Розділ 31

Наступного дня Ха вранці знову прийшла. В цей раз біля Радомира було менше сідів. Всі вони з ним говорили та грали у карти. Він розплився у посмішці коли побачив Ха та відклав гру. Це змусило всіх інших озирнутися. Цього разу Ха в блакитній сукні, але зі все тією ж доброзичливою посмішкою.

–Вітаю всіх.

–Привіт, – першим привітався чоловік поруч, – Ми не встигли познайомитись в минулий раз. Я – Давид.

–Приємно познайомитись, – промовляла і потиснула його руку, а Рад знову напружився.

–Тебе справді звати Ха? – спитала жінка з іншого боку ліжка.

–Так...

–Не допитуйте її! - втрутився Рад.

–Мене звати Гелена. Ти можеш кликати мене просто Геля. Нарешті, Рад показав нам свою дівчину. Він весь час тріщав про те, яка ти гарна та добра.

–"Її очі немов океан" – дражнив Давид копіюючи закоханого Рада, – А її волосся?

–"А волосся наче лите золото" – додав Міхал.

Після всі розреготалися, внаслідок чого Радомир розлючено почав кидатися картами в них.

–Досить! Замовкніть!

Натовп ухилявся, але жоден не сприймав серйозно погрози друга. Геля підійшла до Ха та ніжно торкнулася її плеча.

–Пробач нас. Ми залишимо вас наодинці.

–Дякую.

–Народе, ходімо!

Всі почали збирати карти, а потім виходити. Наостанок Давид прилинув до вушка Ха і прошепотів:

–Рад не помилявся, ти красуня.

Від цього Радомир дочекався поки всі пішли, а потім твердо поглянув на Ха.

–Що він тобі сказав?!

–Що ти не помилявся.

–Я його приб'ю!

–Ти ж сам влаштував для всіх інтригу про мене. Не дивно що вони такі розпечені. Кожен день приходять і очікують побачити мене.

Ха дістала банан з кошика і вдарила ним по його голові, а потім кинула до його рук.

–Не можна мене описувати іншим.

–Пробач... Я не знав, що вони колись тебе побачать.

–Вони тепер і моє кодове ім'я знають.... Це не до добра.

–Вони дізналися через Міхала. Я ж не думав, що отримаю настільки серйозне поранення. В мої плани не входило втрачати пам'ять.

–Не прибідняйся. Я не стану більше тебе жаліти.

–Дідько, – посміхнувся Рад, – А я думав спрацює.

Ха підходила до тумбочки та викладала фрукти на неї. Помітила, що він йорзає на ліжку намагаючись узручнитися. Тому після, вона поправляла йому подушку. Він закам'янів і торкнувся її ноги. Лише коли Ха опустила очі, то зрозуміла, що ледь не торкнулася грудьми його лиця. Вона не мала пишних форм, навпаки, але виріз був занадто глибоким.

Рад почервонів та шаленів від виду. Намагався приховати свій погляд, але все марно. Із соромом Ха швидко облишила подушку і торкнулась грудей. Поправляла виріз, підіймаючи його, щоб не було видно грудей. Однак Радомир встиг схопити її за іншу руку та нахилити дівчину до себе. Поцілував так жагуче, чуттєво, що аж подих у дівчини перехопило. Вона відповідала взаємно з ніжністю, а після – сіла поруч опановуючи себе.

–Збреши мені, – промовив він на видиху, – Скажи, що ти ні з ким не спала. Заспокой мене.

Ха взяла в руки його лице і зазирала в очі.

–Рад, я ні з ким не спала крім тебе. І я не брешу зараз.

–Я радий це чути, – посміхнувся, а потім знову поцілував.

Ніжно водив руками по її талії та шиї. Весь розпалився від поцілунків. Ха і сама не могла спинитись торкаючись його відросшої світлої бороди.

–Від ваших звуків у мене зараз тиск підніметься! – загарчав жіночий голос із ліжка, що стояло в палаті разом з іншими.

–Пробачте, – відповідала невинно Ха, – Ми не хотіли вас турбувати.

–Та годі тобі, цікава вистава! – промовив жіночий голос з іншого ліжка.

Радомир від цього тільки засміявся, хоча бачив як було ніяково Ха.

–Дівчино, – говорив інший, вже чоловічий голос, – Підійди будь ласка.

Ха піднялася і поглянула на чоловіка. В нього не було ноги, тож він не міг сам підійти. Проте мав купу папірців та графіту. На листках – портрети пацієнтів, серед яких був і Радомир. На папірцю, що простягав він була намальована Ха, яка сиділа біля Рада і дивилась на нього. Малюнок був досить точним, оскільки у нього був дуже зручний ракурс. Його ліжко було навпроти ліжка Радомира.

–Дякую, – посміхнулась вона, – Це дуже гарно. Дозволите подивитися інші ваші малюнки?

–Так, звичайно. Справді подобається?

–Так, – вдивлялася в інші, щоб знайти ще своїх портретів, – Ви неймовірно точно передали риси. Ви можете на цьому заробляти.

–Так, я про це теж подумав.

–Курило, не чіпляйся до чужої дівчини! – розізлився Радомир.

–Все гаразд, – посміхнулась Ха, а потім повернулась до Рада, – Він нас намалював.

Ха принесла йому малюнок. Від таких ліній і ніжного погляду коханої на нього Радомир посміхнувся. Торкався ліній де була дівчина.

–Я мушу забрати його, – прошепотіла.

Засмучено Рад подивився їй в очі, мов пес що бажав кістку, але швидко здався.

–Так, я розумію...

Він торкнувся руки і гладив її. Вона сіла поруч і насолоджувалась його увагою.

–Коли ти поїдеш?

–Одразу після вечірнього прийому. Тож я ще зайду сьогодні.

–Це добре, – промовляв і зачаровано дивився на її сукню та ноги, – Вся палата тепер пахне ліліями.

–Це погано?

–Ні, – відповів, а потім нахилив її до себе та обіймав, – Але вона не пахне тобою.

Він вдихав її аромат, наче намагався увібрати його в себе. Сильно стискав в обіймах. Дівчина поклала голову на його плече та обіймала у відповідь. Він ніжно гладив її.

–Ти пофарбувала волосся?

–Ні.

–Воно потемніло... Не обрізай його. Воно таке гарне і м'яке.

–Я не можу цього обіцяти.

–Ех… – голосно видихнув він від розчарування, – Шкода.

Ха відпустила Радомира і втекла від обіймів. Пильно дивилася на його обличчя, щоб знайти в ньому відповіді.

–Мія більше не приходить?

–Ні. Це що, ревнощі? – посміхався Рад.

–Ні. З нею щось не так. Остерігайся її.

–Як ти могла зрозуміти це якщо бачила її лише раз у житті?

–Вона вела себе, як Рая. Наче в чомусь каялась.