Розділ 9

Як тільки натовп закружляв у новому танцю, то старша служниця схопила Хетті та витягнула із зали. Кожна бажаюча леді мала привілей танцювати з принцем і він не міг відмовити. Адже жодна жінка не буде гіршою партнеркою ніж служниця. Саме це вклала Верховна в голову Олександра під час свого танцю, що змусило його отверезіти повністю. Краєм ока він бачив як витягали Хетті, але кожен його крок до неї перехоплювала нова леді, запрошуючи принца на танець.

Врешті, дійшла черга і до принцеси Лінн.

–І що це було? – спитала обурено вона, – То говориш що ненавидиш, то запрошуєш на танець. Як це розуміти?

–Не вдавай ревнощі.

–По-твоєму все нормально?

–Я не зробив нічого ганебного. Лише запросив на танець свою вчительку. Я хотів довести, що добре танцюю.

–Говори це своєму королю, або нашій бабусі, але не мені. Я все бачу і не дурна. Ти маєш забути про неї.

–Ой, припини, – в’їдливо відповів Олександр посміхаючись, я знаю за твого вартового, що ходить і витріщається на тебе.

–Це його робота. Не переводь стрілки на мене.

–Робота і тільки? Не вірю.

–Ненавиджу тебе!

Зі всієї сили Лінн дала ляпаса принцу. Ляскіт почули сіди навколо та озирнулись через плече. Принцеса вибралась на вихід крізь натовп, залишивши Олександра із червоним слідом на щоці.

–Це непорозуміння, – виправдовувався кволо принц і посміхався, але через мить побіг за принцесою.

На цей раз ніхто не наважувався більше його чіпати доки він направлявся до виходу. Лише вартовий в коридорі, який перегородив шлях Олександру. Стояв непорушно, як скеля, але з хижим поглядом.

–Мій принце, – сказав сід в обладунках, – Та служниця чекає на вас у дворі. Бажаєте, щоб я вас провів?

–Так.

Олександр вже збирався рушити за вартовим як до них вискочила Мілена та стала на шлях принца. Вона була прутка та вперта, чим завжди дивувала Олександра.

–Ваша Світлість, зараз не слушний час покидати залу. Король Дантур дуже сердиться тим, що тільки-но сталося. Він сам вирішить всі питання, але вам потрібно повернутись.

–Якщо з Хетті щось сталось, то я маю там бути!

–Справи служниці залиште на потім. З Вами відбулось два скандали водночас.

–Дай виправити хоча б одне з них! – зробив принц крок вліво і Мілена відзеркалила не даючи ступити й кроку, а хлопець все жалівся, – Відійди!

–У нас немає часу на це! – виголосив інший вартовий, який підійшов ззаду.

Чоловік дістав кинджал із ременя й нападав на принца. Лезо спинила Мілена своїм. Вона повитягала кинджали та відбивала кожну спробу нападу. Олександр лише налякано відходив на крок назад. Усвідомив, що вони вели у пастку лише зараз, не розуміючи натяки своєї вчительки по зброї.

Мить – і у кожного, хто встиг підняти руку, вже не було часу на хитрощі. Мілена зреагувала блискавично: перехоплювала атаки, нейтралізувала супротивників і діяла максимально швидко і точково. Один чоловік був виведений з ладу, другий – скручений і відштовхнутий до бальної зали.

Натовп ахнув, коли побачив побитого нападника, що вже не мав свідомості. Хтось забився до стінки, як від чорної хвороби⁴, що може заразити. Хтось навпаки, підходив ближче, щоб роздивитись пораненого. Музика спинилась, але не Олександр, який уважно розглядав сідів.

–Де Король?! Де Антоній?! – кричав принц шукаючи, – Гвардійці?!

Солдати збіглись до принца і поглянули на непритомного нападника у ногах Мілени. Вона стояла дихаючи рівно. В її очах не було ні святкового блиску, ні тріюмфу – тільки погляд сідки, що щойно виконала свою роботу.

–Я тут! – підбіг дванадцятирічний Антоній разом зі своїм вартовим заляпаним битвою, – На мене напали!

–Всім залишатись на місцях! – скомандував граф Найден.

Після кількох хвилин, коли охорона відвела непритомного до підземних покоїв, граф віддав наказ – зал закрився на замки. І вечір, що ще хвилину тому наповнювався святкуванням, перетворився у ніч розслідування.

На обличчях сідів відбивалася втома й нерозуміння: чому саме сьогодні? Хто? Ці питання висіли у повітрі довго після того як закінчився галас. Доки не пролунали гучні кроки капітана королівської гвардії Градимира, які розтинали повітря наповнене запахом вина і крові. Світле волосся блиснуло, коли він обвів поглядом натовп – холодно, безжально, мов клинок що шукає істину серед брехні. Він не питав, він судив одним тільки поглядом. Зупинившись перед графом, сказав голосно, щоб правда роз’ятрила всіх:

–Короля викрали!

–Як це викрали? – схопив за комірці чоловіка граф, – Хто?

–Група хламхів і пері, що вдавала наших гвардійців і вартових. На жаль, вони встигли втекти із Чорного Замку.

Від цієї приголомшливої заяви народ метнув погляд по залі. А Олександр уважно оглядав капітана, а особливо на пояс. Там був заправлений невідомий йому металевий, різьблений пристрій із дулом та шаром в кінці рукояті. Однак жовте сяйво в металевому шарі було йому знайоме – опрус⁵, камінь який пері використовують замість кресало, щоб запустити іскру яка розпалює багаття.

–Де Лінн? – злякався Олександр тим, що вона також стала жертвою, – Ви знаєте де вона?

–Вона замкнена у своїх покоях, Ваша Світлість, – коротко відповів капітан, а потім перевів погляд на графа, – Ви маєте очолити Хламхію. Доки гвардія прямує за викрадачами, з королем може статися що завгодно.

Олександр напружив щелепу. Його тільки-но назвали спадкоємцем, а тепер на трон сідає інший. Не аби хто, а його дядько самодур. Навіть не Антоній, кровний син Дантура.

–Градимир правий, – швидко прибрав граф Найден руки від капітана, а потім гордовито підняв голову до народу, – Це рішення тимчасове, але необхідне.

Одні жінки косо дивились на своїх чоловіків. Дехто важко вдихнув, а хтось із полегшенням видихнув. Лише Олександру це здалось обурливим видовищем. Тихо прошепотів Мілені, мабуть щоб озвучити і для себе самого вголос припущення.

–Навіть години не минуло.