Розділ 32.2.

Вона мимоволі торкнулася іншої руки – там, де поверх форми був одягнений плетений браслет від Лінн. Руна на ньому була ледь теплою, приємно зігріваючи шкіру.

«Привид Олександра», – згадала вона слова принцеси. Колись цей подарунок мав стати символом її щастя з принцом, але зараз він здавався лише артефактом з минулого життя. Олександр залишився десь там, у дитячих мріях Хетті, а тут і зараз її серце стискалося від тривоги за Радомира. Чи встиг він одужати? Чи не прийшла Мія знову до його ліжка, поки Ха тут грає в хованки з тінню зрадника?

–Принцеса надто щедра до простої солдатки, тобі не здається? – Васа зупинилася, її погляд був прикутий до плетеного браслета. В її очах промайнула неприхована заздрість, гостра й холодна, як лезо. – Олександр ніколи не робив таких подарунків просто так. Навіть служницям.

–Можливо, він просто цінував відданість більше за титули, – відповіла Ха, не відводячи погляду. – Хіба в Ордені нас не вчили, що кожна деталь має значення?

Васа нічого не відповіла, лише знову потягнулася до своєї фляги.

Ввечері, коли замок занурився у сутінки, Ха сиділа у своїй кімнаті, не знімаючи чобіт. Раптом її зап'ястя здригнулося від вібрації. На браслеті Бояна, що був під плетеним подарунком принца, спалахнув вогник.

Хтось щойно потайки вийшов до потаємних комор. Вона не могла розповісти ні Сайлу, ні Кроту підозрюючи і їх у змові. Вирушила сама.

Ха обережно ступала по м’якому піску, тримаючись у густій тіні скель. Її дихання було рівним, а серце билося у ритмі звичної професійної зосередженості. Позаду залишилися потаємні комори, де вона побачила страшну істину: обвуглені рештки трав та специфічні колби, що використовувалися для варіння зілля.

Попереду, між високими кактусами, чиї колючки сріблилися під місячним сяйвом, рухався жіночий силует. Ха впізнала б цю ходу серед тисяч – Васа. Але жінка була не сама. Біля підніжжя скелі її чекав високий чоловік у темному плащі. Каптур приховував його обличчя, а тканина не давала Ха побачити крізь тканину колір енергії життя.

“Хламхам не потрібно приховувати свою енергію” – подумала Ха.

Він простягнув Васі невеликий пакунок, і вони почали про щось швидко шепотітися. Ха зрозуміла: зараз або ніколи. Якщо вона дозволить йому піти, координати наступного удару будуть передані. Дівчина дістала із арсеналу на поясі дві мініатюрні пастки-диски, що були наповнені надміцною липкою ниткою.

Одним точним рухом вона метнула перший диск у ноги чоловіка, а другий – у бік Васи, щоб відрізати їй шлях до втечі. Диск розкрився й знерухомив обох по черзі. Вони попадали із глухим гуркотом на землю.

–Вечірня прогулянка затягнулася, чи не так? – холодним голосом кинула Ха, виходячи з тіні кактусів.

Чоловік різко розвернувся, і з-під його каптура вирвалося глухе гарчання. Васа ж не злякалася. Вона повільно повернула голову до Ха, і в її очах, що раніше здавалися блакитними, промайнув небезпечний зелений вогник. 

Тепер усе стало на свої місця – ворог не просто ховався, він розчинився серед них. Ліантка. Весь час, Васа, яка вчилася з Ха, яка виконувала завдання і допомагала на вирішальному іспиті – шпигунка.

–Ти завжди була надто цікавою, Хетті, – усміхнулась Васа.

Ха здригнулась від почутого свого імені. Васа знала забагато.

–Як ти дізналась моє ім’я?

–Він волає його, як різана свиня. Той браслет, він все розставив на свої місця.

Чоловік відкинув каптур. Його обличчя було вкрите шрамами, а очі світилися жовтим світлом. Махон.

–Кров! — прохрипів він, дивлячись на Васу. – Господар казав, треба кров служниці!

Ха міцніше стиснула ефес леза. Вона зрозуміла, що це була не просто зустріч – це була пастка, в якій вона стала приманкою. Однак не встигла зреагувати вчасно. Васа, що заговорювала зуби, давно звільнилась від оков й вже наступала на Ха.

Хаотичний рух Васи був швидшим за око. Ха зреагувала миттєво: різким порухом зап’ястя вона активувала браслет Бояна. З тихим свистом один за одним вилетіли маленькі гострі круги. Металеві диски, наче розлючені джмелі, врізалися у плоть ворогів. Махон загарчав, прикриваючи обличчя, а Васа лише здригнулася. На її обличчі застигла божевільна маска рішучості – вона йшла напролом, ігноруючи біль від зазубрених лез, що засіли в її тілі.

–Де він? – кричала Ха, – Де ви його ховаєте?

–Там, де ти не знайдеш!

Із пакунка, що передав спільник Васа вихопила дивну річ – механізовану коробку, що зловісно клацнула шестернями. Одним натисканням кнопки з неї висунулася довга, товста голка, вкрита темними рунами. Ха спробувала відсахнутися, але пісок під ногами зрадливо поповз. Васа одним потужним випадом впилася голкою прямо у живіт Ха.

–Що це? Навіщо це вам?!

Світ перед очима дівчини на мить померк. Ха відчула, як залізо розриває тканини, а пристрій, наче живий паразит, почав жадібно всмоктувати її кров. Біль був нестерпним, пекучим, він паралізував легені. Хаотично рубаючи повітря своїм лезом, Ха намагалася дістати цю кляту штуку із себе, але пальці не слухалися. Вона відчувала, як життя витікає з неї в ту механічну пастку.

Раптом пристрій видав високий пронизливий сигнал. Металевий зуммер сповістив про завершення збору. Голка автоматично вискочила з рани, і коробка впала на пісок. Васа блискавично підібрала її, і в той самий момент її тіло почало змінюватися.

Це було жахливе видовище. Кістки Васи затріщали, ламаючись і зростаючись знову під шкірою, а з-під лопаток, роздираючи одяг, з вологим звуком вирвалися величезні крила із темно-зеленим пір’ям. Потемніння на краях здавалось забрудненням самої душі. З диким криком зрадниця змахнула ними, здіймаючи хмару піску, і злетіла в небо, розчиняючись у темряві разом із махоном.

Ха зробила крок, намагаючись слідувати за ними, але ноги стали ватними. Слабкість накотилася важкою хвилею, солодкий туман почав застилати зір. Вона вже була готова впасти обличчям у холодний пісок і піддатися непритомності, аж раптом сильні руки підхопили її за плечі.