Розділ 14

Олександр більше не з’являвся. Хетті не відчувала ні його присутності, ні спостережень за нею. Від цього почувалась беззахисною та самотньою, навіть у натовпі друзів. Тому, щоб не сумувати, придумала для себе заняття – відплатити принцу за допомогу своєї сили та знаннями. Шукала себе в усьому, а члени ордену тільки й спонукали її прагненню.

День за днем Хетті вивчала повадки членів ордена Тіні. Зрозуміла, чому Мітті часто зникає, а потім з’являється з новинами. Побачила який вправний Тім з технологіями та зброєю, яку сам створював з доступних матеріалів, що приносив Камінь. Хетті навіть просила Аву навчити метати ножі від нудьги. Бо всі щось роблять й вона мусила.

Лише Шеррі забажала триматися свого старого я, яке вже ніколи не буде цілісним. Стала господинею, яка всім щось підшиє, приготує, попрасує та попере. Камінь заохочував нагороджуючи її новим посудом чи голками, а то й тканинами, щоб не сумувала.

Рем приносив книжки дівчатам, а Камінь весною подарував Хетті музичну скриньку на честь дня народження. І по музиці, яка там грала, Хетті одразу зрозуміла, що все Камінь знає про неї, не менше за Рема. Тому що саме під час цієї мелодії – принц запросив Хетті на танець.

І все в Хламхії з кожним місяцем ставало тільки гірше. Хламхі – біднішими, а лють сильніша. В столицю приїздили сіди з інших, віддалених міст й збирались у натовп. Камінь вирішив скористатися нагодою приєднуючи бунтівників до Тіні, і таких доміків по місту розкинулось більше. Тінь поширювалась і накопичувалась, щоб зустріти принца в кінці його подорожі та допомогти сісти на трон коли настане час.

В кутку темної зали Хетті випросила у Ави дозволу повправлятись бою руками. Як Ава вчила Ха поступово відкривала шар за шаром своїх очей. Щоб натиснути на больові точки в тілі, знерухомити ворога та здолати. Крок, випад, крок, удар і Хетті знову на підлозі.

Камінь слідкував за дівчатами стоячи у одвірку, але не намагався відмовити в навчанні. Рем поклав руку на плече зосередженого і усміхнувся, від того, що зміг застати зненацька самого капітана.

–Камінь, що там цікавого?

–Ха. Здається не все так погано.

Рем також кинув погляд на білявку. Глибоко вдихнув від того, як сильно дісталося дівчині. Хетті, неначе тільки й бажала цього, просячи стати до бою Аву знову й знову.

–Чого це вона з самого ранку? – спитав Рем, – Скільки там часу минуло як вона з нами? Невже сподобалось?

–Рік, або трохи менше. Здається, ніби вони завжди з нами були. А ще схоже їй набридло з тобою вештатись, – усміхнувся у відповідь Камінь, – Оце ж ти дістав її зі своїм контролем. Мабуть, уявляє як тобі по пиці дає.

Рем посміхнувся у відповідь і не міг повірити, що Ха здатна на таке. Билась вже краще, але злості в ній він ніколи не бачив.

–Це не про неї. Вона не мстива. До того ж, не так вже я й допікаю. Я ж нічого не забороняю. Дбаю про безпеку. З нею завжди неприємності. На минулому тижні її ледь автівка не збила. Хотіла Джерело роздивитись.

–Так, просила щоденники у Тіма. Здається вона хоче знати все, що знаємо ми. Вона точно нам підходить.

–Не починай знову….

Розмову чоловіків обірвав безперервний стукіт у двері. Всі насторожились, але крізь двері ніхто не міг проглянути, бо вона вся просякнута розчином, що не дозволяв хламху бачити наскрізь. Та й не довелось вагатись, на вулиці пролунав знайомий голос – Мітті.

Тім швидко відкрив двері та запустив наляканого бідолагу, який тримається за живіт. Його одразу підхопили Рем та Камінь, після чого поклали на диван. Коли Хетті побачила кров, то швидко гайнула до води та по Шеррі. Обидві дівчата вже не гидували крові й тільки допомагали Рему в лікуванні.

–Що трапилось? – спитав Капітан.

Поки Рем промивав рану та зашивав друга, дівчата крутились навколо змінюючи ганчірки. Схвильований Мітті ледь тримав свою свідомість, але так намагався довго триматись лише заради того, щоб сказати найстрашніше:

–Принц в Мойні. Та тварюка… вона там….в Перії.

Мойна – невеличке містечко, але завдяки шахтам з яких добували опрус, стало стратегічно важливим для Перії, а можливо і для всій Глоксинії. Це знали не тільки Тінь, але й вороги. Якщо голем там, то його ціль стала зрозуміла всім у цій залі.

Камінь швидко нахилився до друга та бив по щоках, щоб той не втрачав свідомості. Туманність в розумі проглядалась крізь розмитий погляд Мітті, та капітан мав на меті дізнатися все.

–Як тебе ранили? Хтось за тобою йшов?

–Нікого. Нікого… нікого…, – ледь вимовляв Мітті, й Шеррі піднесла до його пересохлих губ мокру ганчірку, щоб він змочив горло. Після, продовжив, – Найден нікого не випускає з міста і сам… не прагне допомогти пері.

–Там хранителі, – здогадалась Хетті й всі поглянули на неї здивовано.

–Напевно, – відповів капітан, – Але як вони змогли дозволити увійти махону та ліанту?

–Вони ж хранителі… – вагаючись відповідала Хетті, – Вони здатні бути переконливими.

Камінь ремствував. Вже не раз помічав, що дівчина знала більше ніж інші й щось давно приховувала. Схопив Хетті за передпліччя та вивів із зали в коридор. Дівчині було боляче, але вона йшла не сперечаючись.

–Капітане! – крикнув Рем, але не міг відірватися від зашивання, – Припини!

–Ні, з мене годі! – крикнув у відповідь, а потім нахилився до Хетті, – Що ти знаєш про хранителей?

–Лише з новин…

–Годі брехні! Ми ділимось з тобою всім що маємо, а ти щось важливе замовчуєш.

–Дитяча казка, – вагаючись відповіла дівчина, – принц подарував. Там про те, що кожен хранитель володіє стихією.

–Це ми і без тебе знаємо! Рем сказав ти ім’я махона сказала! Жодна газета таке не друкувала. Це тільки наші свідчення та листи принца.

В очах Хетті відбився подив. Весь цей час принц писав їм. Весь цей час! І цей погляд змусив Каменя заспокоїтись та відпустити дівчину. Впевнився, що вона не шпигує за ними, та все ж питання залишалось відкритим.