Розділ 51

Хетті вдень ще поспала, а потім заступила на варту зміняючи Купріяна. Він стояв на палубі, а обидва принци вдивлялись у вечірні зорі і сміялись один з одним. Олександр відчув присутність Хетті, озирнувся й ледь посміхнувся їй, а потім продовжив розмову з братом:

–...це ти йому сказав?

–Вона ж Виговська, – прибрав посмішки Антоній.

Рій нахилився до колеги.

–Вони годину вже тут стирчать. Я ж не можу бути їх татком, чи не так?

–Ні, не можеш. Вчора принц Олександр теж не хотів лягати спати.

Чоловік підняв здивовано брову і хитро всміхнувся. Хетті зніяковіла від сказаного.

–Ти не те подумав.

–Не моя справа. Антоній з Міленою також забагато собі дозволяють.

–Вони дуже довго дружать. Вона була з ними у минулій подорожі.

–Це я чув, а бачу ще більше. Ти також з Олександром – давні друзі?

Купріян побачив мить її вагання.

–Я…

–Не варто, – перебив він її спроби збрехати, – Не моя справа. Бажаю вдалої зміни.

Він пішов залишивши Хетті стояти й дивитися на принців. Вона з разу в раз підтягувала із кишені імбир, коли ставало аж занадто погано. Олександр повертав погляд на неї, неначе заспокоював себе, що вона стоїть поруч.

Антоній плеснув брата по плечу й позіхнув важко.

–Я хочу спати, ходімо.

–Я наздожену.

Молодший принц пройшов повз Хетті із посмішкою, в якій було занадто багато.

–Доброї ночі.

–Доброї, – ледь тихо відповіла дівчина.

Олександр підійшов до Хетті ближче, хоча слідував за її поглядом на спину його брата.

–Як почуваєшся?

–Краще, дякую, – вона стиснула свою руку відчуваючи як тугий вузол у шлунку починає скручуватись.

–Ти занадто тиснеш.

Олександр взяв її палець і вказував точку де натискати. Його рука обпікала не звичним теплом, а ніжністю, яку їй дарували інші руки ще пару місяців тому.

От коли у неї стало виходити це робити самій, то відійшла на крок від принца. Голова знаходила баланс, а живіт вирівнювався.

–Ти здібна учениця, – посміхнувся Олександр так, неначе його зовсім не образила ця дистанція.

–Дякую, – так само зробила і Хетті, а потім неначе згадала, – Ви говорили про наречену короля Лева?

–Так. Вона здалась милою, але те що розповів Антоній про її батька-короля. Це жахливо… Я ще тоді не зрозумів навіщо Марія вибачалась. А виявилось її батько добре фінансував і розширював ті лабораторії…

–Не судіть жінку по її сім’ї.

Олександр трохи повернув голову.

–Це про Марію… чи про тебе?

Хетті завмерла лише на мить. Вона коротко видихнула. Від його пильного погляду неможливо було сховатися.

–Ти знайшла своїх батьків?

–Вони знайшли мене.

–Які вони?

–Графиня з Кенво. Дружина, яка зрадила. Донька, яку сховали, щоб не зруйнувати репутацію.

Вона сказала це швидко, ніби здирала бинт, але принц стояв мовчки очікуючи чогось більшого.

–У мене є сестра-близнючка. Та, яку залишили собі.

Тиша зависла між ними. Олександр намагався прочитати її обличчя, але не міг збагнути нічого.

–Ти злишся?

–Вже ні. – Вона знизала плечима. – Я просто… зайва.

Олександр стиснув пальці на поручнях.

–Ти не зайва.

–Для них – так.

Він нічого не відповів одразу. Лише відвів погляд у темне море.

–Рута знала, – тихо сказав він, здогадуючись чому йому збрехали. – І тримала тебе подалі. Навіть від мене.

Хетті не уточнила, що саме він мав на увазі. Вона і так зрозуміла.

Біля рук Олександра піски золота затанцювали, з них з’явився меч. Принц все ще дивувався появі, а потім викинув за борт від гніву. Хетті ахнула і всім тілом підтягнулась до поручнів.

–Навіщо?

–Вона відчула мій гнів… Я її не кликав, – сердито промовив, – Їй все одно де вона.

Олександр підняв іншу руку й меч знову з’явився в ній, весь промоклий солоною водою. Вражено дівчина підійшла ближче й зловила його широку посмішку. Він радів здивуванню Хетті, неначе показував фокуси.

–Я її не загублю, – відклав меч поруч, – Просто стало прикро і зрозуміло водночас. Чому Рута ховала тебе від мене.

Дівчина сперлась на поручні й вдивлялась у зоряний горизонт та хвилююче море. Хитавиця була меншою, але думки у неї були не про неї.

–У Рути все одно нічого не вийшло, – посміхнувся Олександр, – Я покохав тебе, ще коли ми були дітьми. І з тих пір, мої почуття тільки посилились.

–Припини…

–Я знаю. Ти вважаєш, що я кохаю спогад. Що я тебе не знаю, але це не так, – принц повторив за нею поруч, не обертався, а говорив неначе у море, – Ти розумна, смілива, а зараз ще й сильна. Настільки, що тепер не я повинен тебе захищати від Верховної, від мого дядька чи ще когось… Тепер ти захищаєш мене і це захоплює ще більше.

Він поклав голову на поручні, але повернув до неї. Хетті не оберталась, але відчувала на собі його погляд. Олександр милувався як світле коріння виринало з-під чорної фарби. Він знав її справжню, але радів і тому ким стала його кохана.

–Не треба…

–Пробач, – відвернувся від неї, – Я навіть не уявляю як тобі зараз боляче. Я не знаю ким я став для тебе тепер.

Хетті й сама не знала що відповісти, відвела погляд.

–Пробач, що я вижив, а він – ні. Я не зміг…, – на мить Олександр запнувся і стримував себе від змішаних емоцій, – Я хотів, Хетті, клянусь. Якби у мене був вибір, я б пішов. Вже давно. Але у мене відібрали вибір.

Їх очі зустрілись, Олександр стримував сльози. Десь глибоко в душі Хетті мала здогади про що говорив принц, але не могла до кінця зрозуміти.

–Пішов?

–Але я тут, – продовжив Олександр, – І вибору мені знову не дають. Я відчуваю себе інструментом у лапах Творця.

–Мені дуже шкода, – щиро відповіла Хетті й поклала свою руку на його на поручні, щоб втішити. Вона відчувала себе так само.

Олександр здригнувся й прибрав свою руку. Він не хотів викликати жалості. Витер сльози, посміхнувся, неначе нічого тільки що не сталося. Намагався набратися сил, перш ніж його слова знайдуть вихід.