36

Перед тим як постукати, я ще раз глянула на білий конверт у своїх руках і мимоволі всміхнулася. Ну що ж... хоча б одна приємна новина за цей день. Я легенько постукала у двері кабінету.

— Заходьте, — почувся знайомий рівний голос.

Відчинивши двері, я побачила Адріана. Він сидів за письмовим столом, притискаючи телефон до вуха.

— Ні, мене не цікавлять загальні цифри. Я просив повний звіт... Саме повний. Якщо його досі немає, значить, хтось дуже погано виконує свою роботу.

Його голос був холодним і спокійним, але від нього мимоволі хотілося випростатися. Я тихенько зачинила двері й уже хотіла непомітно почекати, коли він закінчить розмову, та Адріан підняв на мене очі. Кілька секунд уважно дивився, після чого звернувся до співрозмовника:

— Перепрошую. Продовжимо трохи пізніше.

Він натиснув кнопку завершення виклику й відклав телефон.

— Ви щось терміново хотіли?

Я трохи розгубилася.

— Насправді ні. Я могла й зачекати, поки ви договорите.

— Якщо я поклав слухавку, значить, це не настільки важливо.

Я злегка знизала плечима.

— Тоді... я хотіла попросити вас про кілька годин вихідного. — я підняла конверт. — Пані Наталя сказала, що через три дні у вас день народження. Вона дала мені гроші й попросила підібрати сукню до святкового вечора. Тому я хотіла б ненадовго поїхати до міста.

Кутик його губ ледь помітно сіпнувся.

— Хочете бути гарною для мене?

Я кілька секунд мовчки дивилася на нього.

— Ви справді не можете прожити й п'яти хвилин без уваги до своєї персони?

— Не можу.

— Це помітно.

Він ліниво всміхнувся.

— Отже, хочете мені сподобатися.

Я важко зітхнула.

— Пане Адріане...

— М?

— Не весь світ крутиться навколо вашої мажорної дупи.

Адріан повільно підтиснув губи й приклав долоню до грудей.

— Це було боляче.

Я скептично підняла брову.

— Справді?

— Ніколи ще жінка не знецінювала мою мажорну дупу настільки жорстоко.

Я фиркнула.

— Переживете.

— Не впевнений. — кілька секунд він дивився на мене з удавано трагічним виразом обличчя, а потім тихо засміявся. — А якщо серйозно, Єво, то можете їхати.

— Дякую.

Він несподівано відкинувся на спинку крісла.

— Хоча, якщо чесно, мені абсолютно байдуже до цього дня народження.

Я здивовано глянула на нього.

— Байдуже?

Він знизав плечима.

— Приблизно настільки ж, наскільки мені було б байдуже до дня народження нашого водія.

Я здивовано кліпнула.

— Дивне порівняння. І чому це, дозвольте поцікавитися?

На мить його обличчя стало зовсім іншим. Усмішка зникла так само швидко, як і з'явилася. Він мовчав, і я вже подумала, що відповіді не буде, та зрештою Адріан лише похитав головою.

— Не хочу про це говорити.

Його голос прозвучав спокійно, але надто вже коротко. Наче він навмисне поставив між нами невидимі двері.

Я не стала наполягати.

— Це ваше право.

Запала коротка пауза.

— До речі, — раптом сказав він. — Поїхали до міста разом?

Я навіть подумала, що неправильно почула.

— Перепрошую? Разом? А навіщо?

— По-перше, автомобілем значно швидше. Вам не доведеться чекати автобус чи таксі. По-друге... — він зробив багатозначну паузу, — я знаю кілька дуже непоганих місць.

— Магазинів?

— Саме так, але не тільки.

Я недовірливо примружилася.

— Ви хочете сказати, що добре розбираєтеся в жіночому одязі?

Він навіть образився.

— Не просто розбираюся.

— Ой, не починайте...

— У мене є смак.

— Самозакоханість — це ще не смак.

— А хто сказав, що я говорив про себе?

Я мимоволі всміхнулася.

— То звідки ж у вас такий досвід?

— Я виріс у родині, де благодійні вечори, прийоми та офіційні заходи були звичною частиною життя. Повірте, за стільки років навіть людина без смаку навчилася б відрізняти гарну сукню від катастрофи.

Я замислилася. Якщо чесно... у його словах був сенс. Адріан усе життя обертався серед людей, для яких дорогі вечори, дизайнери й бездоганний зовнішній вигляд були майже обов'язковою частиною життя. Він точно бачив значно більше подібних заходів, ніж я. До того ж їхати машиною й справді було набагато зручніше.

Погоджуючись із його пропозицією, я кивнула.

— Гаразд.

На його губах одразу з'явилася задоволена усмішка.

— Оце вже розумне рішення.

— Не поспішайте радіти. Якщо ви почнете коментувати кожну сукню своїми їдкими жартами, я залишу вас самого посеред магазину.

Він тихо розсміявся.

— Домовилися.