28

Вечір надворі видався напрочуд теплим і тихим.

Ми повільно рухалися алеями парку, де легкий вітерець ворушив листя старих дерев, а в повітрі пахло свіжоскошеним газоном та квітами. Я котила інвалідний візок Адріана поруч із Мартіном і дедалі сильніше переконувалася, що ці двоє не можуть провести разом навіть десяти хвилин, не почавши змагатися бодай у чомусь.

Першим тишу порушив Мартін.

— Панно Єво, можна поставити вам особисте запитання?

Я насторожено подивилася на нього.

— Якщо воно не надто особисте.

Він усміхнувся.

— У вас є наречений? Або хоча б молодий чоловік?

Я ледь помітно похитала головою.

— Ні. Нікого немає.

Мартін уже відкрив рота, щоб щось сказати, але його випередив Адріан.

— Навіть не сподівайся, Мартіне.

Мартін перевів на брата здивований погляд.

— Це ще чому?

Адріан навіть не повернув до нього голови.

— Бо ця дівчина точно не для тебе.

На обличчі Мартіна одразу розпливлася широка усмішка.

— Тільки не кажи, що сам зацікавився панною Євою.

Я важко зітхнула.

— Взагалі-то я теж зараз тут стою. — обидва брати одночасно подивилися на мене. — Може, досить обговорювати мене у моїй же присутності, так, ніби мене взагалі поруч немає?

Мартін винувато підняв руки.

— Вибачте нас, панно Єво. Ми справді поводимося жахливо. — він театрально схилив голову. — Просто два невиховані засранці.

— Говори тільки за себе, — незворушно відповів Адріан. — Особисто в мене до власного виховання жодних претензій немає.

Я примружилася.

— Зате в мене вони є.

Він повернувся до мене з неприхованою цікавістю.

— Справді?

— Авжеж.

— І які саме?

Я навіть не замислювалася над відповіддю.

— Ви грубий, нахабний і страшенно любите провокувати людей.

Мартін тихенько пирхнув собі під ніс.

Адріан кілька секунд мовчки дивився на мене. Потім на його губах з'явилася небезпечна усмішка, яку він демонстрував кожен раз, коли хотів вчергове сказати щось неприємне.

— Якщо ви вже склали про мене таку думку, Єво, тоді мені не залишається нічого іншого.

Я насторожилася.

— Що саме?

— Хіба що підтвердити свою гидку репутацію.

Я навіть не встигла зрозуміти, що він задумав, як його рука блискавично схопила мене за зап'ясток.

— Пане Адріане...

Він різко смикнув мене до себе. Від несподіванки я втратила рівновагу. Земля буквально вислизнула з-під ніг, і вже за мить я опинилася просто в нього на колінах.

— Ви що робите?!

Я спробувала підвестися, але він уже другою рукою обережно взяв мене за підборіддя. Наші обличчя опинилися небезпечно близько, і я завмерла.

Його погляд спокійно ковзнув по моєму обличчю, після чого він повільно нахилився ще ближче. Моє серце шалено закалатало.

— Пане Адріане... — ледве встигла прошепотіти.

Наступної миті його губи торкнулися моїх, і мене наче струмом пронизало. На кілька секунд я просто перестала розуміти, що відбувається. Світ навколо ніби розчинився, залишивши тільки тепло його твердих губ, запах дорогого парфуму і власне шалене серцебиття.

Я завмерла від такого нахабства, зовсім не готова до настільки несподіваного вчинку.