Розділ 47

Олександр дивився на Хетті, і в цьому погляді було все: і пекучий сором за те, що він її поранив, і шок від того, ким вона стала. Її погляд ковзав по пошрамованому обличчю принца у відповідь. Від вродливого хлопця із сяючою посмішкою залишилися лише очі, які потьмяніли від жаху, пережитого за ці роки.

​Він простягнув до неї тремтячу руку, і Хетті просто припала до нього. Вона дозволила цій важкій, димній тиші стати їхнім спільним прихистком. Олександр стискав її в обіймах відчайдушно, майже до болю. Він зарився обличчям у її коротке волосся, помітивши світлі корені, що пробивалися крізь темну фарбу. Від неї знову пахло яблуками – так само, як у садах Чорного замку, а вона відчула ледь вловимий, але такий рідний аромат мандаринів, що завжди йшов за ним тінню.

–Пробач мені, – прошепотів він, збираючи сили, щоб голос не здригнувся. – Я не хотів... Я думав, ти Темна. Вони вже так робили. Підсилали тіні з твоїм обличчям, щоб витягнути з мене правду. Я не міг повірити, що це справді ти.

​Він трохи відсторонився, щоб зазирнути їй в очі, і його голос став зовсім тихим, надтріснутим:

–Я кохаю тебе, Хетті. Тоді, два роки тому, я мусив сказати це замість слів про обов'язок і Лінн. Я боявся трону, боявся дядька, війни... але в тих клітках я думав лише про те, що помер би щасливим, якби ти знала правду. Пробач мені за все.

​Ці слова, на які вона так чекала колись, тепер вдарили по ній, як крижана хвиля. Хетті різко відсторонилася, вириваючись із його тепла. Олександр відчув неспокій – її обличчя не засяяло у відповідь. На ньому застиг жаль, змішаний із ніяковінням, що межувало з відразою до ситуації.

–Хетті...? – його голос знову став слабким.

​Вона не знала, що відповісти. Її місія майже завершилася. Залишилося доставити «об'єкт» до Золотого замку, до принцеси Лінн. Хетті знала із самого початку: Олександр їй не належить. Але страшно було інше – у її серці, де раніше жило кохання до принца, тепер панувала випалена пустеля, посеред якої височіла лише одна постать. Радомир. Той, хто три тижні тому віддав за неї життя. Той, чиє тепло вона досі відчувала на своїй шкірі сильніше, ніж руки Олександра.

​Лев піднявся з місця, оглядаючи залу. Він не хотів заважати, але професійне чуття підказувало, що час вичерпано.

–Мені треба повідомити іншим, що тут безпечно, – кинув він.

–Я охоронятиму їх, – додав Антоній, намагаючись не дивитися на брата.

–Нам краще піти всім разом, – Лев перевів погляд на пару. – Ви ще встигнете поговорити. Потрібен відпочинок. Ходімо.

–Нам немає про що говорити, – відрізала Хетті й швидко піднялася на ноги, ігноруючи біль у всьому тілі.

​Олександр перехопив її зап’ястя у німому благанні залишитися. Дівчина миттєво стиснула кулаки – стара звичка відбити напад спрацювала швидше, ніж розум. Вона ледь не замахнулася на нього, і лише величезна втома втримала її від удару. Принц помітив цей рух. Він побачив у її очах не закохану дівчинку, а навченого вбивцю, для якого його дотик був загрозою.

​Він швидко відпустив її руку, наче обпікся.

–Пробач... – ледь чутно промовив, опускаючи очі.

Врешті, всі попрямували до виходу крізь складні коридори, в стінах яких Лев вже знайшов своїх соратників. Він їх проінструктував про подальші дії, а сам продовжив виводити Олександра.

Свіже нічне повітря після задушливого смороду лабораторії здавалося солодким даром. На виході вже чекали екіпажі, освітлені ліхтарями. Панувала контрольована метушня: солдати Лева у синіх мундирах завантажували поранених, виводили заціпенілих в’язнів та під конвоєм вели соратників Райта, чиї обличчя тепер виражали лише страх.

​Мілена вискочила назустріч першою. Побачивши Антонія, вона на мить завмерла, а потім, забувши про всі правила етикету, кинулася йому на шию. Антоній спершу здивовано виструнчився, його руки на мить зависли в повітрі, але вже за секунду він міцно притис її до себе, ховаючи обличчя в її волоссі.

​Відсторонившись, Мілена перевела погляд на чоловіка поруч із ним. Її очі розширилися, наповнюючись сльозами. Жахливі шрами, обпалені пальці, потьмянілий погляд – це була лише тінь того принца, якого вона знала.

–Олександре… – прошепотіла вона, обережно торкаючись його плеча, наче він міг розсипатися від дотику.

​Олександр хрипко, але щиро засміявся, і в цьому сміху вперше за вечір проблиснула іскра колишнього хлопця-бешкетника.

–Так, Міль, це я. Не такий вже красень, як раніше, але все ще живий.

​У цей час Купріян швидко підійшов до Хетті. Він не став чекати на дозвіл – просто обхопив її за плечі, обіймаючи міцно, по-дружньому, як бойового товариша.

–Вітаю, капітанко. Ти це зробила, – прошепотів він їй на вухо так, щоб чула лише вона, – ти повернула його.

​Хетті на мить заплющила очі, вдячна за цю просту, не обтяжену складними почуттями підтримку. Але коли вона відсторонилася, то помітила на собі важкий, майже обпікаючий погляд Олександра. Принц заціпенів, дивлячись на руки Купріяна на її плечах, і в його очах промайнуло щось гостре, схоже на ревнощі та нерозуміння.

​Він хотів щось сказати, але шлях йому перегородив новий гість. З темряви вийшов Хранитель ґурамі. Його білосніжна шкіра здавалася перламутровою у світлі ліхтарів, а сірі очі світилися щирою радістю. Він широко посміхнувся, демонструючи ідеально білі зуби, і по-братньому обійняв Олександра.

–Ну, нарешті! – вигукнув ґурамі. – Я вже почав думати, що ти вирішив там оселитися назавжди. Ти маєш мені все розповісти, друже. Кожну дрібницю!

​Лев Рунакі, який спостерігав за цим парадом обіймів із легким прищуром, нарешті втрутився:

–Досить емоцій на сьогодні. Мої шпигуни доповідають, що залишки вірних Райту сил збираються на півночі. Нам час.

​Він владно вказав на екіпажі.

–Принци – у перший екіпаж під мою особисту охорону. Тінь та майор – у другий, з моїми солдатами. Поговорите, коли ваші рани не будуть кровоточити на мої сидіння.

​Олександр знову спробував затримати погляд на Хетті, сподіваючись на бодай одне слово, але вона вже розвернулася. Спершись на руку Купріяна, дівчина попрямувала до другого екіпажу. Вона відчувала, як сили остаточно покидають її, і єдине, чого вона зараз хотіла – це закрити очі й не бачити ні принців, ні махонів, ні привидів свого минулого.