Розділ 28

Останній лист від Радомира схвилював Ха. Вона боялась, що він зірве їй завдання. Довго роздумувала план і врешті підготувалася. Приїхала до міста Отоко, в якому була військова частина. Саме там перебував підрозділ Рада. На Контрольно-пропускному пункті вона передала записку для Радомира і очікувала його наступного дня, що був у нього вихідним у завчасно домовленому місці.

Він прийшов у корчму на годину раніше. Ха слідкувала за ним і бачила як він потирав руки, озирався довкола. Ледь міг всидіти на місці. Хотіла підійти, але гордість не дозволяла визнати, що як і він дуже чекала зустрічі. Врешті, через півгодини спостереження підійшла до його столика.

–Ти рано, – всміхнулась вона.

Він підскочив, а потім обійняв її. Міцно стиснув, чим зробив їй боляче. Його серце скажено калатало від зустрічі, але він не поспішав рознімати руки.

–Рад, – задихалась вона, – Будь ласка, не так сильно.

–Пробач, – відпустив і відійшов, – Я думав не впізнаю, але впізнав! Ти змінилась, але я все одно впізнав.

Він розглядав її лице і рука сама потягнулася до шраму. Ха відсахнулась, щоб не чіпав.

–Пробач, – швидко опанував себе, – Сідай. Я радий, що ти прийшла. Що змогла...

Хетті сіла за стіл навпроти Радомира. Пили легкі напої, розглядали місце та один одного.

–Я теж рада. Як ти?

–Я? – здивувався, – Я нормально. Більш нудно, ніж було в Королівстві Перії. Ти як? Як ти вирвалась сюди?

–Я тут по роботі. Вдалося взяти це завдання, щоб бути поруч. Ти просив зустріч віч-на-віч. Твій лист... був незвичайним.

–Так, – зніяковів Рад, – Я надихнувся однією книжкою. Тож подумав, що варто... Я хотів поговорити про “слона”.

–Так, я досі не зрозуміла що ти мав на увазі. Ти не про фізичного слона? Вони тільки в Королівстві Перії знаходяться. На що це була метафора?

У Радомира перехопив подих. Його руки сильно вспітніли, погляд впав на них не в силах підняти очі на Ха. Вона вправно вдавала дурненьку, щоб він розповів все напряму. Цього разу Хетті не терпітиме недомовки чи натяки.

Вона перечитувала його листи розмірковуючи над тим на що має право, а що ніколи не буде їй доступно. У принца буде Лінн, а Ха має йти далі, туди де її полюблять і будуть цінити.

–Ти не хочеш більше листуватись? – запитала вона, – Ти писав, що занадто прив'язався і хотів би більше не думати про листи.

–Ні, все не так, – занервував Рад, – Дай подумати як сказати.

Доки він думав Ха встигла все випити, а потім поглянула на кишеньковий годинник.

–Рад, ти взяв і на завтра вихідний?

–Так. Як ти і просила.

–Добре. Тоді ходімо в мою кімнату, – промовила і піднялась, – У мене буде прохання до тебе.

–Яке? – здивовано піднявся за нею Рад.

–Все всередині поясню.

Він як зачаклований слідував за нею. Був шокований пропозицією від милої Ха. Він не вважав її легкодоступною, тому відкинув одразу свої хтиві думки про неї.

Як тільки увійшли, то Ха закрила за ним та потягнулась до шкіряної сумки. Дістала звідти одяг.

–У мене є одне завдання. Тож мені потрібно, щоб ти зіграв мою пару на одному вечірньому заході.

–П-пару? – перелякався Рад.

–Так, – розвернулась вона і подала йому сорочку, – Зберешся якраз думками про слона.

–Ти так і не зрозуміла, що таке "слон"?! – обурився Рад.

–Ні, не зовсім.

–Ти мабуть знущаєшся...

–Це єдиний шанс нам поговорити. Після завдання я повертаюсь. Але якщо ти не хочеш, я тебе розумію.

–Хочу, – забрав швидко сорочку, – Що я маю робити?

–Просто вдавати що ми разом. Не хвилюйся, ми лише будемо танцювати. Я на хвилинку зникну, а потім підемо звідти. Ти вмієш танцювати?

–Так.

Радомир почав знімати своє лахміття і одягав те, що давала Ха. Потім вийшов і дав одягнутися їй на самоті. Дівчині довелось його покликати в самому кінці, щоб зав'язав мотузки корсету на спині. Ха вже була нафарбована так, що не було видно шраму. Вона нічим не відрізнялась від вишуканих пані при дворі.

–Ти виглядаєш приголомшливо, – промовив захоплююче Рад.

–Ти також, – зазначила Ха, – Екіпаж чекає на нас на задньому дворі.

Він елегантно простягнув свою руку їй і вів до виходу. Був радий кожному її дотику.

В екіпажі знаходився знайомий для Рада – Рій, спільник Ха, з яким вона навчалася. Він віз до маєтку, який Радомир, на жаль, знав і навіть був у ньому гостем пару разів.

–Ти в середину не зайдеш? – спитав Радомир у Рія.

–Ні. Буду чекати на вас тут, – потім схопив Рада за плече, – Не зіпсуй нічого!

–Я навіть не знаю в чому беру участь.

Здивовано Рій поглянув на Ха. В очах був докір і нерозуміння.

–Якщо він нічого не знає, то нащо він нам?

–Ти дикун, – відповіла легко Ха, – Коли навчишся манерам, тоді й будеш його заміняти. Він син графа Верно, тож легко впишеться.

–Він? – здивувався Рій.

–Немає на це часу. Ходімо, Рад, – схопила Ха його за руку та пішла.

Шоковано Радомир тримався руки Ха. Оговтався перед самим входом і завів її руку за свою.

–То он воно що, – посміхався, – Ти все дізналася і тепер використовуєш мене.

–І так і ні. Я хотіла побачитись з тобою, але я завжди на роботі.

–Гаразд. Я виконаю свою роль. Хто ти у нас?

–Меліса. Молодша донька пані з Кенво. Їй також вісімнадцять.

Він оглянув Ха і відмітив в голові, що справді схожі. Хоча бачив леді ще коли вона була зовсім мала. Якби він знав Мелісу ще краще, то зрозумів би, що вони близнючки.

–Коли ти дізналася хто я?

–Коли ти дав свої дані для листування.

–Ти знаєш прізвища всіх графів?

–Так.

Дворецький маєтку запрошував всіх у танцювальну залу. Представив Радомира і його супутницю. Де-які гості по прізвищу впізнали молодшого сина графа. Проте першими боялися підійти. Ха також стала помічати пристальні погляди на них.

–В твої плани входило привернути увагу всіх оточуючих? – нервував Рад.