Розділ 48

Шум святкування набирав обертів завдяки горючим напоям та щастю перемоги. Олександру ставало важко слухати друзів, що від захвату перебивали один одного, переповідаючи, що сталось за ті два роки його відсутності. На його обличчі грала посмішка, справжня і щира. Він відчував велике щастя, що нарешті вільний, попри всі страждання. І це сповнювало і розігрівало бути щасливим попри свої обов’язки.

Погляд сам спрямовувався до Хетті. Він міг неначе відчути її рух. Он вона встала із-за столу та дивиться на Купріяна, що танцює поблизу. Там вона піднімає келих розмовляючи з іншою махонкою. А потім раптово зникає, але навіть і це принц помічає, і прямує за нею зупиняючи охорону позаду себе.

–Мені потрібно відлучитися, – шепоче Костянтину й вислизає, щоб його ніхто більше не діставав.

Хетті крокувала коридором поруч із махонкою, яка жваво розповідала про їх генералів, про становлення Лева і його пригоди у пошуках лабораторій. Проте Олександр бажав розмови. Негайної. Інакше він розтрощиться на місці, якщо буде чекати на її відповідь ще хоч день.

–Хетті!

Дівчина стрепенулася, а потім озирнулась через плече на нього. Махонка також здивована оглянулась. Олександр не приховував свого хвилювання і мабуть дещо різко вигукнув.

–Ми можемо поговорити?

Хетті розуміла, що він не відчепиться, як би вона не намагалась ховатись від нього. Махонка зрозуміла натяк підморгнула своїй співрозмовниці, а потім усміхнулась принцу:

–Не загубіться, Ваша Світлість.

–Я в надійних руках.

–Не сумніваюсь, – ледь не з реготом відповіла і зникла в коридорах палацу.

Із зали все ще долинав гамір веселощів та музики. Хетті підійшла ближче до вікна, з якого сяяло місячне сяйво та освітлювало напівсп’янілу дівчину. Олександр зрозумів, що ця розмова вже провалилась, після її перших слів:

–Я все ще вважаю, що нам немає про що говорити.

–Я не одружусь на Лінн.

–Ви зобов'язані! – обурилась Хетті, чим шокувала Олександра, – Вона вас шукала. Принцеса вас чекає. Перія вас чекає. І королівства чекають об’єднання!

Хетті гірко посміхнулась й закотила очі. Він почувався хлопчиком, якого сварять.

–В ім’я Творця, це так у Вашому дусі. Ви завжди робите що хочете і незважаєте на наслідки. Я думала війна Вас змінила. Я думала, Ви розуміли відповідальність перед своїми підданими. Чорт, та я це власною душею відчувала. А Ви… Ви просто як завжди!

З її очей сипалися сльози, і Олександр просто не зміг змовчати. Тримав дистанцію, розуміючи, що зараз Хетті не втішать його обійми.

–А сама чим краще?! Хіба, пристала до Тіні не заради мене? Не заради почуттів? Не заради того, щоб бути зі мною? Як і на війні, як і зараз – ти поруч. Завжди. Це мені і потрібно. Це потрібно нам обом.

–Ви помиляєтесь! Ви потрібні не мені, а Перії та Хламхії. Ви мусити об’єднати королівства, інакше все що я робила – ніщо, інакше він помер за ніщо!

Слово “він” вкололо серце Олександра. Сама Хетті не очікувала, що це скаже. Алкоголь зіграв з нею в злий жарт.

–Два роки, Хетті…

Олександр підійшов ближче і сяйво місяця торкнулось його лиця, що зажило завдяки його безсмертю. Він відчув неприємний запах алкоголю від неї, змішаний із весняними яблуками.

– …не було нікого. Ні тебе, ні Хранителей, ні моїх підданих. Цілих два роки. Мене різали, склеювали, зшивали, катували. І де вони всі були? А ти… ти поміняла своє життя. І думаєш, я повірю, що не заради мене? Нехай у тебе вирувало життя, чи інший. Але ж тепер все інакше. Ми можемо не повертатись. Антоній стане прекрасним королем. Я їм не потрібен.

–Ви наполовину пері. Ви єдиний, хто здатен дати їм дітей і по-справжньому об’єднати королівства. І Ви це знаєте, але удаєте, що можете самі керувати своїм життям.

–От тому і хочу керувати сам. Мені все одно на весь світ, якщо я не можу бути з тією кого кохаю!

–Ви кохаєте привид. Я вже давно не невинна служниця, якій можна подарувати книжку, щоб вона побігла за вами у сад.

–Отже, в тобі немає ні краплі почуттів до мене?

Хетті поглянула в його очі, люто, хоча насправді злості зовсім не відчувала. Десь в глибині душі вона розуміла його відчай. Бажала переконати його і себе в першу чергу, що немає нічого:

–Лише вдячність, що врятували від нападників.

–І через цю вдячність ти готова була отримати цей шрам, – кивнув підборіддям на її лице, – і купу інших шрамів по всьому тілу?

Хетті дала йому ляпаса, через що брови Олександра піднялись вгору від подиву.

–Нічого на мене витріщатися!

–Я припустив! – він торкнувся своєї щоки, що так сильно палала від удару.

–Мало віриться.

–І я тобі не вірю.

Він стояв так близько, що Ха відчувала його запах мандарин, який заповнював простір та грів душу старими спогадами дитячого кохання.

–Я кохаю іншого.

–Мертвого.

–Це не скасовує моїх почуттів.

–Я цього і не збираюсь робити. Я почув достатньо. І навіть того, що ти так і не змогла сказати.

–І що ж я не могла сказати?

–Що ти не кохаєш мене.

–Я не кохаю вас! – випалила згарячу вона і це вдарило Олександра сильніше за ляпас.

–Обережно, Хетті, зі словами. Я можу і повірити.

–Тоді повірте. Тому що моє ліжко грів інший! І дарував квіти, і кохав, – з кожним новим словом сльози з її очей виринали наново, що кололо принца подвійною силою, – і писав листи, і чекав, і був вірним. І помер, щоб зберегти мою таємницю, знаючи, що я шукала тільки Вас!

Олександр мовчав. Останні слова Хетті висіли в повітрі між ними, важкі, як могильна плита. Він дивився, як вона здригається від плачу, і вперше за весь вечір у його погляді не було ревнощів. Лише глибока, бездонна повага.

–Значить, він був кращим сідом, ніж я, – тихо сказав Олександр, не роблячи кроку вперед. – Бо я дозволив тобі шукати мене, а він... він захищав тебе від цього пошуку.

​Він повільно опустив руку від обпеченої ляпасом щоки.