7

Мені завжди було важко заснути на новому місці. Якщо колись доводилося ночувати в знайомих, то пів ночі я вертілася на ліжку, не в змозі поринути в сон. От і зараз, навіть із заплющеними очима та маскою для сну, я ніяк не могла вмовити своє тіло розслабитися. Постійно щось заважало: то надто м’яко, то надто твердо, то з вікна дує, то жарко.

Не витримавши цього знущання над своєю психікою, я вирішила піти на кухню та попити води. Можливо, коротка прогулянка посприяє кращому сну.

У коридорах маєтку Багрянек було темно, і я ризикувала заблукати з незвички, але, врешті-решт, не йти ж ганьбитися з ліхтариком!

Зітхнувши, я взула м’які капці й рушила в темряву, сподіваючись, що знайду потрібне мені приміщення.

Коли я дійшла до кінця коридору, то за поворотом побачила світло. Воно сочилося з напіввідкритих дверей. Я навіть зраділа такій удачі — зараз просто попрохаю того полуночника, якому не спиться, вказати мені правильний шлях до кухні.

Бадьоро закрокувавши прямо до дверей, я вже хотіла впевнено постукати, як щось мене зупинило.
Нахмурившись, я обережно наблизилася до дверей і ледь помітно зазирнула у вузьку щілину.

Темні меблі, величезний письмовий стіл біля вікна, книжкові шафи до самої стелі й портрет Петра Багрянек із сім'єю, у скляній рамочці, який стояв на робочому столі. Схоже, це був кабінет самого покійного власника.

Та найбільше мою увагу привернула зовсім не обстановка - у кабінеті знаходилася Наталя.

Вдова покійного магната нервово нишпорила в шухлядах столу. Поверх тонкої нічної сорочки на ній був недбало накинутий шовковий пеньюар, а розпатлане волосся й роздратоване обличчя зовсім не нагадували ту холодну й ідеальну світську леді, яку я бачила вдень.

— Та де ж ця клята флешка?.. — зло прошипіла вона, різко висмикуючи чергову шухляду. — Де ти її заховав, старий покидьку?..

Я мимоволі завмерла, серце забилося швидше.

Наталя тим часом продовжувала гарячково перевертати документи, папки й якісь записи, нервово лаючись собі під ніс. І виглядала вона при цьому зовсім не як скорботна вдова — швидше як людина, яка панічно намагається знайти щось дуже важливе раніше за інших.

Мені стало незручно від того, що я фактично підглядаю за господинею маєтку в настільки особистий момент, тому, щойно Наталя різко грюкнула шухлядою й сердито рушила до виходу, я миттєво відсахнулася від дверей і сховалася за поворотом коридору. Її підбори швидко простукотіли повз мене.

Ще кілька секунд я стояла, затамувавши подих, аж поки звуки кроків остаточно не стихли десь удалині.

Тільки тоді я обережно визирнула з-за рогу. Двері кабінету так і залишилися трохи прочиненими — схоже, у своїй нервозності Наталя навіть не помітила цього.

Я вже хотіла просто зачинити їх і нарешті піти знову шукати ту нещасну кухню, але допитливість, як завжди, виявилася сильнішою за здоровий глузд.

Ну буквально одним оком гляну — і все!

Обережно прослизнувши всередину, я тихо прикрила за собою двері й завмерла посеред кабінету. У напівтемряві це місце виглядало досить неприємно.

Тут усе ще відчувалася присутність покійного господаря. Ніби він просто вийшов на хвилину й ось-ось повернеться назад. На столі лежали документи, біля крісла стояла розпочата пляшка, а м'яка оббивка меблів напрочуд сильно пропахлася дорогими сигарами.

Не стримавшись, я ввімкнула світло, і роззирнулася. Виявилося, що покійний любив читати — усю дальню стіну займало величезна шафа з книжками.

Підійшовши ближче, я почала ліниво перебирати очима корінці книжок. Якщо вже мене занесло сюди серед ночі, то чому б тихцем не позичити щось почитати?

Нижню полицю займала колекція класиків, трохи вище посіли своє місце різноманітні енциклопедії. Та раптом одна книжка привернула мою увагу — «Маленький принц» Екзюпері. Його корінець виглядав якось дивно — надто товстий, і якийсь неприродно глянцевий у порівнянні з іншими книжками.

Обережно витягнувши її з полиці наполовину, я здивовано зрозуміла, що вона підозріло легка. Невже це муляж?

— Ого… — цокнула я язиком.

Провівши пальцями по обкладинці, я раптом помітила маленький виступ збоку й машинально натиснула на нього.

Клац.

Я мало не підскочила від несподіванки. Із корінця книжки повільно висунулася крихітна прихована шухлядка, всередині якої лежала флешка.

Цікаво, це та сама флешка, яку так нервово шукала Наталя?

У животі миттєво неприємно скрутилося. Не думаючи над наслідками, я швидко вихопила муляж із полиці, притиснула його до себе й майже навшпиньки вислизнула з кабінету, тихо зачинивши за собою двері.

І вже в наступну секунду мало не померла від переляку.

— І що це ви тут робите? — низький чоловічий голос пролунав просто за моєю спиною.