Розділ 21

Боян завжди не любив щоб його займали, коли він у своїй майстерні. Проте, в цей раз, був настільки поглинутий роботою, що вперше не відповів на стукіт дверей. Літній чоловік не дозволяв нікому входити, але Хетті не витримала далі стояти в очікуванні на його згоду, тому розкрила двері.

Кімната скидалась на нутрощі живого механізму, де кожна стіна була вкрита шестернями, колбами з дивними рідинами та інструментами. Годинникові кола, латунні пружини, та креслення поглинали всі поверхні столів, ніби плющ, що проріз із металу.

У центрі, схилившись за столом над жовтим, сяючим кристалом з якого стирчали трубки, сидів сам алхімік – згорблений, заглиблений у працю. Немов світ для нього не мав значення.

Його руки рухались обережно і точно, що чутно було тільки його подих і подекуди клацання механізма.

Хетті розглядала стіл позаду Бояна перечитуючи знайомі креслення, які вона бачила у Тіма. Відчувала себе гостею у забороненому світі, але настільки поглинулась механізмами, що торкнулась одного. Він застрибав у руках розносячи галас. Боян випростався та побачив Хетті тільки зараз.

–Як ти тут опинилась?! – зло спитав, а потім поглянув на двері, – Я не дозволяв увійти!

Дівчина схвильовано почала збирати все, що попадало від руху механізму, але від цього падали елементи з іншого краю.

–Пробачте. Пробачте.

–Чорт забирай, нічого не чіпай!

Чоловік збирав все і клав на свої попередні місця. Неначе у нього була в цьому хаосі порушена своя гармонія.

–Так, так пробачте. Я просто стояла там, а потім… Ви не чули.

–І ти вирішила зіпсувати всю мою працю?

–Ні. Звичайно, ні! Клянусь. Тільки покликати вас. Але потім побачила креслення, як у Тіма… – вказувала рукою на папери.

–Це мої креслення! – запротестував Боян.

–То це Ви? – здивовано запитала, – Ви – той винахідник, що створив Джерело?

–Так, я! – звучали його слова без вихваляння, як факт, який завжди спотворювали.

–Ви неймовірний! Я так багато би хотіла спитати. Тім нічого не міг пояснити. От наприклад, – захоплена Хетті цікавістю вихопила креслення і вказала на лінії, – Чому ви створили трубку тут, а не тут. А ще, ось це так добре зроблено, що я розумію чому тут ця пластина.

Зацікавлено Боян заглядав у папір. Він почав пояснювати що до чого. У дівчини з’являлись нові питання і чоловік, замість того, щоб її відігнати навпаки захопився розмовою.

–І все ж... ось це тут для чого?

Протираючи свою сиву бороду Боян уважно слідкував за її пальцем. Нахмурив брови згадуючи для чого це. Швидко розкрив шафу і дістав металевий шар, перший прототип Джерела, в якому опруса не було.

–А це дивно… воно… зайве, – вголос зізнався Боян, – А ну, Ха, поглянь що ще?

Обережно дівчина провела пальцем по лінії й та розтерлась. Це не було чорнило.

–Джем, пане Боян, – усміхнулась Ха, – Ви зробили деталь, через джем!

–Я професіонал! Бути такого не може!

Чоловік вихопив з рук дівчини креслення. Провів пальцем і просто ошалів від власної дурості.

–В ім’я Творця, що я накоїв?

–Це не дивно… в такому безладі… Ви маєте добре дбати про свою майстерню. Хочете, щоб я вам допомогла прибратися тут?

–А якщо ось тут прибрати тоді… – торочив Боян своє.

Чоловік швидко став розбирати Джерело, прибираючи зайву деталь. Забрав зі старого механізма жовтий кристал і встановив в Джерело. Як тільки Боян вставив металевий шар в пістоль, то він загорівся жовтим. Він прицілився у стіну й Хетті затамувала подих. Пролунав постріл й всі шестерні затремтіли в майстерні, а куля влучно потрапила у металеве коло, що нагадувало щит.

–Балансування ідеальне! – закричав від радості стариган, – Не треба особливо прицілюватись. А я вже думав лінзи додавати до пістолю.

До майстерні забігла Мілена в жаху від того що почула постріл. Але швидко оцінивши радісну посмішку Бояна та шоковану Хетті – розслабилась.

–Якого дідька ви не йдете їсти?!

–Міль, – зраділо показував чоловік чисті руки, – Дивись. Ідеальне балансування. Зменшення використання енергії, – показав отвір у металевій пластині, – Підвищення сили. Я знайшов в чому проблема, – а потім поглянув на пістоль і папери, – Тобто вона знайшла. Ха підказала.

Чоловік погладив дівчину по голові, як собачку, а сам сів за стіл виправляючи креслення.

–Ха, з мене механічний браслет.

–А їсти хтось буде? – спитала Мілена.

–Не зараз. Потім, все потім, – не відволікаючись проговорював Боян занурившись знову в стіл, не відчуваючи іншого світу.

Міль радісно підхопила дівчину і випровадила із майстерні алхіміка. По дорозі Хетті оглядала всі стіни, які виявились також вкриті дірами від пострілів. Такі миттєві випробування Боян, схоже, робив часто.

–Що таке механічний браслет?

–Браслет із висувними ріжучими колами. До них ми ще дійдемо. Треба пальці берегти, – жінка показала шрам на середньому пальці своєї руки, – цей довелось зашивати.

Хетті не боялась відрізаних кінцівок. Сама їх неодноразово зашивала в Мойні. Але на мить згадала свій перший раз, від якого її знудило. Тепер дівчині їсти вже не хотілось.

Вечеря минула у дивному заціпенінні, аж поки двері хатини не здригнулися від потужного стукоту – ритмічного, знайомого. Боян, який досі бурмотів собі під ніс цифри, завмер.

–Кого там ще принесло в таку хуртовину? – прогарчала Мілена, кладучи руку на руків’я меча.

Двері відчинилися, запускаючи хмару снігу та двох чоловіків. Рем, як завжди усміхнений, незважаючи на вкриті інеєм вуса, зробив крок вперед. А за ним увійшов молодий чоловік із обвітреним обличчям та пальцями, заплямованими мастилом.

–Рем? Тім? – Хетті підхопилася з лави, впустивши рушник.

–Ха! – Тім широко всміхнувся.

–Ви вчасно! – скопандував Боян та поплентався до своєї майстерні.

Через мить він повернувся і поклав зброю на стіл. Погляд Тіма миттєво метнувся до столу, де лежав новий пістоль Бояна.