Розділ 29

–Де вона? – спитав Радомир.

–Вже поїхала. Я підвезу.

Він всівся зручніше і вони рушили.

–Ви часто разом працюєте?

–Час від часу.

–Ці відповіді... – засмучено почав, – Невже навіть цього я не можу знати?

–Так.

–Гаразд, я більше взагалі нічого питати не буду.

–Правильне рішення. Інакше наразиш її на небезпеку. Їй і так дісталося нещодавно.

–Ти про шрам на лиці?

–Так.

–Це через мене?

–Ні.

Радомир бажав знати більше, проте розумів, що не може вимагати цього. Він тільки знав що її робота вимагає таємничості навіть перед самими близькими.

–Ти знаєш що з нею сталося?

–Чув де-що, але не знаю нічого точно. Вона і тобі не розкаже, не допитуй її.

–Не буду. Хотів впевнитись, що вона впорядку.

–Фізично – так, а морально – не впевнений. Тебе сюди потягнула і взяла на завдання.

–Я все одно нічого не знаю. Досі не розумію навіщо ми там були.

–Це добре.

Екіпаж під'їхав до корчми. Радомир вискочив швидко, але Рій висунувся назад спиняючи його.

–У вас є час до шостої ранку.

–Гаразд. Дякую, – посміхнувся Радомир і вибіг.

Карета одразу рушила вперед, а чоловік пішов до кімнати Ха. Вона стояла із посмішкою, але коли поглянула на його щоку, то швидко згадала як вони попрощались.

У кімнаті відчувалась напруга. Ха намагалась її позбутися радушно зустрічаючи Рада. Посмішка сяяла з відтінком світла, як і її волосся. І він хотів залишитись в цій миті навічно: приходити туди, де завжди його буде зустрічати вона.

–Пробач за ляпас.

–Це пусте, – посміхався у відповідь Рад, – Ти завдання виконала?

–Так, все пройшло успішно. Потрібно було дещо викрасти.

–У нас будуть проблеми з тією Мелісою.

–Вона моя боржниця, тому думаю не повинно бути проблем.

Чоловік ступив крок вперед. Серце Ха скажено застрибало, не від страху, а від очікування. Зустріч з ним була такою бажаною, що вона декілька днів обмірковувала як виконати завдання та побачити Рада. Вже по дорозі в цю кімнату Ха побачила і свого слона, що ховала між ними.

В цей раз вона не бажала нічого приховувати чи страждати роками без можливості бути з тим, кого любить. І цей вибір, її вибір здавалося б був зроблений за нею долею.

Радомир любив історії кохання, але ж сам завжди ламав будь-яку романтику сплутаністю слів. Однак зараз, почуття його коханої були для нього більшою загадкою, ніж власні слова.

–Ха, то що ти думаєш… стосовно того, що я сказав. Що ти відчуваєш до мене?

Він зробив ще один крок щоб роздивитись краще будь-які зміни в її лиці. Хотів розпізнати брехню чи надію. Будь-що, адже в минулий раз, вона так була зайнята, що здавалось би його зовсім не слухала.

–Ти також мені подобаєшся, – пом’якшено відповіла вона, бо здолати тяжіння не зміг навіть холодний розум служниці Тіні.

Все зробила, щоб зустрітись з ним та боялась розкрити все й одразу.

–Я радий це чути, – засяяв Радомир, – Отже, чи можемо ми бути парою? Наскільки це можливо.

Це питання її насторожило, однак Ха ступила на крок ближче до нього. Здавалось між ними зовсім не залишалось простору і її питання прозвучало ледь не пошепки:

–Що в твоєму розумінні означає “бути парою”?

–Це означає один про одного думати, – він ніжно торкнувся рукою її щоки, гладив по її шраму пальцем і продовжував відповідати, – дбати, берегти почуття, цілувати та кохати.

З кожним словом Рад схилявся до вуст Ха і на останньому залишив крок за нею. Вона заплющила очі, відчувала його подих на своїх губах. Від цього не терплячого очікування Ха наважилась і торкнулась вустами його вуст.

Поцілунок був спочатку тремтливим, ніжним, незграбним, а потім заглибився. Рад обхопив її талію, а вона його лице. Поцілунок був несміливим спершу, але під наполегливістю Ха ставав пристрасним. Лише одне займало його, що змусило спинитися.

–Отже, ти згодна?

Кліпаючи очима Ха поверталась до реальності. Дивилась в його обнадійливі очі глибокої сині, а сама думала як повідомити не збрехавши і не видавши Тінь.

–Берегти почуття – це як?

–Бути вірними та відданими.

–А якщо робота… – ковтнула слину від хвилювання, – …вимагає коритися наказам. Неприємним, але необхідним заради цілі?

–Якщо ти пожертвуєш мною, я не витримаю.

–Не змушуй обирати, – опускала руки Ха засмучуючись, але Рад все ще тримав її талію в своїх руках пильно спостерігаючи як змінюється погляд дівчини, – Я оберу Тінь. Я йшла заради цього занадто довго та втратила чимало, – торкнулась свого шраму, – Якщо ти не згоден, то ми так і залишимось лише друзями по листуванню.

Від відчаю руки Рада також опустились. Він не знав що сталось через цей клятий шрам, але розумів, що бути шпигункою означати знаходитись в місцях, де їй не хочеться бути з сідами, до яких вона може нічого не відчувати.

Він знав це із самого початку. Розмірковуючи днями раніше про цю розмову, десь в глибинах свого розума він знав, що кохання затьмарить все.

–Гаразд, – оголосив Рад, – Але я не хочу знати. Взагалі. Ти зможеш?

–Це частина моєї роботи, – посміхнулась Ха.

–Отже…

–Отже ми пара, – відповіла усміхнено Ха та линула до його губ.

Рад стиснув її в обіймах та обсипав поцілунками, легкими дотиками по талії, спині, щоці.

–Якби ж ти знала, який я радий!

Його поцілунки доходили до її шиї, ключиці, а потім знову до губ. Приємні дотики Рада спонукали дівчину заходити далі. Руки Ха полізли до його штанів, але Радомир зупинив її.

–Стривай… – він переводив подих і вдивлявся в її блакитні очі затуманені бажанням, – Ха, це ж був твій перший поцілунок?

Спіймана Ха дивилась на нього впевнено. Грайливо посміхнулась вживаючись у роль.

–Звичайно, ні.

–Ха, – не довірливо почав Рад, – Я ж відчуваю… Тому, давай не будемо поспішати.

Її серце вистрибувало з грудей від хвилювання, але вона продовжувала наполягати на своєму.