Розділ 19

Хетті прокинулася вкрита теплим хутром ведмедя. Повітря було темним, заповненим запахом диму та сухого гілля, що потріскувало від натиску вогню. Озираючись дівчина зрозуміла, що знаходиться в чиїсь ледь занедбаній хатині. Не було в ній нічого особливого: камін, дерев’яні балки, килими, чотири односпальні ліжка та стіл великий по центру.

Хетті намагалась піднятись, але пальці ніг та рук були так сильно замотані, що їй потрібен був якийсь час щоб розмотатись.

Біля глиняного каміна сидів сивочолий чоловік, який додавав хмиз у вогонь пожвавлюючи його рух та продовжуючи життя. Він не говорив дівчині нічого коли почув шум.

–Міль! – гукнув він у сторону одвірка, – Вона прокинулась.

Хетті сиділа на ліжку очікуючи на вирок чи щось ще. Чоловік просто стояв, витрищаючись на неї, ніби рідко бачив сідів. В руках тримав кочергу, чи то щоб захиститись, чи то щоб напасти. Хетті лише спостерігала, але жахалась кожному його руху. Помітивши її погляд на його руці, то одразу злякався. Поклав повільно залізяку біля каміна.

–Ні, я нічого тобі не зроблю, – вимовляв побоюючись відлякати дівчину, а потім знову повернувся до дверей, – Міль, чорт забирай, де ти?!

–Хто такий Міль? – нарешті спитала Хетті.

Насуплено чоловік потер свою сиву бороду. Не знав як пояснити і питання мав свої до дівчини.

–Це ім’я жінки, що тебе привела.

В голові Хетті склалось все разом. Мілена – Міль. Отже цьому чоловіку правду знати не можна.

–А тебе як звати? – підходив чоловік повільно до дівчини, – Ти пам’ятаєш своє ім’я?

–Я – Ха. А ви хто?

–Мене звати Боян. Я не нашкоджу своїм гостям. Ти в безпеці. Ти ж не збираєшся мене вбити?

–Ні.

–От і чудово, – посміхнувся легко, як добрий дядько, а потім лютий погляд змістився знову на двері, – Де ця проклята жінка?!

Чоловік боявся Хетті не менше, ніж вона його. Вони обидва відчували ніяковіння перебуваючи один з одним. Однак, оговтався Боян першим.

–Точно. Чай. Ти ж замерзла. Хочеш чогось теплого?

–Так, не відмовлюсь.

–Зараз… – він почав бродити кімнатою, ставити чайник до вогню, продовжуючи проговорювати, – Зараз, зараз.

Через якийсь час почувся звук назовні, кроки із коридору, а потім в дверях стояла в засніженій шубі Мілена. Вона оглянула всю кімнату швидко, але її погляд зупинився на Хетті в руки якій вже подавали тепле горнятко.

–Вже чаюєш?

–Де тебе носило? – втрутився чоловік і показував на свою голову показуючи волосся, – Диви, що зробила зі мною. Скоро і його не стане.

–Ти сивим народився, не виступай тут.

Важко Мілена увійшла всередину кімнати та кинула нових гілок біля каміну. Зняла із себе шубу й показала вбитих кролей дівчині.

–Приготуєш.

Це не було проханням, неначе наказ. Втрачати Хетті було нічого. Вона забрала вбитих тварин і ніж з рук Мілени.

–Прямо тут? – запитала дівчина.

–Я в майстерню не пущу! – крикнув обурено Боян.

–Он стіл, – вказала Мілена на центр, – Починай.

Хетті часто була на кухні, хоча сама ніколи не білувала тварин, але бачила купу разів. Ніж виявився досить гострим, тому це вдавалось легко. В дівчині з’являлось багато нових питань, і вже несила була далі зберігати тишу.

–Що ми тут робимо?

–Боян – майстер. Тіні потрібна нова зброя. І до того ж в цих лісах тренуватися легше, ніж на майданчику з твоїми прихильниками.

Насупивши брови Хетті поглянула на свою вчительку не розуміючи про що вона.

–Які ще прихильники?

–Рем, Камінь, Ава – всі вони. Тебе жаліли. Весь час. Зі мною такого не буде.

Мимоволі дівчина згадала як Мілена руку зламала Олександру, тому насторожилась в очікуванні подібних випробувань. Бути побитою чи зламаною їх хотілось найменше. Навіть рука затремтіла від страху чи від спогадів, як знепритомніла на холоді. А потім поглянула на тушу в руках і розуміла, що це частина таких випробувань. На витривалість духа.

–Навіщо ці знущання?

–Знущання? Це тренування. Якщо кожен день так будеш проходити на прохолоді, то зможеш не боятися просидіти у засідці скільки потрібно. Якщо тягатимеш щодня такі важкі речі, то зможеш врятувати одного зі своїх колег. Все це, щоб ти стала сильнішою, а не для мого збоченого задоволення.

Звучало так, наче все ж задоволення Мілена мала, однак Хетті нічого не відповіла. Виконала свою роботу, як належить, але похвалу не отримала. Лише незадоволений погляд.

–Занадто великими шматками ріжеш. Ми тут не в Чорному Замку. Кожен шмат м’яса чи шкури стане у нагоді, а не полетить у сміття. Зрозуміло?

–Так, вчителько, – смиренно відповіла, як завжди відповідала своїм старшим леді, що нею помикали.

І цей погляд та тон зовсім не сподобались Мілені. Вона миттєво вдарила дівчину по потилиці, не боляче, але так щоб запам’яталось. Хетті скривилась та застогнала показово.

–Ви чого?

–Не кривись. Зі мною не спрацює. Я ж казала.

–Так, вчителько.

–Просто Міль, – відповіла, а потім відібрала ніж з рук Хетті та м’ясо, – Дай сюди.

Міль доготувала їсти, а потім посадила Хетті всю ніч пильнувати за каміном, щоб не згас. В покарання за те, що вона провалялась весь день у ліжку. І не важливо, що причина була у відсипанні та відігріванні від холоду.

Наступного дня Мілена взяла Хетті з собою на полювання. Змушувала годинами сидіти у холоді очікуючи на свою здобич. Вчила ставити пастки, ламати їх, а також навчала стрільби з луку та рушниці. Друге вони використовували не часто, щоб не злякати тварин у лісі.

З кожним днем Хетті ставала витривалішою, а з кожним пострілом влучнішою. Через тиждень Мілена вчила ближньому бою. Спочатку голими руками, потім зі зброєю. Рідко давала відпочити, а спала Хетті занадто мало часто кліпаючи ночами біля багаття, яке як покарання вчителька використовувала за слабкість. І жодного разу Хетті не чула від неї ні доброго слова чи похвали, лише дорікання та цокання язиком від незадоволення.