Розділ 53

Тиждень пройшов зі штилем та спокоєм як в морі так і між принцом та його охороною. Як Олександр обіцяв, так і залишився другом для Хетті. Антоній поступово брату розповідав, що сталося за ці два роки його відсутності. Додавав деталей і голова Олександра часом вибухала від люті на несправедливість світу.

Кожен ранок принц присвячував тренуванням, щоб його тіло повернулось до колишньої форми. Їв трохи більше, щоб повернути м’язи і писав багато, щоб відновити моторику рук.

Коли сонце тільки почало вставати Олександр вже вийшов на корму. Тієї ночі чергувала Хетті, і вже звикла до його пробіжок, стояла біля поручнів та слідкувала, щоб жоден сід не завадив принцу.

Після чергового кола він спітнілий підбіг до Хетті. Очі світились, посмішка не спадала попри знемогу. Він підняв рушник і повільно провів ним по шиї, затримавши тканину трохи довше, ніж потрібно, ніби ловив останні краплі поту. Рука ковзнула нижче – по ключиці, по грудях – і тканина на мить обтягнула м’язи, що ще здригалися після бігу.

–А ти не тренуєшся?

–Не перед сном. Моя зміна закінчиться через годину. Якщо почну зараз тренуватись, то шалений стукіт серця не дасть заснути. Зіб’ється ритм сну…

–Ой, ну, все, я зрозумів, – перебив Олександр, – Ти все така ж зануда. А з роками це тільки погіршується.

–Он як? Хіба занудна дівчина тренувалася б по ночах поки Тінь спить?

–Невже? А навіщо?

Він провів рушником по потилиці, підняв руки, і сорочка натягнулась, відкриваючи лінію живота. Він цього навіть не помітив – дихав важко, відновлюючи ритм. Хетті відвела погляд на його лице різкіше, ніж хотіла. Пальці самі сильніше стиснули дерево поручня.

–Я не встигала за темпом інших.

Мимоволі Хетті посміхнулась, згадуючи першу зустріч з Радомиром. Принц помітив її посмішку, але вона швидко відвела очі на море.

–Ну що? Розповідай. Ти щось згадала. Ти попалася? – не міг вгамуватись Олександр.

–Я попалась раз, тому що просила коридорного вартового, щоб мене не здавав. Але він розповів про мене своїм друзям, і всі вони берегли мою таємницю.

–Нічого собі. Оце добряк. Дай вгадаю, це був твій Радомир?

Хетті пересмикнуло всю від його імені з вуст принца, однак не бачила нічого, щоб видавало якусь нотку ревнощів.

–Хетті, ми ж друзі. Немає сенсу ховати його в своїх розповідях. Він був частиною твого життя.

Олександр поклав рушник на поручні та сперся спиною до них оглядаючи щоглу. Попри те, що стискав руки в кулаки, говорив зовсім протилежне своєму тілу.

–Я радий, що ти ділишся. Бути тінню серед тіней – найвищий професіоналізм. А зараз як тренуєшся?

–Так само як і ти, після пробудження. Але лише зарядку, – потім вона зустрілась з його поглядом, – Не хвилюйтесь, принце, я зможу вас захистити.

–Я не сумніваюсь, – посміхнувся він, – Захистити, полагодити щось, ще й нотації прочитати. Не вартова, а прямо матуся.

–Хіба мами такі?

–Звідки мені знати? – посміхнувся ширше Олександр.

–Та і я не знаю.

Його посмішка зійшла. Вони були занадто схожі й водночас різні. Поглянув на вітрила, що погойдувались від вітру. Хетті спостерігала за краплею поту що стікала по його шиї на груди. Як важко здіймався його торс від глибоких вдихів. Щось всередині неї розпалювалось від його вигляду.

–Не зважаючи на те, хто нас виховував ми будемо іншими. Ти будеш прекрасною мамою.

Його слова спалахнули новим болем, що давно Хетті поховала.

–Я не можу мати дітей.

Олександр повернувся всім тілом на неї і сканував поглядом. Хетті помітила, як його очі спалахнули, тому вдарила в плече. Не сильно, але так щоб збити спробу відкрити другий шар зору.

–Це непристойно!

–Пробач, – почухав своє плече від болі, – Це цікавість, не більше. З твоїм тілом, здається, все впорядку. Все через роботу?

Він став навпроти неї й дивився в очі, щоб вона була впевнена в його словах.

–Я можу звільнити тебе. Ні, можу дати відпустку на рік, два, три. Все оплатити. Це не проблема. Якщо коли небудь захочеш, можеш звернутись до мене, щоб робота тобі не заважала.

–Справа не в роботі, – посміхнулась Хетті, – У мене було поранення.

–Через мене? – ледь не пошепки запитав, згадуючи як встромив меч в неї, – Лев все вилікував. Я бачив, ти впорядку.

–Я не… – на мить Хетті замовкла, а потім поглянула на свій живіт. Від колишніх поранень навіть шраму не залишилось, – Я думала… я досі.

–Прибудемо і поговориш з лікарями. Впевнений, коли знайдеш гідного чоловіка, то неодмінно будеш мати дітей. Як ні, я ж принц, знайду тобі будь-якого лікаря. Хоч самого махона притягну.

Він побачив, як ніяково ставало Хетті. Тому посерйознішав.

–Ти врятувала мені життя. Лев взагалі обіцяв тобі медаль. Ми перед тобою у боргу. Проси що хочеш.

–Колись обов’язково, – не відмовлялась Хетті, а потім поглянула на годинник.

Від цього простого руху в грудях Олександра почала прокидатись провина. Думав, що не нав’язувався, проте зараз знову зрозумів, що тисне. Поруч з нею він намагався підбирати акуратні слова і дії, але як тільки відкривав рот, то здавалось міг видати всі свої таємниці.

–Купріян запізнюється? – спитав Олександр ховаючи образу за тертям рушника в руках.

–Ні. Гублюсь в часі. За розмовами з тобою він летить дуже швидко.

Від відповіді всі його м’язи розслабились, а на обличчя повернулась посмішка. Як тільки Хетті це помічає, то на її щоках спалахує рум’янець. Очі відводить кудись вдалечину, але Олександр не говорить нічого. Ніби не хоче порушити цю мить легкого зізнання її зацікавленістю.

–Он твій рятівник.

Хетті обертається і бачить як Купріян підходить до неї й не розуміє чому вони обидва дивно поводяться.

–Добрий ранок, можеш йти спати.

–Дякую, – ледь не втекла дівчина.

Ступила крок, а потім поглянула на принца. Якусь мить вона хотіла щось сказати, але опустила очі. Вона хотіла запевнити його, що охорона її не обтяжує, але передумала і пішла в свою каюту мовчки.