Розділ 23

Ха розуміла що ризикувала своїми нічними прогулянками, але відчувала прилив сили. Її ніхто не впіймав, вона ставала сильнішою і їй потрібні ще такі ночі тренувань. Тож вона продовжувала домовлятись так і з іншими солдатами. Але в одну з таких ночей почула кроки в коридорі, тому сховалась в шафі серед зброї. Благо з її худорлявістю та низькому зрості, це зробити було легко.

У тренувальну залу, наповнену різними знаряддями для вбивства увійшла чоловіча статура. Ха по крокам це зрозуміла, чоловіки йдуть важко і голосно, а жінки неначе танцюють.

Вона визирнула через щілину в дверях. Чоловік проходив крізь стійку зі зброєю, де десятки мечів, рапір і шпаг. Вийшов до середини зали до бронзового манекену, і коли місячне світло з великих арочних вікон його освітило, то Ха впізнала чоловіка. Це був той перший вартовий.

Він озирався по сторонам і врешті дійшов до шафи. Чоловік точно знав що вона тут, тому хода була впевнена, а знахідка зрозуміла. Як тільки він розкрив двері, то до його шиї вже було наставлено лезо з механічного браслета.

З темряви на нього дивились холодні очі дівчини, яку важко було забути. Чоловік повільно підняв руки здаючись, а на обличчі заграла посмішка. Відходив на крок назад, разом з ним виходила із шафи і Ха.

–Я не збирався тобі зашкодити. Якби хотів, то давно б подзвонив у той дзвін.

Вона безліч разів уявляла в голові його голос, але все одно всередині здригнулась від його вібруючого тембору. Повільно опускала лезо.

–Що ти тут робиш?

–Подумав, що тобі потрібен партнер, – від її викривленого вигляду зрозумів, що ляпнув нісенітницю й схопив із шафи дерев’яну довгу палицю, – По спарингу. Подумав, що бити манекен легше, ніж відбивати атаки ворога. Ти ж тут для цього. Чи не так?

–Так, – коротко відповіла і також взяла палицю для себе, – І з чого така благородність?

Вона зробила перший випад і чоловік ледь встиг його відбити.

–Слухай, ми зробили для тебе виняток за просто так. Важко повірити, що бувають добрі сіди?

–Ми? Чи ти?

Чоловік випадково пропустив її удар в ногу й почав сам нападати на неї. Був вражений її проникливістю.

–Ми, – наполягав він.

–Ти їх підговорив, чи не так? – продовжувала атакувати, а він ледь встигав відбивати, – А я все думала, ну не може ж мені так щастити. Це точно не про мене.

–Я лише попросив за тебе. Подумав, що якщо ти зважилась на таке, – важко говорив, щоб здолати її нові удари, – то, мабуть, тобі дуже треба тут бути.

Ха знову вдарила по тій самій точці в нозі, але в цей раз сильніше. Чоловік похитнувся, а наступний удар його повалив на підлогу. Перед його очима зупинилась палиця, яка ледь на вдарила по обличчю. Дівчина відчувала задоволення від двобою. Саме цього їй і не вистачало. Спинитися коли необхідно, але вдарити так, щоб не було шкода ворога.

–І що ти хочеш за це?

У чоловіка гучно стрибало серце і якби не важке дихання обох, то Ха б почула його схвильованість.

–Нічого, клянусь. Лише дружбу, – відповідав він.

Ха послабила пильність, відвела палицю в бік і підняла праву брову в здивуванні. “Можливо справді вигідно мати від Тіні лише дружбу?” – подумала вона.

Чоловік потім схопив за палицю і потягнув до себе, а сам ногами вдарив по її нозі. Ха впала на нього, але палицю швидко завела до його горла, він ледь тримав тиск від дівчини, щоб палиця не торкнулась його шиї. Думав, що зможе повалити поруч, але палиця опинилась перед горлом.

–Сам винен, – усміхнулась Ха.

Його лице почервоніло і вени надулись від її сили на нього. Якщо торкнеться шиї, то почне душити.

–Тобі точно потрібні ці нічні тренування? – насилу вимовив він.

–Що ти від мене хочеш?

–В ім’я Творця, давай говорити без зброї у шиї?

Врешті, дівчина забрала палицю та піднялась з чоловіка. Недалеко, на відстані витягнутої палиці. Він почесав ногу від болі, але продовжував сидіти на підлозі.

–Звідки в такій дівчині стільки сили?

–Припини, – скривилась знову Ха не вірячи йому.

–Але це справді так. Мене до речі, Радомир звати, – він простягнув руку, а потім мило посміхнувся, – Для друзів просто Рад.

Вагаючись дівчина таки потиснула його теплу руку. Посмішка чоловіка змусила і її посміхнутись у відповідь.

–Моє ім’я ти вже знаєш.

–А яке повне ім’я?

–Ха – це повне ім’я, – вона почала вставати відпускаючи його руку.

–Не уявляю жодної матері, яка б погодилась назвати так свою дитину.

Він підіймався за нею, але уважно слідкував за кожною її частинкою лиця, щоб зрозуміти справжні емоції.

–Це ім’я дала мені Тінь.

–І ти на таке погодилась? Звучить як… – він спинився як тільки побачив злість в її очах, – …мило. Звучить мило.

–В дружбу брехня також входить?

–Якщо це вбереже мене від нових синців, то так, брехати цілком природно, – він забрав свою палицю з підлоги та поклав у шафу, – А взагалі, хто б казав. Справжнє ім’я ти ж мені не збираєшся казати.

–Я його зреклася перед тим, як приїхати сюди.

–Отже ти не з Орла? Я також. Звідки ти?

–Радомир, – лихо усміхнулась Ха з натяком і також свою палицю поклала в шафу.

–Зрозумів, відповіді не даси. Хоч би щось? У тебе є сім’я? У мене наприклад є батько з матір’ю і старший брат. Він дуже розумний, що аж дратує. Тому я тут.

–Щоб стати кращим за нього?

–Ні. Якраз щоб перестали порівнювати. У нас різні шляхи.

–Ти його не любиш?

–Люблю, але хочу бути собою, а не його тінню.

–Скільки тобі років?

Від її питань чоловік почав посміхатися. Вона ним цікавилась і це гріло його душу, хоча приземлило, коли вона не відповідала на його питання.

–Двадцять два, а тобі?

–Достатньо, щоб бути в Тіні.

Він закотив очі від її відповіді. Не міг збагнути всієї загадковості.

–Друзі мають хоч щось одне про одного знати.

Його сумний погляд колов Ха. Їй потрібен такий друг, що домовляється за неї. Вона подумала, що варто відповісти, сплативши таким чином за доброту.