Розділ 39

Радомир якийсь час обмірковував все, а потім поглянув на свій годинник. Час настав зустрітися із коханою Ха, тож він відкинув всі свої обов'язки та таємно покинув намет.

Жінка чекала його з посмішкою на вустах. Проте для початку вони мовчки провели обряд перевірки на ліанта. Ніхто з них ним не виявився, тож вони радісно обійнялися.

–Я так сумував за тобою, – занурився Рад у її волосся, – Якби ти знала, як мені тебе не вистачало.

–Я ж весь час поруч, як ти можеш сумувати?

–Ні. Ти не поруч. Поруч лише Меліса, яка ладна вбити мене. Слідкує за всіма, як ворон, а потім пожирає трупи. Ви зі своїм Валентином бажаєте щоб ми повбивали один одного?

–Ні, але при сварці проявляється правда. Ми накаляємо вас, але тримаємо все під контролем.

–Ти погано нас знаєш чи так добре вивчила?

–Друге. Борис дуже відповідальний старший лейтенант. Він вчився на чужих помилках, тому не дає допустити їх собі та іншим. Микита занадто молодий молодший лейтенант. І це я не про вік. Він не має такого досвіду, який вочевидь, маєш ти або Борис. Проте, він дуже вірний. Інколи мені здається, що вас він боїться більше ніж Темних.

–А я? Яким ти уявляєш мене?

–Ти хоробрий, здатний на самопожертву та безглузді вчинки заради розваги. Проте це не брак розуму. Ти обачний.

–Я здатний на зраду?

–Ти ненавидиш Темних. Навіть сильніше за всіх присутніх. Тож ні. Це точно не ти.

–Тоді хто?

–На жаль, не знаю. Ми з Кором і не здатні зрозуміти. Ми вивчили ваші звички та риси характеру, але не прожили в битвах та радості. Ми не знаємо на що ви здатні в скрутні часи.

–Тому створюєте їх?

–Так.

Радомир засмучено відійшов на крок. Проте жінка линула до нього, торкнулася бороди, а потім поцілувала у губи. Він відповідав їй, проте думками був далеко.

–Стривай, – зупинив врешті її, – Що нам робити щоб знайти Темного та зрадника?

–Коли настане час, я скажу. Поки рано про це думати. Зараз відпусти це. Побудь зі мною.

–Мені не подобаються ці ігри зі мною.

–Хіба? – усміхнулась Ха.

Радомир засумнівався у своїх словах. Він бажав, щоб Ха була тільки його. Чесною, відданою та вірною. Проте, коли саме така жінка зізналась йому в коханні він її відштовхнув. Сам зрозумів абсурдність, тож підіграв їй, як завжди робив. Торкнувся її щоки та вдивлявся в блакитні очі.

–Збреши мені. Заспокой.

Вона обхопила його лице обома руками і дивилася в очі з посмішкою.

–Раде, я ні з ким не спала, окрім тебе. І я не брешу.

–Дякую, – відповів та поцілував.

Пристрасть пару настільки охопила, що вони віддалися своєму почуттю прямо на галявині серед лісу. Радомир підклав свій камзол, проте його було недостатньо. Тому більшість одягу, що вони зняли одне з одного, стала їм простирадлом. Проте від шаленства їм було начхати на все: на вогку тверду землю; на можливих глядачів; на небезпеку від ліанта. В цей момент вони були зосереджені тільки один одним. Однак як тільки їх божевілля покинуло, то прокинувся холодний розум, який змусив їх повернутися у табір та розійтися по своїм наметам.

***

Новий ранок приніс до табору поштаря. Так як Ха була поруч, то Радомир більше не радів як раніше поштарю. Тим паче не хотів при ній видавати свою нетерплячість. За нього це зробили його друзі.

–Пане лейтенанте, погано почуваєшся?

–Чого б це? Зі мною все гаразд, – здивовано підвів Рад брову.

–Тоді чому не біжите першим до поштаря?

–На цьому тижні я не очікую листа.

–Агов, Раде, – підбіг молодший лейтенант, – Щось сталося?

–Та що з вами? Невже я так часто займаю поштаря?!

Микита переглянувся поглядом із солдаткою, а потім впевнено відповів:

–Так. Кожен раз. Я бачив твоє ім'я у списку.

–Справді? – піднявся Рад, – Вона вже написала?

–О, впізнаю лейтенанта, – усміхався солдат, – А то вже подумав, що ви Темний.

–То спочатку вдаряй, а не розмови точи зі мною!

Відштовхуючи натовп Радомир підійшов до поштаря. Той із посмішкою вручив лейтенанту лист, а потім передав інший лист одному із Тіні – Кору. Вони переглянулися, проте мовчки забрали своє. Після, Рад зник у загальному наметі. Всі знали, що чіпати Радомира під час читання – не можна. Тож всі займались своїми справами, хоча підглядали за лейтенантом. Він швидко розкрив лист і мовчки прочитав:

Любий, Рад,

Мені також стає все важче. Моя залежність від листів стає ще більшою, ніж у механізмів від опруса. Ти – моє живлення у погані дні і моє полегшення, коли все навкруги стає більш заплутаним.

Усі твої складні дні я розділяю з тобою. Хоч і не присутністю, але всім серцем – крізь слова, що пишу чи читаю. Ти зі мною у намисті, що подарував, а я з тобою у брошці. Вони не поєднані рунами для пері, проте їхнє значення величніше за магію.

Тримайся, любий! Війна скоро завершиться, а наше життя тільки почнеться.

Кохаю тебе.

З любов'ю, твоя Ха."

Його читанню завадили. У намет увійшла Меліса. Він відчув, що хтось до нього підходить, тому згорнув листа, немов там найбільші таємниці королівства. Жінка легенько торкнулася плеча.

–Пробачте, лейтенанте Радомир, Вас шукає генералка.

Він підняв на неї очі, а потім махнув папірцем у своїх руках. Немов не знає її, немов цей лист не від неї.

–Я трохи зайнятий. Це терміново?

–Я почекаю.

Меліса відійшла від нього на декілька кроків і сіла поруч з іншими солдатами, що старанно писали листи. Один із них усміхнено зашепотів.

–Дарма Ви підійшли до нього зараз.

–Чому це?

–Йому пише тільки двоє: його кохана та брат. Якщо він почав негайно читати, то точно кохана. Якщо це так, то він мав бути дуже розлюченим, що Ви йому завадили. Вам пощастило.