29

Вже за мить холодний розум повернувся. Це була чергова провокація. Звичайно! Цей чоловік не цілував мене — він випробовував, чекав, коли я спалахну, відштовхну його, вліплю ляпаса чи хоча б відсахнуся. Чекав, щоб насолодитися моєю обуреною реакцією, як завжди.

Тож я вирішила не грати за його правилами.

Замість того, щоб відсахнутися, я повільно підняла руки й обхопила його обличчя долонями. Шкіра під моїми пальцями була гарячою, гладкою, з легкою щетиною. Я розкрила губи назустріч йому, відповідаючи на поцілунок — не просто дозволяючи, а беручи участь. Повністю.

На мить Адріан зволікав. Я відчула, як його тіло напружилося від несподіванки. Він явно не чекав такого повороту. Але вже наступної секунди його поцілунок змінився. Тепер у ньому не було гри, він поцілував мене з подвійним напором — жорстко, вимогливо, майже звіряче, як чоловік, який раптом отримав те, чого хотів, і вирішив забрати ще більше.

Його рука міцніше стиснула мою талію, ковзнула нижче, притискаючи мене до себе. Я відчула себе в полоні хижака — великого, впевненого, який знає, що здобич уже не втече. Його зуби легенько прикусили мою нижню губу, і по тілу пробігло солодке тремтіння. Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей.

Я не відсторонилася. Не збиралася. Цього разу я хотіла перевірити його, подивитися, наскільки його вистачить. Та він навіть не думав зупинятися!

— Агов! — пролунав раптом веселий, надмірно голосний голос Мартіна. — Це що ви тут влаштували? Якщо ви не знали, для таких речей існує спальня. Або, на крайній випадок, більш усамітнені місця в цьому величезному парку.

Адріан навіть не поворухнувся. Він продовжував цілувати мене, ніби Мартіна тут просто не існувало. Його пальці впевнено ковзали по моїй спині, притискаючи сильніше.

— Ви мене взагалі чуєте? — не вгавав Мартін, уже з явною насмішкою в голосі. — Ні, я, звісно, не ханжа, але мені теж, знаєте, хочеться...

Нарешті Адріан відсторонився. Повільно, неохоче. Його очі були темними, ледь не повністю чорними, а на губах грала та ж сама небезпечна усмішка, що і перед цим безглуздим поцілунком. Він кинув на брата короткий погляд.

— Якщо тобі теж хочеться, Мартіне, то можеш постаратися заслужити благосклонність панни Єви. Можливо, вона тобі не відмовить.

Я різко підвелася з його колін, відчуваючи, як горять щоки. Дивилася на Адріана довго, уважно — не з обуренням, а з холодною цікавістю. Він хотів реакції? Не дочекається. Не зараз!

Натомість я повернулася до Мартіна, спокійно схилила голову в легкому поклоні.

— Дякую вам за цю чудову прогулянку, пане Мартін. Було… дуже насичено. На жаль, я вимушена залишити вас із братом наодинці. Схоже, вам необхідно поговорити одне з одним без зайвих вух. А в мене ще є свої справи.

Мартін розсміявся, явно розгублений таким поворотом.

Адріан низько, з ноткою роздратування, хмикнув. Я навіть не глянула в його бік. Зробила вигляд, ніби його тут немає. Спокійним, неквапливим кроком, тримаючи спину рівно, я рушила до будинку.

Кожен крок віддавався в грудях. Губи досі пекли від його поцілунку, а на талії я ніби досі відчувала слід його пальців.