31

Разом з Адріаном, по відношенню до якого я вирішила зробити вигляд що вчора в парку нічого такого особливого не сталося, я зайшла до просторої зали й чемно схилила голову перед присутніми.

— Усім доброго ранку.

— Доброго ранку, Єво, — тепло всміхнулася пані Наталя.

— І вам доброго ранку, панно Єво, — привітно кивнув адвокат Кирило.

— Ранок уже став значно приємнішим, якщо ви тут, чарівна леді, — усміхнувся Мартін і нахабно мені підморгнув.

Я стримано усміхнулася у відповідь. Після вчорашньої прогулянки мені зовсім не хотілося давати йому новий привід для жартів.

Допомігши Адріанові зайняти своє місце, я сіла поруч, як і належало доглядальниці, і лише тоді помітила, що одне місце за столом залишалося порожнім — Якоба Багрянек не було.

Зробивши вигляд, що це звичайна цікавість, я тихо звернулася до Адріана.

— Пане Адріане, а ви випадково не знаєте, де сьогодні пан Якоб?

Він неквапливо підняв чашку з кавою.

— Не знаю. — потім скоса подивився на мене. — А чому вас це цікавить?

Я байдуже знизала плечима.

— Та нічого особливого. Просто вже звикла, що за столом збирається вся родина, тому трохи дивно бачити порожнє місце.

Кілька секунд він уважно вдивлявся мені в обличчя. Я зберігала абсолютно спокійний вираз. Зрештою він кивнув.

— На жаль, я не маю звички стежити за пересуваннями свого брата.

— Зрозуміло.

На цьому розмова закінчилася, та весь сніданок я крадькома поглядала на двері їдальні, але Якоб так і не з'явився.

Коли всі почали підводитися з-за столу, я допомогла Адріанові виїхати до просторого холу. Він мовчав майже всю дорогу. Я теж мовчала, але погляд сам собою раз у раз ковзав навколо. Можливо, Якоб просто затримався? В кінці кінців, мені треба дізнатися де він, інакше як я прослідкую за ним? 

— Єво.

Я здригнулася.

— Так?

Адріан дивився на мене трохи примружившись.

— Ви вже хвилин п'ять поспіль когось шукаєте очима.

Я швидко всміхнулася.

— Вам здалося.

— Справді?

— Просто роздивляюся будинок.

Він недовірливо хмикнув, і я мовчки опустила очі. На щастя, допитувати далі він не став, натомість дістав телефон із кишені піджака.

— До обіду я буду зайнятий. — я здивовано підняла голову. — Потрібно зробити кілька важливих дзвінків. Думаю, ваша присутність мені поки що не знадобиться.

Я ледь стримала полегшене зітхання.

— Тобто я можу бути вільною?

— До обіду — так.

— Добре, пане Адріане.

Він легенько кивнув і самостійно покотив візок у бік свого кабінету. Я зачекала, доки він зникне за поворотом коридору, і тільки після цього повільно рушила в інший бік маєтку. Не минуло й кількох хвилин, як назустріч мені вийшла одна з покоївок із кошиком чистої білизни.

Я привітно всміхнулася.

— Доброго ранку.

— Доброго ранку, Єво.

Я ніби між іншим поставила запитання:

— Ви випадково не знаєте, де зараз пан Якоб?

Дівчина на мить замислилася.

— Наскільки я знаю, він уже поїхав.

Я насторожилася.

— Поїхав?

Вона кивнула.

— Так. Коли я збиралася прибирати його кімнату, випадково почула, як він говорив телефоном. Здається, домовлявся про зустріч із якимось фінансовим партнером.

Усередині в мене все миттєво напружилося. Фінансовим партнером... Після ранкової розмови з Пончиком ці слова вже звучали зовсім інакше.

Я намагалася, щоб мій голос залишався байдужим.

— Зрозуміло. — потім ніби ненароком поставила ще одне запитання. — До речі... а його кімната далеко?

— На другому поверсі. — покоївка усміхнулася й показала рукою вгору. — Якщо вам треба буде до пана Якоба, достатньо буде пройти до самого кінця східного коридору. Останні двері праворуч.

Я чемно кивнула.

— Дякую.

— Нема за що.

Вона пішла далі своїми справами, а я ще кілька секунд стояла нерухомо. Серце почало битися значно швидше. Останні двері праворуч. Якоб поїхав, а це означало, що зараз його кімната, найімовірніше, порожня. Я повільно перевела погляд на широкі сходи, що вели на другий поверх. Схоже, настав саме той момент, на який я чекала від самого ранку.