Розділ 26.1.

"Дорога, Ха,

Я вперше пишу лист подрузі, тому не знаю що писати. Мабуть, нехай це будуть поради від "старшого брата".

Ти не особливо говірка із сідами, яким ти не байдужа. Намагайся бути привітною. Для твоєї роботи це може знадобитися. Також намагайся уникати чоловіків, коли ті кажуть занадто відверті компліменти в першій же розмові. Повір, я знаю їх думки, краще остерігайся таких.

Ти виглядаєш на сімнадцять тільки коли посміхаєшся. В розмові з тобою я вважав тебе старшою. Гадаю, це може тобі також згодитися. Вмій користуватися своїми перевагами. Вдавай дурненьку, коли це потрібно. Через твою зовнішність, в це легко повірити. Ти виглядаєш мило.

Більше нічого в голову не приходить. Впевнений ти знаєш краще мене як вчиняти, але хочеться щоб ти ділилась зі мною своїми думками.

Я буду переживати за тебе, та не дуже (враховуючи яка ти сильна).

Просто давай знати, що ти жива.

З повагою - Рад."

Стискаючи в руках лист від Радомира Ха їхала в механічній кареті, разом з іншими пасажирами у місто Кенво. З приходом до влади короля Дантура Хламхія розквітла, немов механічна квітка, яка живиться магічним жовтим кристалом.

На вулиці, де Ха мала зустрітись із Каменем, чутно було гучний дзвін механізмів металевих статуй, що ворушили руками закликаючи зазирнути в свої магазинчики. Вітав запах мастила та гамір сідів, які говорили один з одним про нові винаходи, які як спрощували життя та його і ускладнювали. Через довгу ізоляцію Ха жадібно розглядала кожен куточок, який могли охопити її очі й дивувалась всьому, що бачила.

Попри день, всі вітрини горіли жовтим світлом, і лише зелений сквер із фонтанчиками вибивався на тлі залізного міста. Біля одного з них стояв Камінь із темним поглядом, який пильно оглядав Ха. Але одразу очі заграли трепетом, коли вона підійшла до нього впізнаючи.

–Вітаю в Тіні.

–Дякую, – з посмішкою розглядала Ха чорну бороду старого капітана.

–Сьогодні я Артур, твій охоронець. Твоє завдання видати себе за леді Мелісу, доньку графині Кенво.

–Її збираються вбити?

–Викрасти. Маємо дізнатися хто саме.

Артур провів Ха до маєтку, який знаходився за містом, але дістатися було легко. По дорозі розповів за саму сім’ю.

–Графиня Ванда, не проста жінка, але її донька абсолютна її протилежність. Але не зовнішньо, – почав Артур.

–Вона буде заважати?

–Обіцяла сприяти, але я цьому не вірю. Два роки тому, після смерті чоловіка, графиня активно фінансувала всі наукові проекти Тіні. Тому безпека її родини для нас дуже важлива.

–Доведеться заспокоювати графиню і шукати викрадача?

–Так. Ти прониклива. Завдання якраз для тебе. Ну, ще й тому, що ти копія Меліси.

Маєток мав розкішний вигляд зі своїми мармуровими опорами та велетенськими доглянутими садами сповненими самшиту. Однак капітан вів Ха до заднього двору, оминаючи головні ворота.

Як тільки охорона отримала документи від Артура, то одразу пропустила всередину.

Коли важкі дубові двері, ковані залізом, повільно відчиняються, Ха зустрічає темноволоса служниця у синій теплій сукні. Вона оглядає дівчину з ніг до голови пильно, навіть з посмішкою, а після цього проводжає до величної вітальні із широкими вікнами, крупними картинами та диванами з двома кріслами.

–Прошу, почекайте тут.

Артур мовчки кивнув, а Ха обернулась до нього.

–Наскільки я схожа на леді Мелісу?

–Сама зараз побачиш.

Графиня Ванда увійшла в залу так, ніби саме повітря розступилося перед нею з поважним зітханням. Їй сорок, але час, здається, уклав з нею таємний договір: не старіти, але набирати мудрості. Золотисто-медове волосся, важке й густе, спадає двома розкішними хвилями майже до пояса – неслухняне, не коротке, а живе, мов пшениця на вітру.

Обличчя – класичне, але не крижане. Очі – неспокійне море перед бурею. Оцінюючий погляд прокотився по Ха, він не просить – він бере. І відпускає лише тоді, коли сам захоче.

За матір'ю, ступивши в залу з тією самою владною неквапливістю, але з зовсім іншою енергією, увійшла Меліса. Через що у Ха перехопив подих. Вони справді схожі, проте Меліса мала вигляд більш доглянутий, вишуканий.

Вона була мов відлунням графині Ванди – але таким, що ще не навчилося повністю стримувати свій вогонь. Сімнадцять років, і вже видно, як у її рисах борються два світи: материнська холодна велич і щось дике, неприборкане, ніби лісовий вітер, що випадково заблукав у мармурових коридорах.

Її волосся – чисте золото, яке переливалось на осінньому сонці, обличчя ніжне, а шкіра гладенька, немов мармур. Мимоволі Ха подумала, що маючи такі ресурси до косметики та трав, то виглядала б так само гарно.

Не встигла Ха розгледіти дівчину, як графиня кинулась до рук дівчини. Обхопила обома руками долоні, ледь стримуючи себе обійняти незнайомку.

–Рада вітати в родині Дука.

–Прибули за вашим наказом, – відповів Артур, – Ха – найкраща кандидатка, щоб замінити леді Мелісу на пікніку.

Графиня ніжно торкнулась щоки солдатки з неприхованою цікавістю. Ха просто застигла відчуваючи, що цей дотик, занадто чутливий. Занадто материнський. Від чого все тіло вкривалось неприємним холодом.

–Так, вона однозначно нам підходить, – потім графиня прибрала свої руки й схопилась за сукню, щоб не впасти від розвороту, вказала на свою доньку, – Познайомтесь, це Меліса.

–Рада знайомству, – ледь тихо промовила вона і отримала поклон від Ха.

–Ви мабуть втомились з дороги, – одразу розірвала графиня не даючи Ха навіть заговорити, – Вам треба помитись, поїсти.

В кімнату одразу за плеском долонь увійшли слуги, але солдатка нерозуміючи поглянула на Артура, а потім на графиню.

–Стривайте. Дозвольте дізнатись у леді Меліси звички чи особливості? Щоб наша схожість була не тільки зовнішньою.

–Твоє ліжко помістили до неї. Гадаю у вас буде цілий день провести разом, – потім графиня повернулась до слуг, – Відведіть її до купелі.