Розділ 6

Наступний місяц Хетті, як і всі служниці, присвятила весь свій час підготовці до Нового року, який щорічно відбувався навесні. Прикрашали зали квітами та гілочками дерев, щоб весна прийшла швидко і була теплою.

Гості з'їжджалися в замок і роботи у служниць ставало все більше. Хетті та Шеррі дозволяли лише годинку перед сном присвятити час собі витрачаючи лише одну свічку на двох. Сиділа одна навпроти одної та робили кожен своє: Шеррі – вишивала, а Хетті – читала.

–Ти вже останню читаєш?

–Так – весело відповіла Хетті, – Уявляєш, в Перії також святкують Новий рік першого березня.

–Не дивно. В інших країнах так само. Ти не читала “Лунають співи Ґлоксинією”?

–Ні, – здивовано відповіла, неначе ж всю дитячу літературу та фолькльор перечитала, а таку не зустрічала, – Вона в бібліотеці?

–Ні, мені нянечка в притулку читала. Там зібрані вірші та пісні з усіх куточків Ґлоксинії³.

–Навіть з Королівства Махонів?

–Попри ворожнечу, навіть звідти. Але не багато. Пам’ятаю тільки дитячу колискову про котика.

–Даси мені її почитати?

–Аби я знала де взяти. В притулок я не повернусь і не проси, – із посмішкою відповіла Шеррі, однак всередині відчувала тривогу згадуючи про своє минуле.

Хетті пройнялась почуттями до подруги. Шеррі ненавиділа ті сукні служниць, тому час від часу додавала на них вишивку квіточок або дерев, щоб відрізнятись від інших. Перші роки вона отримувала ляпаса від дворецького або леді Рути, але крізь роки Шеррі не припинила цього робити і всі навколо змирилися. У всьому іншому Шеррі слухняна і підкорювалась наказам, такий її невеличкий бунт ніколи не мав продовження, тому більше її не займали.

–Ти говорила з принцом? – раптово запитала Шеррі і дуже уважно дивилась на свою подругу.

–Ні. Після закінчення занять ми не стикалися.

–Ти йому сподобалась. Він очей не відводив коли приніс книги. І танцював з тобою.

–Вчився, – виправила Хетті й впала лицем в подушку, щоб не видати як почервоніла від збентеження, – Не треба…

Шеррі хутко відклала вишивку й кинулась на ліжко Хетті. Впала на подругу, лоскотала і сміялась.

–Хто тут закохався? А?

–Ні! Зовсім ні!

–Ну, звичайно. Тому так стараєшся читати ті книжки?

–Я завжди читаю книжки! – випросталась Хетті.

–Ці даються тобі важко, раз так довго читаєш, – продовжувала насміхатись подруга, – Не хочеш знову стати служницею нареченої свого коханого принца?

–Досить. Досить! – кричала Хетті та затулила рот Шеррі власними руками, – Ніхто не має про це знати. Ніхто, чуєш?

Тут вже Шеррі насторожилась та заспокоїлась. Махнула головою, немов погоджувалась берегти таємницю і тільки після цього Хетті відпустила подругу.

–Нічого немає поганого в тому, щоб закохатися в когось.

–Не в принца. Тому що це – неможливо.

Відчай та сум охопив Хетті прямо перед самим святом. У внутрішньому дворі замку запалювали фігуру жінки із сіна, як знак своєї пожертви Творцю, щоб весна була теплою і родючою. Цей вогонь виблискував так яскраво, немов сама богиня Сабелла, повелителька вогню та всіх хламхів, благословляла цей день. Довкола вогнища зібралася вся свита, танцювала і співала розпиваючи алкогольні напої. Тільки слуги визирали на полум’я із захватом.

–Ну що дівчата, готові? – промовила старша служниця тримаючи в руках блюдце із запаленим шматком сіна.

–Так! – відповіли служниці.

Кожна, на маленькому шматочку паперця написала своє заповітне бажання. Це дитяча традиція в яку вірили не багато сідів, але старша служниця проводила цей обряд кожен рік згуртовуючи підданих і даючи надію. На своєму папірцю Хетті написала коротке послання Творцю:

“Нехай моє життя зміниться”.

І через пару тижнів Хетті відчула, що Творець почув її молитву. Після роботи на її ліжку опинилась дитяча книжечка “Хранителі Ґлоксинії” з малюнками та віршиками на кожній сторінці. Вона розуміла, що подарунок дорогий, хоч не новий. Книга про перших сідів, яких за легендою Творець створив із частинок свого тіла. В кінці книжки коротке послання невідомим, але гарним почерком:

“Хетті,

Не всі легенди неправда і не всі принци обманюють.

Чекаю тебе біля нашого місця, яке я дуже давно мав тобі показати. 

– О. Б.”

Як тільки Хетті дочитала книжку, то швидко спустилась вниз, до садів Чорного замку, адже одразу здогадалась, що лист від принца Олександра Баркаса. Думки плутались як і ноги по сходам. Він згадав! Він виконає свою обіцянку, яка би безглузда і запізніла вона б не була.

Вона палала від мрій побачити принца, але панічно боялась запізнитись. Як давно лежить ця книга? Чи досі Олександр очікує на неї? Чи відчуває він до неї те саме, що і вона? Або грає з її почуттями?

Хетті намагалась відігнати погані думки й нарешті дісталась яблуневого саду, яке видно з вікон бібліотеки. Крок стишила заспокоюючись. Небо огорнула сутінкова палітра м’яких фіолетових і помаранчевих відтінків.

Яблуневий сад розквітнув, ніби хмара рожевих і білих пелюсток, що танцюють на вітрі. Ніжні квіти на деревах здаються майже прозорими в м’якому світлі, створюючи казкову атмосферу. Повітря наповнене солодким ароматом яблуневого цвіту, змішується із запахом Хетті. Із-за дерева вийшов принц, сповнений рішучості. Простяг служниці три гілочки із цвітінням на них. 

–З днем народження, Хетті!

Їй дуже кортіло його обійняти. Він дізнався про її день народження і виконав свою обіцянку. Все це було більшим подарунком для такої крихкої і вічно спокійної дівчинки. Хетті широко посміхнулась у відповідь та вихопила гілочки у принца притискаючи до своїх грудей.

–Отже тобі сподобалась книжка? – спитав зніяковіло Олександр, і отримав у відповідь кивок, бо у Хетті навіть дар мови зник, – Я боявся, що вона для тебе занадто дитяча.