Розділ 52

Наступного вечора Купріян стояв біля дверей каюти принців і випростався, коли побачив Хетті. Зраділий, що його зміна завершилась, широко посміхнувся. З палуби долітали п’яні вигуки і музика – капітан вирішив святкувати повернення додому. Олександр прийшов привітатися, але вже через годину закрився в каюті. Гомін веселощів проносився всім кораблем.

–Він там сам, – пояснив Купріян.

–Не знаєш чому?

–Сказав п’яні сіди його не веселять. Він не п’є. Взагалі.

Дівчина поглянула на імбир у своїй торбі. У цей момент Хетті зрозуміла, що ліки потрібні не лише їй.

–Гаразд. Так навіть буде легше за ним слідкувати. Добре повеселись, – посміхнулась вона другу.

–Легкої варти!

Він пішов у натовп та тупіт, який відбувався на горі. Сьогодні і саме море затамувало подих перед веселощами на кораблі. Однак в коридорі було глухо. Хетті перевірила зором крізь стіни, чи принц на місці. Блискавки блакитної та коричневої життєвої енергії в’юнчились по всьому його тілу, поки він сидів за столом, схилившись униз. Олександр щось писав і пив воду, а потім повернувся до дверей. Неначе відчув, що за ним спостерігають. Після чого він піднявся з місця.

Хетті затамувала подих. Вирівнялась. Ховати погляд було безглуздо, коли він розкрив двері перед нею.

–Ти можеш увійти всередину.

–Все гаразд. Я постою тут.

Мить Олександр вагався, а потім закрив двері каюти за собою і знову повернувся до столу. Більше він нічого не писав. Схилився над столом утримуючи голову обома руками.

Його долали думки минулої ночі і прокльони, які ледь стримував, щоб не зашепотіти вголос. Дарма заговорив. Дарма зламав тишу. Дарма дозволив собі більше, ніж мав право. Дарма. Дарма. Дарма.

Раптово двері каюти розкрились. Хетті увійшла всередину. Він підняв очі на неї розглядаючи волосся, очі, губи її несміливу поставу. Неначе сама вагалась зробити крок всередину кімнати, тому застигла в одвірку. Олександр піднявся з місця, сам не розуміючи для чого.

Повільно і Хетті оглядала каюту: два ліжка, стіл заповнений паперами, дві скрині, купу речей і меч Олександра в кутку. Покоївок не було — чоловіки прибирали самі, але всупереч очікуванням тут було чисто, хоч захаращено.

–Передумала?

–Там нудно, а ти казав, що не спатимеш.

Олександр провів рукою по столу, ніби шукав опору. Пальці ледь помітно тремтіли.

–Мені потрібно всього три години для сну. Довше я не можу спати, – підставив стілець, – Сідай.

–А ти?

Він сів на своє ліжко, тоді Хетті скористалась його запрошенням, але повернула стілець до нього. Їй здавалось, що Олександр зараз вибухне від знервованості не здогадуючись, що прямо зараз він страшенно радів, що Хетті увійшла.

–Як почуваєшся? – спитав Олександр.

–Вже краще, дякую за імбир.

–Це Лев продумав. Я не причетний.

–І все ж, ціла коробка для мене і той рух на руці. Він також заспокоює. Дякую.

–Будь ласка, – тихо відповів.

Між ними повстала гнітюча тиша. Обидва не могли підібрати слів. Чутно було як від хвиль тріскало дерево. Десь вигуки радості. Врешті, Хетті заговорила першою.

–Я думала над тим, що ти сказав. Я не хочу, щоб ти думав, ніби я можу відповісти тим самим. Я не хочу стати причиною краху королівств…

–Ти до цього не будеш причетна, – перебив Олександр, – Я обираю свободу вибору заради себе.

Він впав спиною на ліжко й закрив очі руками. Важко видихнув, розуміючи, що накоїв вчорашньою розмовою дурницю.

–Я не хочу про політику, – він запнувся, а потім додав, – Я просто втомився бути рятівником.

–Тоді розкажи, чому не гуляєш нагорі разом з іншими?

–Я не можу вдавати, що все добре, коли це не так, – він прибрав руки й поглянув у дерев’яну стелю, що скрипіла від ніг гостей.

–Вони веселяться, тому що повертаються додому. Ти не радий повернутись?

–Авжеж радий, – підняв Олександр тулуб і сперся на лікті, – Там чекає на мене дядько, обов’язки і правила. Чому б мені не радіти, правда?

–Ти боїшся відповідальності.

–Я боюсь, що мене не чекають ті, кого я люблю.

Хетті опустила погляд на свої руки. Він не сказав це прямо, але вона відчула, що розмова була про неї. Це не звучало, як докір, але ці слова все одно її вкололи.

–Я сам винен.

–Тебе чекає Лінн, – Хетті торкнулась свого серця, – Тоді, коли твоя душа потрапила в моє тіло, я відчула твоє тепло до неї. Гадаю вона відчуває те саме. Вона знищує лабораторії, шукає їх. Вона шукає тебе відчайдушно. Навіть твій браслет мені повернула.

На мить Олександр застиг. Він любив Лінн як сестру, тому що росли з дитинства разом, але у полоні про неї думав не так часто, як про Хетті. Зараз дивлячись як Хетті сидить тут, немов подруга, він замислився чи відчуває вона те саме до нього, що відчуває він до Лінн.

–А ти хочеш нагору? – запитав Олександр, – Повеселитись?

–Ні. Але якщо нам обом стане від цього краще…

–Не стане. Я не вдаватиму і не зможу повірити, що ти посміхаєшся по-справжньому. Ти тепер одна з Тіні. Навіть зараз мені важко прочитати по твоєму обличчю про що ти думаєш.

–А що б ти хотів знати?

Він вагався. Спокуса перед питанням була неймовірна. Олександр хотів знати все до найменшої дрібниці.

–А ти відповіси чесно?

–Так.

Він закусив нижню губу й Хетті побачила цей жест. Неначе він зупиняв себе зубами, але все ж здався.

–Ти була щаслива з ним? – спитав і одразу опустив погляд, – Пробач. Не відповідай, якщо це боляче.

–Я була щаслива, – відповіла тихо і він підняв голову.

–Я радий. Значить світ хоча б іноді поводиться справедливо.

Олександр стиснув ковдру, але посміхнувся. Хетті закусила свою щоку боячись щось додати, але принц вже побачив намір.

–Розкажи.

Вона опустила очі, бо хотіла сказати набагато більше і поділитись з тим, хто розділяє її образу.

–Якби світ був справедливим, нічого з цього не сталося б.