Розділ 46

Коридори лабораторії здригалися від серії внутрішніх вибухів. Стіни йшли тріщинами, а сирена вже не вила – вона захлиналася хрипом. Антоній майже волоком тягнув Олександра, який щосили намагався вирватися, простягаючи обвуглені пальці до дівчини.

–Хетті! – хрипів принц, його очі були дикими. – Стій... я...

​–Тримай його міцно, Антонію! – гаркнув Лев, перекидаючи закривавлену Хетті через плече, наче вона була легким пакунком. – Він зараз її просто задушить у своїх вибаченнях, а стіни вже нагріваються!

​Лев біг вперед, лютуючи від кожного кроку. Його армія відступала, евакуюючи останніх полонених.

–Клятий Райт! – процідив махон. – Через вашу істерику я втратив його слід. Весь цей сектор – єдиний доказ експериментів над сідами – зараз перетвориться на попіл. Махони ніколи не повірять мені, що їхній «лідер» – монстр, якщо від доказів не залишиться навіть пилу!

–Лев, стійте... – Хетті слабким голосом подала знак. Вона підняла голову, її обличчя було блідим, але очі світилися адреналіновим блиском. – Чому він має вибухнути?

–Спрацьовує автоматичний запобіжник, – на ходу кинув Антоній, перехоплюючи брата під пахви. – Він використовує руни пері та змішує з алхімією. Райт налаштував систему так: хтось запустив систему самознищення, за десять хвилин спрацьовує детонація. Це не зупинити.

–Я можу спробувати... – Хетті кашлянула, тримаючись за забинтований живіт. – Я знаю ці механізми. Я бачила, як Ага використовував в лабораторії Перії. Це не магія, це ланцюгова реакція. Я можу її розірвати.

​Лев різко зупинився, ледь не збивши Антонія. Він опустив Хетті на землю, але продовжував підтримувати її.

–Ти серйозно? Якщо ти помилишся, ми згоримо в перші секунди.

–Лев, ні! – вигукнув Антоній. – Вона ледь на ногах стоїть! Це самогубство, ми повинні витягнути їх обох звідси!

​Ситуація здавалася патовою, аж поки не пролунав голос Олександра. Він стояв, спираючись на стіну, важко дихаючи. Його погляд зустрівся з поглядом Хетті. У ньому більше не було параної – лише залишки того болю. Вона була тією самою, але водночас чужою.

–Хетті... – він зробив крок до неї, ігноруючи біль в обвуглених руках. – Ти зможеш? Ти справді знаєш, як це вимкнути?

​Дівчина мовчки кивнула. Її погляд був твердим, як сталь. Більше це не та служниця, що тинялась коридорами Чорного замку, і не дівчина яка лікувала поранених. Перед ним стояла хоробра жінка впевнена в своїх діях.

–Антонію, пусти її, – наказав Олександр. – Вона знає, що робить.

–Брат, ти збожеволів! – Антоній був шокований, але Олександр поклав йому руку на плече.

–Якщо ми зараз втечемо, Райт переможе. Знову. І це повториться, якщо махони досі не вірять. Якщо вам треба були ті кляті місяці, щоб мене знайти. Дозволь їй бути тією, ким вона стала. Дозволь нам усім закінчити це.

​Антоній вагався лише мить, а потім здався під тиском двох чоловіків і однієї непохитної дівчини.

–Головна зала на поверсі нижче, – кивнув Лев, у його очах знову з’явився азарт. – Прямуємо до запобіжника. Якщо ти зробиш це, то я особисто вручу тобі медаль.

​Вони розвернулися і кинулися в самісіньке серце жару. Туди, де під товщею металу пульсувала смерть, готова до вибуху. Нарешті вони розкрили величезні двері потрапляючи в серце лабораторії. Зала дихала напругою, немов живий організм, у якому щойно пришвидшили пульс: високі стіни з темного каменю були вкритими панелями, густо списаними рунами, що тьмяно світилися, пробуджені різким поштовхом енергії. А перед очима два махони, які почали стрілянину.

Хетті вислизнула з рук Лева та кинулась на панелі. Олександр повторив за нею звільняючись від Антонія.

Лев та Антоній відволікали своєю магією намагаючись подолати ворогів. Однак їх одяг виявився вогнетривким та заземленим.

У самому серці зали з-під стелі звисала величезна колона – механічна й магічна водночас, оперезана кільцями металу та вогненними рунами, які тепер палали надто яскраво, надто швидко. Всередині неї вирувало розпечене світло, мов замкнене сонце, а навколо повільно підіймалися й падали блакитні сфери стабілізаторів, уже не приховуючи своєї тривоги.

–Що ти маєш зробити? Чим допомогти?

Дівчина намагалась оглянути кожну руну, кожен прилад. Вона знайшла точку доступу, потім повільно пересувала екран. За екраном було купу дротів. Вона відкинула ідею шукати вимикач там. Оглядала руни знову.

–Хетті, що ти шукаєш? – не міг вгамуватись Олександр.

–Тут повинен бути ключ. Підказка. Ці сфери… вони нагадують Джерело. Але вони блакитні. Неначе водяні. Потрібно, щоб цю колону ці сфери погасили.

Символи пульсували хвилями – одні спалахували жарким золотом, інші холодним блакитним сяйвом, ніби сперечалися між собою, кому підкорятися. Повітря тремтіло, наповнене гулом, що проходило крізь груди, і кожен звук відлунює в куполі, перетворюючись на зловісний шепіт древніх формул.

–Ти знаєш руни пері?

–Не всі. Я не знаю цього, – вказала на здоровенний символ на колоні, – і цей.

Олександр уважно розглядав символи.

–Берегиня. Символ осторога. Схоже на охорону замку, – потім поглянув на другу, – Напруження. Це повітря наповнене жаром через те що ця руна зараз сяє?

–Так. Отже нам треба підключити Берегиню.

Поки Олександр намагався розшифрувати складні сплетіння символів, двері з іншого боку зали розлетілися. У приміщення увірвався загін підкріплення махонів – елітні гвардійці Райта.

–Стійте, ідіоти! – прогримів Лев, випускаючи розряд блискавки, що збив з ніг першого нападника. – Ви захищаєте бомбу, яка зараз розірве вас на атоми!

​Але гвардійці, засліплені фанатизмом і дисципліною, не слухали. Вони відкрили вогонь із пістолів. Антоній миттєво створив вогняний щит, відбиваючи заряди, що розліталися яскравими іскрами по залі.

​Олександр, відчувши, що Хетті потрібен час, зробив крок їй за спину. Його ноги підкосилися – два роки в кайданах не минули безслідно. Він ледь не впав, але лють виявилася сильнішою за слабкість м'язів.