4

Приміщення, де накрили обід для сім’ї покійного мільярдера, було вражаючим. Кожна деталь інтер’єру просто кричала про розкіш. Якщо це в них була мала столова, то яка ж тоді велика?

Втім, нахабно все розглядати, крутячи головою вліво та вправо, було б неввічливо, тому я зосередилася на присутніх за столом.

У центрі столу сиділа гарна білявка років тридцяти з нарощеними віями в обтисливій чорній сукні. Колір сукні мав би натякати на траур, проте врешті-решт вона занадто підкреслювала фігуру, явно маючи намір викликати недвозначні бажання в представників протилежної статі. В цій білявці я безпомилково упізнала новоспечену вдову.

Вздовж столу з правого боку сиділо двоє чоловіків. Один із них був схожий на молодого Антоніо Бандераса. Недбало зав’язана краватка була трохи криво зсунута вбік. Побачивши мене, він ковзнув по моїй фігурі таким масним поглядом, що відразу захотілося відмитися.

Другий чоловік, навпаки, був одягнений з голочки. Ідеально випрасувана сорочка сиділа на його бездоганній фігурі, а на його ідеальному грецькому профілі, знову ж таки ідеально, сиділи круглі окуляри. Він не звертав на мене жодної уваги й продовжував розмірено їсти свою страву.

Схоже, ці двоє — рідні брати Адріана, сини вбитого магната.

З лівого боку столу сиділа знайома мені пані Діана, а поруч із нею, ближче до білявки, насолоджувався канапкою незнайомий мені симпатичний білявчик у строгому офіційному костюмі.

Поки Адріан під’їжджав на візку до столу й умощувався, я вирішила привітатися.

— Доброго всім дня.

Білявка відірвалася від свого телефона та подивилася на мене.

— Доброго дня, панно Калинович. Сідайте на вільне місце. Хлопчики, це нова доглядальниця Адріана.

— Вітаю вас, — озвався двійник Бандераса. — Я Мартін, рідний брат вашого нестерпного підопічного. Уже оцінили його характер?

Від такої прямоти я розгубилася й, щоб приховати це, кашлянула.

— Мені пощастило отримати роботу в такому місці, тому старатимуся вправно виконувати свої обов’язки перед паном Адріаном. Мені нема на що скаржитися.

Мартін хмикнув.

— Ви добра дівчина. Та мені добре відомо, який норов у мого братця. Від нього вже втекло щонайменше три помічниці. — він гучно загоготав. — Не звертайте на нього уваги. Адріан став таким нестерпним ще в десять років, після того як батько вирішив, усупереч його бажанню, перевезти всю нашу сім’ю з Чехії в Україну. З ним стало просто неможливо спілкуватися! А це, — чоловік легко махнув рукою в бік холеного очкарика, — ще один дратівливий член нашої родини — Якоб. Він теж нестерпний, але по-своєму.

Якоб нарешті відірвався від свого стейка й окинув мене холодним поглядом, потім повернувся до білявки й раптом видав:

— Наталю, не хочеш пояснити, чому з нами за одним столом сидить прислуга? Коли я приїжджав додому в минулу відпустку, такого безладу тут не було.

Білявка невдоволено подивилася на нього.

— Якобе, будь ласка! Це неввічливо по відношенню до Єви та Діани. Оскільки їй доведеться виконувати особливу роботу, я вирішила, що нам треба ближче познайомитися з нею.