Розділ 43

За наказом короля Дантура Хетті прибула до Чорного замку. Більше знайомі стіни маєтку наповнені статуями, картинами, гобеленами та прикрасами – не здавались їй домом. Скоріш печерою, де старі спогади змішувались з болем в грудях. Одне радувало дівчину – більше тут не хазяйнувала леді Рута. Новим Верховним королівської ради став її колишній наставник Артур Камінь.

Він не займався інтригами, не карав невинних служниць за проступки лордів чи принців. Не займався сиротами чи порядком чистоти замку. У нього завжди були помічники. Однак кожен шепіт Чорного замку доходив до його вух, а кожен голос мав ім’я, яке він точно знав.

Перед тим, як піти до короля Хетті зазирнула до старого горища, де була її стара кімната. Вона прийшла із пакунком сповнених солодощів, ниток та тканин для своєї подруги, яка була зайнята роботою десь у стінах замку, як гадала Хетті. Але почула шум позаду.

–Знову підеш не привітавшись?

Із посмішкою Хетті обернулась. У проході стояла дівчина з довгим каштановим волоссям зав’язаним у складну зачіску та знайомим обличчям, який видавав злість. Одягнена у рожеву сукню. А в руках тримала оксамитову рожеву сумочку-мішечок, який затягувався шнурком.

–Пробач, Шеррі, я поспішаю.

–І так кожен раз, – обурилась дівчина й підходила ближче розглядаючи коротке чорне волосся Хетті, – Подарунки і тиша.

–Це все, що я можу дати.

–Сказати мені “привіт” – це секундна справа.

–Я знаю що тобі цього буде недостатньо.

–Звичайно ні, – розкрила Шеррі руки, – Йди, хоч обійму тебе.

Хетті побачила ледь вловиму посмішку подруги й линула в обійми. Мить була такою теплою, що Шеррі навіть і не помітила наскільки ці обійми були для них обох важливими.

–Я маю йти. Мене викликав король.

–Знаю. Чула твоє ім’я в коридорах. Ти наживка для махонів. Я хочу застерегти тебе.

–Я знаю чому, – спокійно відповіла, – Шеррі, я повернусь із принцом.

Ніжно Шеррі торкнулась волосся своєї подруги, розглядала шрам на щоці. Вся сила Хетті була помічена тепер і в зовнішності.

–А що потім? Як врятуєш його, що далі?

–Не знаю, – спокійно Хетті знизала плечима, а потім припустила, – Я буду вільною. І ти тут не засиджуйся.

Шеррі важко хмикнула й Хетті відчула в цьому щось більше, ніж просто насмішку.

–Що? Розповідай. Бо вигляд маєш чарівний.

–У тебе часу немає, – махнула рукою подруга, – Тут все дуже заплутано.

–Камінь не дозволяє звільнитись?

Хоча Хетті вже бачила відповідь у розкішному вигляді подруги. Але ще до кінця не розуміла її роль.

–Дозволяє… – опустила Шеррі очі від сорому, – Він хоче, щоб я стала його леді.

На мить Хетті зраділа і широко посміхнулась, але швидко опанувала себе коли побачила сумніви подруги.

–Ти цього не хочеш?

–Хочу… але… я ж колишня служниця.

–Зараз ти виглядаєш саме як леді, – посміхнулась Хетті, – а як вони поводяться, ми з тобою добре знаємо. Ти ж кохаєш його?

–Сильно, – впевнено промовила, – Так, що аж важко дихати. І коли довго його не бачу, серце стискається.

На очах Хетті почали виступати сльози. Її подруга так детально описала, що це відгукнулось спогадами і в ній самій.

–Я так рада за тебе, – відповіла Хетті й хутко обійняла подругу знову, щоб сховати свої справжні емоції, – Бажаю вам щастя.

Витерла хутко сльози. Відступила на крок опанувавши себе повністю.

–Я маю йти. Бувай.

Вона не дочекалась відповіді, тому гайнула в коридор хутко. Лише ледь почула крик подруги в спину.

–Дякую і тобі.

Хетті рухалась швидко оминаючи знайомі обличчя, допоки не зустрілась із принцом Антонієм та Міленою біля тронної зали. Вони розмовляли прямо перед дверима не дозволяючи пройти повз них непоміченою.

Вісімнадцятирічний принц мав вроду, в якій юність поєднувалась з уже сформованою гідністю майбутнього володаря. Темне, злегка хвилясте волосся, обрамляє високе чоло, а світлі блакитні очі дивляться на Хетті уважно й спокійно.

Його риси обличчя та ледь вловима ямочка на щоці, нагадала дівчині принца Олександра. Однак бліда шкіра та рудоватість кінчиків волосся давала Антонію родзинку унікальності.

–Вітаю, Ваша Світлість, – вклонилась дівчина, – Прошу пробачення, що турбую. Мене викликав король Дантур.

–Ха! – здивовано вигукнула Мілена ледь впізнавши свою ученицю, – Як ти змінилась….

Мілена ж навпроти, була тією ж самою. Гарною, з довгим каштановим волоссям зібраним у хвіст та синіми очима, що розглядали жадібно Хетті.

–Вважатиму це за комплімент.

–Це він і був!

–Дівчина зверталась до мене, – дорікнув принц, на що Мілена закотила очі й клацнула язиком. Він, звиклий до такої поведінки, повернувся до Хетті, – Ми тут з тієї ж самої причини. Чекаємо на запрошення, щоб увійти.

До них підійшов Рій схиляючи голову перед принцом. Проте не встиг він навіть розкрити рот, як широкі дерев’яні двері відкрилися із закликом увійти усім всередину.

Двері тронної зали розчинилися з важким стогоном, впускаючи світло в приміщення, де панували тіні та запах старої смоли. Хетті зробила крок уперед, відчуваючи, як погляд Мілени та принца Антонія супроводжує її.

​Король Дантур не сидів – він майже тонув у масивному троні. Колись велична корона зараз здавалася йому заважким тягарем, що нахиляв голову старого правителя донизу. Його пальці, сухі й тремтячі, безцільно блукали по оксамиту підлокітників. Він не підвів очей. Здавалося, король перебував десь далеко, у часах, коли Чорний замок не був сповнений зради.

​Поруч із ним, немов живий стовп спокою, стояв Артур Камінь. Його обличчя було витесане з того самого граніту, що й фундамент замку. Верховний зробив крок назустріч прибулим.

–Король вітає вас, – голос Артура розкотився залою, але сам Дантур лише ледь помітно здригнувся. – Ми зібрали вас, бо час дипломатії минув. Махони занадто близько підійшли до наших кордонів.

​Верховний перевів погляд на Хетті, і в його очах вона побачила ту саму обізнаність, про яку шепотіли в коридорах.