33

Я кинулася до меблів і широко розчахнула їх. Мій погляд зупинився на великій дорожній валізі, що стояла в самому низу просторої гардеробної шафи.

І як я могла забути про неї?

Якщо Якоб дійсно поспіхом забрав із собою лише дипломат, то частина документів цілком могла залишитися серед його особистих речей, з якими він приїхав із Києва.

Я швидко підійшла до шафи й обережно витягла важку валізу на підлогу, і швиденько розстебнула блискавку.

— Якщо вже ризикувати, то до кінця...

Кришка безшумно відкрилася. Всередині все було розкладено майже математично точно. Білі сорочки лежали окремою стопкою, темні костюми були складені настільки рівно, ніби їх щойно привезли з дорогого ательє. Краватки знаходилися у спеціальному органайзері, відсортовані за кольорами. Навіть шкарпетки були складені попарно в однаковому напрямку.

— У тебе точно якась нездорова любов до порядку... — пробурмотіла я.

Я почала дуже обережно перебирати речі. Після кожної сорочки клала її точно на те саме місце, кожну краватку повертала під тим самим кутом. Якщо Якоб помітить, що хтось порушив цей ідеальний порядок, він одразу зрозуміє, що в кімнаті хтось побував.

Минуло кілька хвилин, і я вже майже втратила надію, коли між двома акуратно складеними сорочками помітила тонку паперову теку.

Серце миттєво прискорилося. Я обережно витягла її. Тека виявилася досить товстою. На першій сторінці великими літерами було написано: «Позовна заява».

Я здивовано кліпнула.

— Що?..

Швидко перегорнувши першу сторінку, я відразу звернула увагу на одну важливу деталь: унизу документа не було підпису позивача.

Я ще раз уважно переглянула останній аркуш — порожньо. Отже, заяву ще не подали до суду.

Це був оригінал. Я почала читати уважніше. Позивачем значився Петр Багрянек, відповідачем — його син, Якоб Багрянек.

Я відчула нервовий тік.

Позов був складений професійно. Юрист детально виклав обставини справи, посилаючись на норми цивільного та господарського законодавства. У тексті зазначалося, що після проведення внутрішньої перевірки в діяльності компанії були виявлені ознаки умисного завдання майнової шкоди підприємству. Позивач стверджував, що відповідач, використовуючи своє службове становище, організував укладення договорів із підконтрольними юридичними особами за значно завищеними цінами, внаслідок чого кошти компанії систематично виводилися на рахунки цих підприємств.

Далі йшов цілий перелік договорів, номери контрактів, дати, суми платежів, назви компаній. Окремим пунктом юрист зазначав, що частина цих підприємств має ознаки фіктивності, а їхні директори фактично не здійснювали господарської діяльності самостійно.

Я перегорнула ще кілька сторінок.

Наприкінці містилося прохання до суду стягнути із Якоба Багрянек завдані збитки, накласти арешт на частину його майна до завершення розгляду справи та витребувати банківські документи, необхідні для повного дослідження фінансових операцій.

Я повільно опустила руки. Пончик мав рацію — Петр все знав. Або майже все. Він не просто щось підозрював — він уже звернувся до юриста, який підготував повноцінний позов.

Я ще раз подивилася на місце для підпису — порожньо. Отже...Петр не встиг. Я відчула, як по спині пробіг холодок. Невже після вбивства Якоб повернувся до кабінету батька й викрав оригінал цієї заяви, щоб ніхто ніколи не дізнався про її існування?

Можливо, батько зберігав її у себе, плануючи підписати наступного дня?

У будь-якому разі цей документ змінював дуже багато.

Я обережно склала всі аркуші назад. Ні, стоп, це надто важливий доказ, щоб залишати його тут! Потім обов'язково покажу його Пончику, він краще зрозуміє, що з цим робити.

Я швидко сховала теку під свою форму, після чого так само педантично повернула весь вміст валізи на місце, щоб кожна річ лежала саме так, як і до мого приходу.

Я вже збиралася зачинити валізу й тихо піти, коли краєм ока помітила на підлозі щось темне. Насупившись, я нахилилася — невеликий плетений шкіряний браслет. Я машинально підняла його, і наступної миті в мене перехопило подих.

— Не може бути...

Я впізнала його миттєво — саме цей браслет я постійно бачила на зап'ястку Адріана. Я повільно перевела погляд на двері кімнати, потім знову на браслет.

Що... він робить у кімнаті Якоба? У голові миттєво закрутилися десятки запитань. Адріан заходив сюди? Коли? Навіщо? Приходив поспілкуватися з братом, чи... браслет опинився тут зовсім з іншої причини?

Я міцно стиснула знахідку в долоні. Ладно, з цим я розберуся пізніше, спочатку потрібно забратися звідси.

Швидко зачинила валізу, засунула її точно на те саме місце, востаннє оглянула кімнату, переконуючись, що нічого не змінила, після чого безшумно вислизнула за двері.

Серце калатало так сильно, що, здавалося, його могли почути в усьому маєтку. У кишені лежала непідписана позовна заява Петра Багрянека проти власного сина, а в долоні я стискала браслет Адріана.