30

Я прокинулася наступного ранку значно раніше, ніж зазвичай.

Попри втому, сон більше не йшов. Варто було лише заплющити очі, як переді мною знову виникало обличчя Адріана, його нахабна усмішка й той безглуздий поцілунок посеред парку. Я сердито перевернулася на інший бік і важко видихнула.

— От же нестерпний чоловік...

Зрозумівши, що заснути вже не вийде, я підвелася з ліжка й попрямувала до ванної кімнати. Гарячий душ завжди допомагав мені привести думки до ладу, а зараз це було особливо необхідно.

За кілька хвилин я вже стояла під теплими струменями води, із задоволенням заплющивши очі. Здавалося, напруга потроху починала відступати.

Я саме встигла щедро намилити волосся, коли з кімнати почувся дзвінок телефону.

Я невдоволено застогнала.

— Серйозно?

Спочатку вирішила не звертати уваги. Передзвоню пізніше. Нічого страшного не станеться. Та вже наступної секунди мені в голову прийшла інша думка. А якщо це Пончик? Якщо зараз не відповім, потім поговорити з ним буде майже неможливо. Після сніданку я весь день крутитимуся біля Адріана, і жодної нормальної нагоди для розмови може вже не випасти.

Тихо вилаявшись собі під ніс, я вискочила з душової кабіни просто вся в піні, швидко обгорнулася рушником і, залишаючи за собою мокрі сліди, підбігла до телефону.

Дзвінок обірвався саме в ту мить, коли я простягнула руку.

— Та щоб тебе...

Але майже одразу екран знову засвітився. Я швидко провела пальцем по дисплею.

— Алло.

— Доброго ранку, Лисичко! — життєрадісно пролунав голос Пончика. — Сподіваюся, я не дуже невчасно?

Я глянула на своє відображення в дзеркалі. Мокре волосся, рушник і піна, що повільно стікала по плечу.

— Повір, ти навіть не уявляєш, наскільки невчасно, враховуючи те, що я стою зараз посеред кімнати гола та в піні.

Пончик весело засміявся.

— Значить, я вгадав із моментом.

Я закотила очі.

— Я так розумію, ти подзвонив не просто побалакати. Знайшов щось цікаве про Якоба Багрянека?

Його голос одразу став серйознішим.

— Залежить від того, що саме ти хотіла почути про нашого чистоплюя.

Я завмерла.

— Не тягни.

— Якщо ти сподівалася, що мені вдалося встановити його точне місцеперебування між двадцять восьмим травня та третім червня, то поки що мені нічим тебе порадувати.

Я розчаровано зітхнула.

— Шкода.

— Але дещо інше ми все-таки викопали.

Я відразу насторожилася.

— Що саме?

— Після твоєї розповіді кілька моїх хлопців дуже зацікавилися бізнесом нашого снобика. Вони трохи покопалися у фінансовій документації через свої джерела й знайшли досить цікаву картину. — я мовчки слухала. — Офіційно Якоб керує цілком прибутковою компанією, яка займається постачанням промислового обладнання. На папері все виглядає майже бездоганно. Але поруч із цією компанією існує ще кілька фірм, які формально належать зовсім іншим людям.

— Підставним?

— Саме так. Директорами записані його давні знайомі та колишні співробітники, але всі рішення фактично ухвалював сам Якоб.

Я нахмурилася.

— І навіщо йому це було потрібно?

— Для дуже старої та дуже популярної схеми. — Пончик трохи помовчав, ніби впорядковуючи думки. — Компанія Петра Багрянека укладала договори на закупівлю обладнання. Частину замовлень отримували саме ці підставні фірми. Вони купували товар у справжнього виробника за нормальною ціною, а потім перепродавали його компанії Петра вже значно дорожче.

Я повільно кивнула.

— Тобто різницю в ціні вони залишали собі?

— Саме так. Формально все виглядало законно. У документах були договори, акти виконаних робіт, рахунки й банківські перекази. Але фактично компанія Петра переплачувала величезні суми, а надлишок осідав на рахунках цих фірм.

— А потім гроші поверталися до Якоба?

— Не напряму. Це було б надто примітивно. Частину коштів виводили через фіктивні консультаційні послуги, частину — через договори маркетингового супроводу, який ніхто насправді не виконував. Далі гроші дробилися між кількома рахунками й уже звідти потрапляли до людей, яких контролював Якоб.

Я тихо присвиснула.

— Красиво.

— Дуже красиво. Саме тому це так довго залишалося непоміченим.

Я нервово провела рукою по мокрому волоссю.

— І Петр нічого не підозрював?

— Поки що ми цього не знаємо. Але є цікава деталь. За останні кілька місяців перед смертю Петр почав вимагати значно більше фінансових звітів. Він особисто перевіряв великі платежі й кілька разів викликав фінансового директора для пояснень.

Я відчула, як усередині все напружилося.

— Думаєш, він почав щось підозрювати?

— Цілком можливо. Якщо він хоча б наблизився до цієї схеми, між батьком і сином легко міг виникнути дуже серйозний конфлікт.

Я задумливо сперлася плечем об стіну.

— Оце вже сімейка...

Пончик тихо пирхнув.

— Згоден.

Я похитала головою.

— Дружина зраджує чоловікові. Сам чоловік готується до розлучення, щоб залишити невірну перелюбницю без копійки. А середній син тим часом нишком вимиває гроші з батьківського бізнесу.

— Дуже нездорова атмосфера.

— І це ще м'яко сказано.

Пончик задумливо постукав чимось по столу.

— Якщо Петр справді дізнався про махінації, то Якоб отримував не лише фінансові проблеми. Він ризикував втратити довіру батька, посаду в компанії, а можливо, і значну частину майбутньої спадщини.

Я повільно кивнула.

— Це вже схоже на мотив.

— Саме так. Але поки що це лише припущення.

— Так само, як ми досі не знаємо, де він перебував тоді, коли сказав поліції, що нібито сидів у Києві.

— Зате ми знаємо, що він сам підтвердив свою присутність на виставці, яка проходила саме в той період. Уже одного цього достатньо, щоб уважніше придивитися до його слів.

Я важко видихнула.

— Отже, він бреше про свої пересування й водночас має дуже серйозний фінансовий конфлікт із покійним батьком.