Розділ 34

Радомир злякався і завмер. Сів навпроти неї і дивився, як песик в очікуванні нових команд.

–Що спробувати?

–Дещо, – грайливо повторила, але сама відсувалась від нього, а він наближався.

Ха скомандувала знову, проте фізично. Вдарила по литкам і повалила Рада на спину.

–Що? – здивувався він.

–Ч-шш.. – поклала палець Ха собі до губ.

Вона раптом перестала бути ніжною і несміливою. У її русі була впевненість – нова, незнана йому. Здавалось що щойно вона зрозуміла: кохання – це не покора, а відкриття.

Радомир відчув, як змінюється їхній ритм. Вона більше не чекала його кроку – вела сама, мов компас, що нарешті знайшов північ. Її пальці торкалися досліджуючи карту його тіла. У кожному дотику був не сором, а прагнення пізнати, зрозуміти, відчути до останньої миті.

Він дозволив їй усе. Її ініціатива не принижувала, а сповнювала, бо це було не про владу, а про довіру. У цьому їхньому мовчазному діалозі не залишилось страху чи ніяковіння. Ха досліджувала його як щось дороге, що хочеться зрозуміти до глибини. Робила це із такою пристрастю, з якою інші шукають істину.

Коли вони знову зустрілись поглядами, у цьому не було тіла – лише подихи, що говорили одне за одного. Радомир відчув, що Ха не просто кохає його – вона вивчає його серце, як учений який, нарешті, знайшов свою відповідь.

–Мені тепер знову доведеться митися, – посміхнувся Рад, – І тобі також.

–Тут є мала купель.

–Що? – здивовано підняв голову і поглянув у кут кімнати.

–Цю корчму часто використовують для… коротких зустрічей.

–Пробач, я не знав... Мені порадили це місце. Я б ніколи не привів тебе...

–Годі, – втомлено Ха торкнулась його губ, а потім поволі вставала, – Я не ображена. Для мене це просто дах над головою.

Вона підвелася, освіжила обличчя, витерлась рушником. Знову поглянула на нього – спокійно, впевнено, як жінка, що більше немає від кого ховати своїх почуттів.

–Звідки ти все це знаєш?

–Це частина служби, – відповіла з посмішкою, – Перед початком завдання ти дізнаєшся про місцевість. Одна з базових навичок. Це стало звичкою і в повсякденні.

–А ті всі удари? Це щось нове. Мені не боляче, але враження ніби ти паралізуєш моє тіло.

–Ти зір зовсім не використовуєш?

–А ти здатна коли збуджена?

–Так. Нас відволікали під час тренувань, щоб ми зберігали концентрацію.

Радомир теж підмився, а потім знову повернувся у ліжко до Ха. Дивився на неї закоханим поглядом. Від якого вона вся розпалювалась наново.

–То що таке в моєму тілі ти натискала?

Дівчина знову сіла. Цього разу не з метою звабити чи почати нове коло насолоди. Лише пояснюючи і показуючи на собі. Ніжно пальцем торкнулась своєї щоки.

–Поглянь сюди. Тут сконцентровані м'язи. Якщо на них натиснути, то нижня щелепа сама розкриється....

Він гладив її ноги, однак дивився куди вказувала.

–Коли ти побачиш другим шаром, то зрозумієш де можна натискати, щоб можна було…

Проморгав Рад швидко і відкрив другий шар розглядаючи анатомію тіла, зв’язки м’язів.

–Що це?! – раптово торкнувся її живота.

Потім панічно відривав свою спину, щоб ближче роздивитися.

–Це те поранення про яке ти казала? Ні, стоп! Ось воно, – торкнувся низу живота, а потім знову повернувся до її боку, – А це свіже. Що сталося?

Нарешті Рад повернув звичний зір і зустрівся з її поглядом. Замість відповідей отримав тихий докір.

–Я ж не працюю в молочному магазині. На себе подивись. Сам весь у рубцях.

Він пом'якшився і ніжно гладив по шраму.

–Тобі боляче?

–Трохи.

–Пішла кров, – показав свій червоний палець, – Я допоможу перев'язати рану.

Дівчина послухалась, оскільки не взяла із собою нічого потрібного. Тим часом Рад діставав зі своєї сумки бинти та пляшечку мазі. Вів себе стримано, як лікар, що хоче врятувати життя, хоча рана стара і зовсім цього критично не потребувала. Промивав, а потім обмотував бинтами живіт. Ха кривилась від ліків.

–Ну, годі, не драматизуй.

–А я думала спрацює, – посміхалась вона.

Він подивився на неї, поцілував, а потім сів поруч та також посміхався.

–У тебе там ціла скарбниця? – першою спитала Ха вказуючи на його торбу.

–Так. Немає куди діти. А твої речі де?

–В іншій корчмі. Можемо перебратися туди якщо хочеш.

–Давай завтра?

–Гаразд.

Радомир оглядав тіло Ха, щоб впевнитись, що його половинка неушкоджена більше ніде. Повернув кохану до ліжка та забрав під ковдру.

–Ти стала жіночнішою.

Дівчина ніяковіла від його слів та рухів.

–Рад... – стогнала у відповідь вона.

–Назви мене "любий" ще раз.

–Любий, – прошепотіла.

–Так приємно чути, – насолоджуючись промовляв, – Коли читав твої листи, в голові лунав твій голос.

–Зі мною так само, – розвернула вона лице до нього, – Чую твій тон, коли ти пишеш, що хвилюєшся. Коли пишеш: "Люба, Ха".

–Люба, – прошепотів він і цілував її у губи, – Кохана, Ха.

Вона торкнулась його знову, її рухи стали повільними, мов молитва. Кожен його дотик став проханням, кожен її подих – згодою. Ха бачила в їх новому танцю нове дослідження, а він – випробовування на міцність.

Вони скуйовдили все ліжко гарцюючи на ньому з місця на місце. Захопились один одним, а потім врешті втомлено лежали обіймаючись під ковдрою.

–Я наче спав з різними жінками.

–Я хотіла спробувати все, про що коли-небудь чула.

Чоловік засміявся та сильніше стиснув Ха. Руками водив по її волоссю, закарбовував у пам’яті, щоб під час відчаю згадувати і плекати більшу надію.

–Отже, ти знову мене використала? Набираєшся досвіду?

–Ні. Я хотіла все це зробити саме з тобою. Скоро я поїду. Надовго. Я не знаю коли ми зустрінемось в наступний раз. Хочу згадувати якомога більше про час проведений з тобою.

–Ти далеко їдеш?

–Рад, – посміхнулась Ха, – Колись я тобі все розповім.