Розділ 10

У своїй кімнаті, сповненій темряви та пронизаний запахом заліза від крові, Хетті лежала на животі та гірко плакала. П’ять різок, як п’ять пальців сталевої та рішучої руки старшої служниці ятрили спину дівчини, що знехтувала своїми обов’язками танцюючи з принцем. Ніхто не бажав чути її виправдань, тому наказ леді Рути був непорушним та бездоганно виконаним.

На цей раз дівчинка сховала подарунок Олександра надягнувши браслет собі аж до передпліччя під довгим рукавом. Сльози струменились, але Хетті плекала надію побачити його знову і відчути його обіцяний порятунок. Однак, як завжди, принц не вмів вчасно тримати свого слова.

Лише пізно вночі, Шеррі, як віддана подруга, прибігла до своєї кімнати піднесена новинами про церемонію принца Олександра. Вона ласкаво намазувала цілющим мусом рани подруги, щоб пришвидшити загоєння та полегшити біль, паралельно розповідаючи все, що бачила.

–Він поїхав! Забрав принцесу, брата та поїхав. Сказав що шукатиме Хранителей, що викрадення дядька – це оголошення війни. Принц не сказав з ким ми воюємо, але граф Найден впевнений, що з махонами.

–Як завжди… – прошепотіла Хетті, – Невже граф їх так легко відпустив?

–Авжеж відпустив. Останнім хто пішов проти Творця – махон. І он що з ними сталося. Всі прокляті, сині та без сил на цілих сто років.

–Дійсно…

Хетті ніколи не бачила махонів. Лише страхітливі малюнки, хоча ті, хто зустрічав махона особисто вважав їх привабливими, хоч і слабкими через позбавлення будь-якої магії.

Також і війну дівчинка не застала. Лише чула відлуння битви з ґурамі п’ять років тому, але примирення було швидким і всі спогади про війну між ними стер час. Ґурамі – нація, кращі з яких, вміли вбивати лишень поглядом знущаючись над своєю жертвою жахливим спогадом чи страхом. Час від часу і Хетті замислювалась над тим, чого вона боїться та чого хоче від життя. Однак виявила, що страхів настільки багато, що важко уявити який саме стане смертельним.

Шеррі приголомшила ще гучнішою новиною: Хранителі існують.

–Принц Антоній підняв руку, а з неї жеврів вогонь! Справжнісінький! Він був настільки яскравий і живий, що у графа не залишилось жодних сумнівів про те хто такі Хранителі Ґлоксинії.

В світлій голові Хетті зійшлися всі пазли: дитяча книжка подарована принцем, чому замок саме чорний та велика пожежа в день його народження. Залишалось питання лише: як король Дантур вижив та і на це Хетті впевнена що знайде відповідь. Бо любила в історіях книжок саме детективи, розгадуючи і підступаючись до відповідей крок за кроком.

–Він вже поїхав? – спитала дівчинка сподіваючись, що подруга її ощасливить, але цього не сталося.

–Так, годину тому. Принцеса Лінн дуже сердилась, але все одно поїхала разом з ним. Я ледь встигла її зібрати в подорож.

–Він забирає її мандрувати разом з ним?

–Ні, сказав тільки до Перії. Та і королева не пустить. Мати Олександра, на відміну від матері Лінн, не була їй рідною донькою. Вона за нього менше переживає ніж за свою рідну онуку.

Сама не розуміючи чому Хетті відчула полегшення. Ледь стримувала гіркі сльози, що підступали та мимоволі торкнулась браслета на руці.

Принц поїхав, не врятував і не попрощався – з цими думками Хетті й заснула як тільки біль в спині від мазей стих.

На ранок замість старшої служниці увійшов слуга. В його руках був згорток паперу, який він простягнув до подушки служниці. Хетті розкрила перелякано очі, а він тихо, вказівним пальцем торкнувся своїх губ, а потім прошепотів:

–Ти на тиждень звільнена від обов’язків. Наказ принца. А це від Його Світлості. Потім спали.

Як тільки дівчинка махнула головою погоджуючись, то слуга швидко вийшов з кімнати. Служниця швидко розгорнула папірець, а в ньому знайомий гарний почерк:

“Хетті,

Мені шкода, що я спричиняю тобі лише сам біль. Обставини змусили мене поїхати так швидко. Маю надію ти вже здогадалася сама. Можливо, одного дня я зможу тобі все пояснити і залагодити свою провину.

Я наглядатиму за тобою, тому не бійся покарань. По моїй провині тебе більше не зачеплять, обіцяю!

Бережи себе.

– О. Б.”

Вона не послухалась і зберегла записку принца. Кожен раз коли їй ставало сумно, або боляче завжди поверталась до неї, як до теплого вогнику посеред зими. Так минув тиждень і рани на спині повністю загоїлись, а рани країни заглиблювались.

Коли принц Олександр Баркас поїхав на пошуки свого дядька-короля Дантура і Хранителей Ґлоксинії, то Хламхію охопила паніка. Сіди боялися, що владу захопили силою, тому граф кожного міста був під сумнівом довіри до регента Найдена.

Почали з’являтися в газетах новини про принца Олександра:

“Хранительку Перії – знайдено. Весела танцівниця Міра володіє магією землі! Кого принц знайде далі?”

Згодом по Чорному Замку почали ширитися плітки про лист від принца регенту Найдену з вимогою побудувати разом з Королевою Устиною замок для майбутнього подружжя Лінн та Олександра. Як виявилось в Перії він домовився з королевою що замок буде побудованим на кордоні між двома країнами в місті Допрум. Всі знали що принцеса в Перії, але насторожились чому Олександр вимагав будувати зараз, коли був так далеко.

Минали дні, тижні, а за ними місяці. Хетті споглядала на браслет у вільні хвилини, перед сном і мріючи побачити принца знову. З плином часу він здавався таким далеким, а мрії про нього – нездійсненими. Через декілька місяців Ґлоксинією прокотилася нова хвиля новин:

“Крилатий дерев’яний монстр руйнує міста та пожирає сідів!”

Жахливі заголовки одна за одною йшли від країни до країни залишаючи по собі криваві розповіді родин загиблих. Ніхто не міг збагнути звідки цей монстр, хто він і чого бажає. Однак кожен був наляканим тим, що цей монстр може з’явитися в його місті, спалити його дім та з’їсти його родину.