невідривно дивилися один на одного, сидячи по різні боки столу. 
 — Щось сталося? — ретельно підібравши слова, запитала я, стоячи в проході. Мама перша відвела очі, стиснувши щелепи. 
 Мовчання батьків затягнулося настільки, що мені здалося пройшла ціла вічність, перш ніж тато відкрив рота. 
 — Нічого такого, — натягнуто відповів він, не кліпаючи,  дивлячись на маму. — Тобі не потрібно переживати. 
 — Авжеж, ви дуже мене заспокоїли. 
 — Олівія. 
 — Добре-добре, — підняла руки вгору в знак смирення. — Ви не проти, якщо я вийду на прогулянку? Психіатр радив дихати частіше свіжим повітрям. 
 Обоє кивнули, не дивлячись на мене. Та що за чортівня коїться?! Вирішивши не забивати собі голову цими дорослими проблеми, я вибігла з дому і, взявши з гаражу велосипед, виїхала на дорогу. Кафе знаходилося в нижній частині міста, тобто мені доведеться мчати вниз пагорбом на велосипеді. Задля безпеки я натягнула на голову захисний шолом на застібках і, крутнувши педалі, покотилася вниз. 
 Це зайняло близько двадцяти хвилин. Коли я доїхала, біля затишного кафе мене вже чекала Джені, притупцюючи ногою. Вона перекинула своє кудряве волосся назад і врешті решт підійшла до мене, щоб швидко обняти. 
 — Став на свій мобільний більше бісових будильників, подруго, — сказала вона замість привітання. Я посміхнулася, знімаючи шолом і кидаючи його в корзину велосипеда. — Я простирчала тут п'ятнадцять хвилин.  
 — Не всі їздять в місто на машинах, — парирувала я, ставлячи колодку на колесо. — Мажорка. 
 — Скажена, — закотила очі Джені. Впоравшись з велосипедом, я обернулася. — Давай, я вже зайняла нам столик. 
 Пирхнувши, я пішла услід за Дженіфер до зелених дверей закладу. Всередині все  було максимально чарівно: коричневі дерев'яні столики, накриті білою скатертиною; зі стелі звисали темно-зелені рослини; ціла стіна була завалена книжковими стелажами; в каміні звивався мерехтливий вогонь, який яскраво палав та освічував своїм жаром приміщення. Одним словом - ніби в казці. Наш столик знаходився біля вікна. 
 — Навіть каву замовила? — здивувалася я, побачивши на поверхні столу два закриті стаканчика з кавою. — Скільки дала цукру? 
 — Взагалі-то, за таке б неподобство ти б мене прикінчила, а я надто люблю своє життя. — Відказала вона, опускаючи на стілець. Я також присіла, підозріло дивлячись на свій стакан. — Не дивися так на нього, там немає ані граму цукру. Тільки отрута. 
 — Як скажеш, — і зробила ковток напоюя, пропускаючи повз вуха останню репліку. — Ну що, яка тема цієї суботи? Скажеш "Браєн" і я не пошкодую кави, щоб вилити її тобі за комір. 
 — Вмовила, — здригнулася Джені, неквапливо попиваючи власну кокосову каву. Вираз її обличчя ясно говорив, що їй не терпиться поговорити про нього, але мої вушні перепони вже готові почати кровити від одного слова «Браєн сьогодні..», так що ніякого хлопця. — Ну якщо тема мого хлопця для нас Табу, тоді я можу тобі дещо розповісти. 
 — Якщо ти пограбувала банк, тоді це кафе не саме найкраще місце для того, щоб передавати таку інформацію. 
 — З дуба рухнула? — вигукнула Джені. — Якби я так зробила, тоді точно не сама. Зараз не про це, — вона поклала лікті на стіл і трохи нагнулася вперед, чекаючи поки я зроблю те саме. Що ж.. — Завтра вечірка Бра.. того, про кого ми сьогодні не говоримо. Я запрошена, тобто автоматично ти і хлопці також. Тільки, — дівчина приклала вказний палець до губ. — Це конференційна інформація. 
 — Якщо ти не помітила, в цьому кафе тільки ми і ті похилі жінки, — я кивнула на двох старушенцій. — Значить, вечірка? 
 — Так! 
 — Це може ввійти в мій список бажань, — задумливо промовила я, роблячи ще один ковток кави, який миттєво зігрів горло. Я підняла очі, спостерігаючи за тим, як повільно витягується обличчя Джені і з'являється маніакальна посмішка. — Що ти задумала?
 — Нічого. 
 — Твоє обличчя говорить про зворотнє. 
 — Ми складемо прямо зараз твій список! — верескнула вона, нетерпляче сіпаючись на стільці. — Десь в сумочці був блокнот, — вона почала нишпорити в своїй жовтій великій сумці, схожій більше на пляжну. Я до останнього відкладала складання списку, адже це було початком того, що його потрібно втілювати в життя, а це - дуже довго і важко. Зрештою мені довелося змиритися, тому що Джені знайшла навіть ручку.. Я підперла щоку кулаком, з цікавістю дивлячись на подругу, яка затиснула ковпачок від кулькової ручки між зубами і щось зосереджено виводила на листку. 
 — Йтак, — вона з блиском в очах поглянула на мене, очікуючи, поки я озвучу своє перше бажання. 
 — Побувати на справжній вечірці, — відповіла я, не задумуючись. — З червоними стаканчиками, алкоголем і популярною музикою. 
 — Вечірка, — промимрила Джені, записуючи. — Що далі? 
 — Наклюкатися так, щоб відбило пам'ять. 
 — З цим я можу допомогти. Далі. 
 — Перший поцілунок? Звучить сильно банально? 
 — О Діва Марія! — щодуху скрикнула Джені, побілівши від жаху. — Ти ніколи не цілувалася?! — ще сильніше викрикнула вона, від чого бабульки за сусіднім столиком озирнулася на нас, кліпаючи зморщеними очиськами. Мої щоки миттєво потеплішали. — Це негайно треба виправити! 
 — Невже?! — вдавано здивувалася я, виразно дивлячись на листок. Подруга записала моє третє бажання. — Поїхати на музичний фестиваль в іншому місті і побувати там щонайменше три дні з ночівлею. 
 Джені мовчки записала. 
 — Побороти страх висоти і, поборовши його, стрибнути з парашутом. 
 — Нарешті ми зможемо вибратися на природу десь у високій місцині без твого скиглення про низьку температуру, хоча ми добре знали, що тобі просто страшно. 
 Я звузила очі, Джені лише смикнула плечима і вернулась до нагальної проблеми у вигляді списку. 
 — Спробувати щось незаконне або заборонене. 
 — Курнути хочеш? Піди до Кларка, він тобі дістане найкраще за високою ціною. 
 Я похитала головою, задумуючись над наступним. Здається, в мене закінчилася ідеї, які б я хотіла реалізувати. Годі повірити, що шістнадцятирічна дівчина може випустити свою колекцію жахливих нарядів чи полетіти в космос. 
 — Піти в справжній клуб, — сказала я перше, що спало на думку. — І прокататися на кабріолеті за шалені гроші. 
 — Я не впевнена, що ми знайдемо такий кабріолет напрокат, але я запишу, — мовила Джені, закушуючи губу. — Знайти кохання?
 — Не існує його. 
 — Не дізнаєшся, поки не спробуєш. Записуємо! 
 Я зітхнула, допиваючи свою каву. Що робити, якщо Джені така вперта, як баран? Нічого, завжди доводиться миритися. Вона перевернула листок і посунула його до мене: 
 1. Справжня вечірка (до цього входить наклюкатися, як послідній алкоголік зі стажем) 
 2. Прокататися на справжньому кабріолеті за шалені гроші. 
 3. Перший поцілунок. 
 4. Музичний фестиваль з ночівлею в наметі. 
 5. Нарешті! Побороти страх висоти і стрибнути з парашутом. (Можна і без нього, ха-ха, жарт)
 6. Спробувати щось заборонене. 
 7. Знайти істинне "Палке Кохання". 
 Я тричі переглянула список. Потім протерла чоло і нахилила голову набік. 
 — Клуб? 
 — В клуб ми можемо піти в будь-який день, а от на кабріолеті покататися можна тільки раз у житті. Звичайно, якщо ти станеш мільйонеркою, то можеш кататися кожного дня..
 — Я зрозуміла. 
 — От і добренько. 
 — Які люди! — пролунав високий голос зі сторони бару. До нашого столика прямувала дівчина з в'їдливою усмішкою і пишною шевелюрою. Ландія Бернер в супер короткій спідниці в клітинку була  відразно прекрасною. Втім, це було неважливо, адже це чудовисько добряче познущалася над моєю особистостю, і робила вона це протягом дев'яти років, повільно та із задоволенням. — Невже тебе випустили з дурдому? Сподіваюся, тобі сподобалися ватні стіни і гамівна сорочка. 
 — На твій превеликий жаль, я була слухняною пацієнткою, — з тією ж вдаваною дружелюбністю відповіла я. Ландія противно розтягнула рожеві губи, притискаючи до бедра маленьку блискучу сумочку. — Ландія, вихід там, — вказала пальцем на двері. 
 — Як тільки почнеться навчальний рік, — стиха промовила дівчина, нагинаючись вперед, тепер її обличчя було буквально напроти мого. — Я можу тебе запевнити, що перетворю його в пекло, любонько. 
 — Ландія, в тебе, задається, порвалася сумочка, — сухо сказала Джені, з силою смикнувши дівчину за плече, від чого тонкий ланцюжок розпався на дві частинки. Ландія відсахнулася, нагороджуючи нас розлюченим до дідька поглядом. Ну і хрін з нею! — Час купити нову. 
 — Ви..ви! — запнулася Ландія, і підібгавши сумку, пішла до виходу. — Олівіє, пам'ятай , на що я здатна! — крикнула вона наостанок, заставивши мене поблідніти від жаху. Коли останнього разу Ландія сказала це, я стала свідком того, як вона безжально вбила невинного кролика і залишила його тушку прямо на ґанку мого дому. Мені, звичайно ж, ніхто не повірив. Як завжди. Це сталося рівно шість років тому, коли розірвалася наша дитяча дружба і Ландія перетворилася на справжню стерву з багатим татком та величезним спадком в кишені. Я стиснула в руках стаканчик, не відчуваючи тепла. Час мовби застиг в одній часовій петлі, поки я повільно занурювалася у спогади. Ландія стала причиною моїх нічних кошмарів, від яких я чудом позбавилася, вона спотворила моє життя, розтоптала.. Все почалося з табору, в який нас силоміць запхали, вона нацькувала на мене більшість дівчат, називаючи «Оллі-товста-лярва», дуже оригінально з її сторони, еге ж? Після цього почався тотальний булінг, я не могла вийти з будиночка без страху осудження за свою лишню вагу від інших дівчат..
 — Оллі? — десь здалеку почувся стривожений голос Джені, яка вже явно була на нервах. — Сонце, не звертай на неї уваги. 
 — Авжеж, — на автоматі відгукувалася я, приходячи до тями. Похитавши головою, я позбулася примарних останків спогадів, змушуючи себе дихати глибше. Ландія і її подруги в минулому, в мене є прекрасні друзі, які завжди будуть на моєму боці, щоб не сказав поганий рот Ландії. А він скаже..я це відчуваю. — То що ми робимо? Клуб?  
 — Давай прогуляємося, добре? Ти якась занадто бліда. 
 Я нерішуче кивнула, піднімаючись і викидаючи порожній стакан у смітник. Одностайно вирішивши йти через парк, ми повільно рушили дорогою. Я взяла Джені попід руку, почуваючись значно ліпше, ніж пару хвилин назад. Другою рукою тримала руль велосипеда, тягнучи його збоку. Джені міцніше стиснула моє передпліччя, сонячно посміхаючись, від чого на рожевій щоці з'явилася невеличка ямочка. В зручному мовчанні ми добралися до парку: щонайменше п'ять миль широкої дороги, уздовж якої тягнулися ряди сакури. В дитинстві ми часто перебігали невелику галявину з іншої сторони парку і попадали у черешневий гай, де з іншими дітьми об'їдалися фруктами. 
 — Нагадай, де відбувся твій перший поцілунок? — поцікавилася я, приховуючи посмішку за неконтрольованим кашлем. 
 — Оллі, як ти взагалі спиш? 
 — Прекрасно. 
 — Я добре пам'ятаю той день, — продовжила я, насолоджуючись реакцією подруги, обличчя котрої кисло перекосилося, як від лимону. — Ми сиділи в гаю під деревом з Майкі, який якраз хотів влаштувати мені екскурсію світом книжок, як прибігла ти. Вся в істериці! Чому? 
 — А ти поцілуй Кларка і побачимо, яка в тебе першочергова реакція буде! Він тоді був таким сопляком, фу, — незважаючи на слова, які безперервно лилися з її вуст, щоки Джені всеодно потеплішали. Вона зашарілася! — До того ж, нам було всього тринадцять. 
 — Хто зна, — знизила я плечима, лукаво блиснувши очима. — Можливо, ти втратила такого.. цікавого хлопця. 
 — Я не збираюся зустрічатися зі своїм найкращим другом, Оллі, — підсумувала Лінч, поправляючи комір. — І взагалі, — вона зупинилася на секунду, аби подивитися мені у вічі, — ми маємо думати, як зайти свою половинку. 
 Я закотила очі до самої потилиці й смикнувши подругу за лікоть, рушила дальше алеєю. 
 ***