Розділ 3

Всі три місяці перебування принцеси Лінн в Хламхії відбувались у супроводі Февронії та Хетті. Служниця провела екскурсію Чорним Замком і зупинилась на бібліотеці. Лінн була приємно вражена як багато сідів приходили сюди, але кожен дотримувався мертвої тиші. Хетті посадила принцесу на своє улюблене місце за стіл, що знаходився ближче до вікна та дала дитячу книгу по історії Хламхії.

Принцеса гортала сторінки та вдивлялася в картинки, навіть пальцем торкалась ліній. Від того вони здавались їй гарними, що хотілось відчути на дотик.

–Чому цей замок став Чорним? Чи він завжди таким був?

Февронія сіла поруч з принцесою та уважно дивилась на Хетті. Їй також стало цікаво. Та не встигла Хетті відповісти, як з’явився принц. Присів навпроти Лінн поруч зі служницею та широко посміхався.

–Он ти де!

Хетті та Февронія швидко підвелись, але принц не підняв на них голови, лише махнув їм рукою.

–Годі. Сидіть, – вони послухались, а він продовжив тиснути на принцесу, – Лінн, куди ти так швидко зникла?

–Я ж не можу сидіти в покоях і чекати на твій візит.

Служниця оторопіла від їх вільного спілкування, але потім швидко себе опанувала. Вони майбутнє подружжя, так і має бути між ними. Хоча в душі заграла дивна злість.

–Я чекав. Як добре виходити без дозволу, правда ж?

–Твої натяки зрозумілі, але виказувати треба їх не мені, а нашій бабусі.

–Я ще багато що їй викажу, не сумнівайся.

–Ти випробовуєш долю.

–Як добре, що я безсмертний, – ухмилявся він, а потім повернувся до Хетті.

Розглядав дівчину, неначе бачив вперше, але одразу відчув, що вони вже знайомі та не міг згадати де і коли. Лише приємний запах, що вона випромінювала був йому як відгомін з дитинства.

–Про що говорили?

–Хетті якраз мала мені розповісти чому ваш замок Чорний.

–А по кольору каменю ти не зрозуміла? – знову віджартувався Олександр, а потім неначе отверезів і повернувся до служниці, – То ти Хетті? Служниця? Я думав, ти леді.

–Ні, я служниця.

–А чому ти так подумав? – втрутилась Лінн, неначе з нотками ревнощів.

–Ми зустрілись в дитинстві тут, в бібліотеці. Вона була дуже маленькою. Служниць пускають сюди з дванадцяти років, от я і подумав…, – він знову обернувся до Хетті й став пильно дивитися, – А скільки тобі років?

–Тринадцять.

–Ти виглядаєш молодше.

–Не за мудрістю, – заперечила принцеса і підморгнула служниці, що та зашарілася, – Але ти весь час її перебиваєш. Я хочу почути історію замку.

–Якщо Його Світлість тут, то можливо краще він розповість? – зніяковіло почала Хетті.

–Ні, – відрізав Олександр з усмішкою й виставив руку ніби запрошував на сцену, – Прошу. Проявіть свою мудрість.

–Мудріше дати слово тому, хто знає цю історію з перших вуст.

–Ні, я наполягаю. Якщо-що, то виправлю.

–Леді Рута, наша Верховна, – уточнила Хетті, – розповіла мені…

–Хто така Верховна? – тихо спитала принцеса і принц так само тихо відповів.

–Це як ваша Правиця Королеви.

–Ага. Прошу, продовжуй.

–Так от, вона розповіла, що принц Антоній…

–Твій брат?

–Чшш… – підніс палець до своїх губ Олександр, щоб загасити нові питання принцеси і та ніяковіло замовкла.

Мовчки Хетті подякувала принцу, але все ж відчувала провину, що з принцесою так вчиняли.

–Так, двоюрідний брат принца Олександра. От в день його народження на замок напали бунтівники та підпалили його. Вогонь забрав майже всіх людей в замку і очорнив його. В той день згоріло багато людей, як мати принца Антонія так і батьки принца Олександра.

–Як вижив твій дядько?

–Він щасливець.

Легковажно принц завів руки за голову, розставив лікті в сторони й дивився на принцесу з лихою усмішкою.

–І що, повірила в це?

–Вона бреше?

Хетті це настільки образило, що вона всім тілом обернулась на принца. Їй так і хотілось йому врізати за пихатість.

–Леді Рута, ніколи б мені не збрехала, – вирвалось, а потім подивилась на принцесу, – Я ніколи не брешу!

–Я не казав, що ти брешеш, – поклав принц руки на стіл та задивлявся на свої пальці вагаючись, – Це офіційна версія подій. Її запишуть в ці дурні книжки, – тицьнув пальцем у книгу по історії, – Справжня правда залишиться в колі сім’ї, доки не настане правильна мить.

–То ти розповіси мені? – грайливо запитала Лінн.

–Якщо одружимось.

–Що значить “якщо”? – не припиняла посміхатись принцеса, але відчувалась напруга в її голосі.

–Якщо ми захочемо. Ніколи не замислювалась бути з кимось іншим? Не за волею твоєї матері чи бабусі.

–У нас не звичайна бабуся.

–І що?

–Серед нас безсмертний тільки ти.

–Бабуся не дозволяє тобі навіть думати самостійно?

–Це тільки ти здатен дратувати настільки, що їй було легше погодитись на мій приїзд сюди, ніж побачити тебе знову.

Пишаючись собою Олександр знову кинув спину назад і завів руки за голову. Горда посмішка не сходила з його вуст. А для Хетті відкрилась мить одкровення. Олександр дуже хотів щоб приїхала Лінн і занурити її в ті самі лещата, в які занурювала його бабуся в Перії. Однак правила в Королівстві Хламхії були простіші.

Раптово Лінн взяла за руки Хетті та поглянула добрими очима в її.

–Коли ми з ним одружимось, обіцяю я розповім тобі що сталось насправді.

–Дякую, за довіру, – налякано відповіла Хетті.

Вона майже не пам’ятала як попрощалась з принцесою. Чи довела її до покоїв, чи ще залишилась прогулюватись коли принц пішов. У неї в голові тільки й крутилось “Коли ми з ним одружимось”. Мов вирок і її власне прокляття.

Він впізнав її по імені й навіть подумав, що вона леді. Хетті ще в ту мить зашарілася від таких одкровень, але стрималась. А тепер стала служницею його майбутньої нареченої. Хоч і тимчасово, але це здавалось більше не приносило задоволення.

Кожен день тепер здавався сумнішим за попередній. Лінн говорила з Олександром весь час при слугах і без них. Вони ніколи не торкались один одного, але принцеса так сміялась від жартів принца, що це кололо серце Хетті. Тому в день коли принцеса Лінн поїхала, служниця відчула полегшення.