Розділ 22.2

Кожен день Ха випробовували та навчали чомусь новому. Від першого уроку дівчина довго не могла оговтатись більше пильнуючи за своєю ходою.

В ньому на Ха та інших учнів розділили на пари. На одного натягнули на ноги дзвоники й змусили крокувати по дрібному камінню. І якщо дзвоник задзеленчить, (а він був невгамовним першу годину) то другий мав бити палицею по спині. Не боляче, але так, щоб роздратувати і навчити. А потім партнери мінялись місцями, де вже інший ходить, а другий – б’є.

Так Ха знайшла собі першу руду подругу Васу, що відволікалась постійно на пиття води. Вони домовились бити одна одну не сильно, що заклало міцну дружбу між ними і на інших уроках. Проте капітан запримітивши їх тісне спілкування почав розділяти дівчат.

На уроці психології їх навчали вивчати людей та розрізняти заховані емоції.

–Швидкий пульс – брехня, – оголошував Сайл в залі, де столи стояли півколом, – Холодний відтінок енергії – страх.

Капітан кожного витягав на центр зали, змушував його видавати приховану емоцію, а всіх інших – її знаходити.

День у день капітан навчав їх читати по губам, бачити крізь шкіру за м’язами, енергією життя. Їхній зір був основним інструментом, яким не можна нехтувати.

Після, Ха познайомилась і з іншими вчителями. Вчителька Ліка по бойовому мистецтву, змушувала учнів не простими ударами кулаками, а працювати пальцями по нервових вузлах. Один натиск – і рука ворога німіє. Другий – і він непритомніє.

Вивчення трав, грибів та рідин. Ха знає як розрізняти отруту на запах у вині, але навчилась підмішувати протиотруту так, щоб ніхто не помітив зміни смаку.

Ліка вчила, що кожен предмет може стати зброєю у ближньому бою. Проводила тренування з кинджалами, струнами для задушення та побутовими предметами (виделками, нитками, книгами).

Однак зі зброєю та технологіями навчав інший вчитель – Кріс. Темноволосий, з довгими вусами, які любив закручувати коли щось розповідав. Заради нього Тім та Рем приїхали в казарму разом з Ха. Вони передали оновлене Джерело та креслення нової рушниці.

На цих уроках Ха боролась за лідерство з іншими своїми колегами, які стали новими друзями – Кором та Рієм. І все завдяки навчанню Бояна та Тіма.

​Навчання роботі з новим пістолем Бояна. Виходили легко, вона навіть підсказувала відстаючим. Ха вчили не просто стріляти, а розбирати й збирати його в повній темряві на дотик.

​Дівчина відточувала рух зап'ястя так, щоб виліт леза став рефлексом. Вона вчилася використовувати його не лише для вбивства, а й для перерізання мотузок чи відкриття замків.

І все ж те, що вона була найменшою із всіх рекрутів не тільки по віку, а й по тілу, то їй доводилось на уроках Ліки – тяжко. Будь-які змагання ставали невдалими, а супротивники – кращими. Минув місяць, за ним другий, і так півроку, а Ха так і не могла наздогнати інших по силі.

Тоді дівчина вигадала план як наздогнати інших. Ха вирішила тренуватись вночі, але так як вчителі могли почути, то потайки хотіла дістатися коридором до солдатської тренувальної зали.

Тихо вночі, прокрадаючись крізь ліжка інших рекрутів, Ха м’яко ступала по підлозі. Вийшла із спальні та попрямувала коридором на західну частину казарми. На її подив, на варті стояв солдат. Вона не знала що коридори охороняють, все через страх перед орденом.

Чоловік був вже дорослим, років двадцять з гаком, але дівчина звикла вже з такими легко вести бесіди, як рівними собі. Вартовий стояв так, неначе був скульптурою: під ногами кам’яна платформа, збоку тумба з великим дзвоном, над тумбою плакат з правилами вартового. Серед правил подзвонити у дзвін якщо порушник поруч.

Ха зробила крок, щоб роздивитись його під світлом ліхтаря. І побачила, що чоловік був справжнім ідеалом класичної чоловічої краси: чітко окреслені вилиці, тонкі губи, прямий ніс, густі світлі брови та нудьгуючі холодні очі. Таких легко сплутати з лордом чи графом, але синя форма: піджак та штані – все ж оголошували, що він рядовий.

Він високий, широкоплечий, волосся кольору пшениці акуратно зачесане назад і злегка завите на кінцях. А весь вираз обличчя випромінював спокійну впевненість та внутрішню силу.

Ха зробила новий крок і чоловік здригнувся від подиву. Тепер він розглядав незнайомку швидко, бо наступним рухом видавала рука, яка потягнулась до великого дзвона.

–Прошу, не треба, – зашепотіла дівчина й зробила новий крок до нього, – Я не загроза, клянусь кров’ю предків. Я хочу в тренувальну залу. Тільки тренуватися, клянусь.

Одне з правил солдатів: на варті – не говорити. Чоловік знову оглянув дівчину, в цей раз повільніше. Вів погляд від її світлого волосся довжиною трохи більше плечей, тонкої фігури, яку чітко окреслювала майка та легкі бавовняні штани для сну і босі ногі з маленькими пальчиками. Йому так було нудно всю ніч стояти ще вчора, що сьогодні її появі він просто зрадів.

–Я Ха, з ордену, – вказувала на східну частину коридору, – Я союзник, не ворог. Ти не мусиш порушувати правило. Якщо розумієш моргни очима раз, якщо ні, то двічі.

Чоловік оглянув її ніжні пухкі губи, що говорили, та на очі сповнені надії. Не її клятви та обіцянки змусили його погодитись і не мила оку зовнішність, а лише цікавість до її безрозсудності. Прибрав руку з дзвону і моргнув раз. Ха переможно посміхнулась, готова обійняти його на місці.

–Дякую, – прошепотіла і побігла далі нирнувши одразу в потрібні двері, які вона ще запримітила вдень.

Наступного дня Ха повторила це знову. Чоловік не видавав емоцій, хоча в душі відчував веселощі від її появи і мовчав, лише заплющив очі дозволяючи їй знову зробити те, що робила вчора. Вона була тихою і ніхто її ні зникнення, ні втручання не помічав.

Їх коротке знайомство займало його думки всю ніч, що дозволяло не куняти під час варти. Він відчував вдячність перед нею, хоча свої обов’язки не порушував.

На другу ніч Ха після тренувань поглянула на чоловіка із вдячною посмішкою, а потім розглядала його форму та лице.