9

Наступного ранку я почувалася так, ніби всю ніч не спала взагалі.

Хоча, якщо бути чесною, так воно і було.

Після нічної зустрічі з Адріаном заснути мені остаточно допоміг хіба що нервовий тремор. Я ще кілька годин лежала під ковдрою, втупившись у стелю й прокручуючи в голові все, що сталося.

І ще ця клята книжка із флешкою, захована зараз у моїй валізі...

Упевнившись, що коридор за дверима тихий, я швидко дістала ноутбук і вставила флешку в роз'єм. Кілька секунд нічого не відбувалося, а потім на екрані з’явилося відео. Я клацнула по файлу — і вже за мить мало не вдавилася власним повітрям.

— Опа-ча, кучеряве індича… — ошелешено видихнула я.

На відео Наталя Багрянек самозабутньо розважалася з якимось чоловіком просто в номері готелю. Причому настільки недвозначно, що мені захотілося негайно закрити ноутбук і зробити вигляд, ніби я цього ніколи не бачила.

Я нервово провела долонею по обличчю. Ну й сімейка… Схоже, покійний магнат не дарма ховав цю флешку так ретельно.

Поставивши відео на паузу, я кілька секунд просто мовчки дивилася в екран, намагаючись переварити побачене. Якщо Петр Багрянек дізнався про зраду дружини, то мотив у Наталі справді був більш ніж вагомий.

Я швидко схопила телефон і набрала Пончика.

— Ну? — сонно буркнув він у слухавку після кількох гудків. — Якщо ти дзвониш мені в таку ранню годину, то або вбивця знайшовся, або я тебе закопаю.

— Другий варіант поки відкладається, — сухо відповіла я. — Але в мене дещо є.

— О-о-о… Лисичка заговорила голосом людини, яка нарила щось цікавеньке!

Я закотила очі.

— Я знайшла флешку в кабінеті Багрянека.

На тому кінці одразу стало тихо.

— І?

— І на ній відео, де Наталя на всю катушку розважається з коханцем за спиною чоловіка.

— Ох ти ж… — захоплено протягнув Пончик. — Лисичко, схоже, у нашої вдови мотив був навіть більший, ніж ми думали.

Я задумливо прикусила губу, дивлячись на застигле зображення Наталі на екрані.

— Якщо Петр про це дізнався, то цілком міг пригрозити їй розлученням або зміною заповіту.

— Саме про це я й думаю, — одразу підхопив Пончик. — Старий багатій, молода дружина, зрада… класика. Якщо він збирався залишити її без грошей, вона могла банально злякатися.

Я похмуро кивнула, хоча він не міг цього бачити.

— Але в неї є алібі. На момент смерті вона перебувала у своїй кімнаті. Це підтвердили й покоївка, і охоронець.

— На момент смерті — так, — хмикнув Пончик. — Але ми ж уже знаємо, що ще напередодні ліки були нормальні, бо мільярдер їх приймав. Значить, хтось підмінив мікстуру пізніше.

Я насупилася.

— Тобто ти думаєш…

— Найзручніше було зробити це наступного дня, коли Петра не було в кабінеті. А його, якщо пам’ятаєш, десь півтори години не було на місці. Приблизно з восьмої до пів на десяту вечора.

Я повільно випрямилася на ліжку. Точно!

— За цей час вона могла спокійно зайти в кабінет, замінити ліки, а вже потім сидіти у своїй кімнаті й зображати скорботну дружину, — закінчив Пончик.

Таки це звучало дуже навіть логічно! Я задумливо постукала пальцями по кришці ноутбука.

— Тоді мені треба поговорити з покоївкою й охоронцем. Якщо вони підтвердили, що Наталя була в кімнаті на момент смерті, то, можливо, бачили або чули щось кількома годинами раніше.

— Правильно мислиш, лисичко, — схвально фиркнув Пончик. — Але обережно, не тисни занадто сильно. Якщо в цьому домі всі брешуть одне одному, то прислуга точно знає більше, ніж говорить.

— Це я вже помітила.

— І ще дещо, — раптом додав він уже серйозніше. — Якщо Наталя справді шукала ту флешку серед ночі, значить, вона досі її боїться. А люди бояться тільки того, що може їх знищити. На злодії, як-то кажуть, і шапка горить.

Після цих слів слухавка замовкла.

Я повільно перевела погляд назад на ноутбук, де на застиглому відео лежала Наталя. Невже це вона?