Розділ 26.2.

Двері прочинилися і світловолоса дівчина увійшла. Вона театрально опустила очі, немов від провини, але швидко розсміялась.

–Ну і як ви здогадались?

Ледь встаючи дядько обійняв Мелісу, а потім знову поглянув на Ха.

–У тебе погляд інший. Не виходь із ролі. Мелі завжди усміхнена.

–Пробачте, дядьку.

–І вона не називає мене дядьком. По імені. Як і більшості сідів, які навколо неї. Лише стариганів, – потім опустив погляд до Меліси, – Дякую, що мене не списала до них.

–Тебе рятує тростина.

–І твоя жалість до мене, я зрозумів.

Дівчина обіймала його у відповідь і вся їх зустріч переросла в обговорення як Меліса поводиться, та як всі навколо неї світло посміхаються. Ха відчувала себе трохи зайвою, хоча в голові все ставила по полицям, щоб поводитись схоже. Коли їй вдавалось, то всі навколо застигали, але допомагали порадами.

Дівчата разом поснідали і Ха помітила дивну хімію між дядьком та графинею. І вже ввечері, коли служниці готували дівчат до сну, то Ха вирішила за це запитати.

–Твій дядько дуже дружній. Що стало з його ногою?

–Пошкодив на війні в Перії. Там і загинув мій батько.

–Співчуваю. Однак, ви з мамою більше не горюєте?

–Інколи.

–А що між твоєю мамою та дядьком?

–Я хоч і називаю його дядьком, але він мені не родич. Він кращий друг мого тата і після смерті став дбати про нас більше. Тому, я сприймаю його як дядька.

Ха розсміялась у темну порожнечу кімнати.

–Треба було мені це пояснити до того, як я його так назвала.

–Ото в нього лице було, – сміялась у відповідь Меліса.

Наступного дня, пройшовши всі ранкові ритуали, як належить всім леді, Ха відправилась екіпажем разом з графинею та лордом до осіннього пікніку. Що виявився ярмаркою наукових новинок. Які винахідники закликали до їх фінансування. Від нового озброєння, що так охоче давали спробувати до скляних куль, які мали всередині танцюючі фігурки.

Артур весь час супроводжував Ха і був особливо пильним коли вона залишилась наодинці. Втомлено вона підійшла до столику з закусками.

–Нудьгуєш? – спитав він.

–Не можу знайти нікого, хто б хижо на мене дивився. Якщо чесно, то все менше вірю в цього викрадача. Певно графиня занадто опікується донькою.

–Вона така, – охоче погодився, – Твоя справа вдавати і посміхатись. За підозрілими особами слідкую я.

–Гаразд, гаразд, – махнула безтурботливо вона рукою, так як би зробила Меліса.

Схвально Артур стояв поруч, поки Ха не звернула увагу на Єремія. Чоловік мав інший вигляд, сірий костюм і не було тростини. Хода впевнена і направлена до графині. Тут Ха зрозуміла, що це зовсім інший чоловік.

–Який схожий… Вони близнюки?

–Так. Брат лорда Єремія. Його ім’я Жан. Він не любить зазвичай такі заходи.

–Він може бути викрадачем?

–Як і будь-хто з них.

Чоловік різко оглянув вуличку та намети із науковцями, а потім погляд прикував до Ха. Все тіло розвернув, немов заклятий і рушив.

–Він йде сюди, – запанікувала Ха й схопила тістечко, – Як до нього звертатись?

–Наш план провалився, – відповів Артур, – Намагайся бути тихою.

Фраза “план провалився” різала вуха Ха і вона вигадала засунути ціле тістечко в рот, щоб не змогла швидко відповісти. Відвернулась від чоловіка, немов не помічала, але він різко смикнув її за плече розвертаючи.

–Меліса! Ти також граєш в цьому дурному спектаклі?!

Ха у відповідь тільки мугичила щось незрозуміле показуючи на забитий рот. Прикривала, сміялась.

–Що за дурість! Їй чхати на вас, а ви влаштовуєте з бідною дівчиною ігри!

–Га?

–Я просив твою матір спинитись. Ми ж говорили з тобою, що це не правильно! Не можна кинути дитину, а потім повернути в сім’ю, неначе вісімнадцять років життя нічого не значить!

Солдатка спинилась. Виплюнула на землю перемішаний вміст слини та тіста. Чоловік від огиди відійшов на крок назад і почав здогадуватись, що перед ним зовсім не Меліса. І до самої Ха нарешті дійшло. Озирнулась до Артура і вдарила його в щелепу зі всієї сили кулаком.

В цей момент Ха зрозуміла, чому його прозвали Каменем. По перше, у нього тверда голова, що навіть на кісточках у Ха почала виступати кров, а по друге, він стояв як укопаний від удару.

–Вона моя кровна матір? – тихо спитала Ха.

–Спочатку б’єш, а потім питаєш?

–Ти та дівчина… – прошепотів Жан, – Ці ідіоти все таки це зробили.

Ванда почала підбігати до них, а Єремій повільно наздоганяти крізь біль в нозі.

–Немає ніякого викрадача? – не звертала на скандал Ха уваги.

–Немає, – холодно відповів Артур, – Є лише твій вибір залишатися в Тіні, чи стати другою донькою графині із Кенво.

–Я думала, мій вибір очевидний. Тоді варто підтвердити його для них.

Графиня обійняла Ха за спину й почала відводити від натовпу до екіпажу.

–Не тут. Прошу не тут. Жан, в ім’я Творця, що ти наробив?

–Я не знав. Ви не попередили…

Ха слухняно і мовчки дісталась до палацу разом з іншими. Їй вже зробили заспокійливого чаю, який вона не бралась пити. Дивилась на свою руку, яку вже обробляла служниця, а потім підняла очі до Артура.

Графиня занервувала від кількості сідів навколо. Вигнала всіх залишившись із Ха наодинці.

–Хетті, – промовляла жінка й намагалась доторкнутись до цілої руки дівчини, але та забрала її, – Послухай, мила, все що я зробила, це було лише для того, щоб тебе врятувати.

Ха підняла очі із зневагою. Цей погляд пригвоздив жінку до спинки крісла.

–Я мала вийти заміж за графа. Але покохала іншого чоловіка. Який на нещастя мав брата близнюка. Ви народились з Мелісою світленькими і я б вже хотіла вас залишити, але мій чоловік був дуже ревнивим. Він би зрозумів, що справжній батько Єремій.

Жінка забрала чай Ха, зробила пару ковтків, а потім повернула на стіл. На лиці дівчині була лише тиха злість, від чого графиня нервувала ще дужче.

–Рута обіцяла, що попіклується про тебе.

Ха видала сумний смішок згадуючи яку важку роботу виконувала під опікою Верховної леді, та які травми отримувала за непокору.