17

Наступного ранку я прокинулася значно раніше, ніж зазвичай. Сон чомусь виявився неспокійним, і я ще кілька хвилин лежала, дивлячись у стелю та намагаючись остаточно прийти до тями.

На щастя, завдяки ранньому пробудженню, сьогодні перед початком роботи в мене було трохи вільного часу. Я потягнулася до телефону на тумбочці й швидко набрала знайомий номер. Пончик відповів майже одразу.

— Доброго ранку, Лисичко.

Я усміхнулася.

— Доброго. Не розбудила?

— Та я вже годину як на ногах. Що там у твоєму будинку психопатів?

— Навіть не питай.

— Судячи з голосу, питати якраз треба.

Я тихо фиркнула й сіла на ліжку.

— Учора мені вдалося трохи розговорити одну покоївку, її звати Марина.

— Уже цікаво.

— Вона розповіла дещо про Петра Багрянека і його дружину.

На тому кінці за'язку запала коротка тиша.

— І?

— Виявляється, він був ще тим покидьком. Постійно контролював Наталю, принижував її, попрікав грошима. А одного разу навіть підняв на неї руку. Аб'юзер повний коротше.

— Серйозно? — Пончик задумливо присвиснув. — Якщо це правда, то мотив у вдови стає просто величезним. Особливо якщо врахувати її зради, та статки мільярдера, без яких вона могла зостатися.

Я відразу кивнула, хоча він цього не бачив.

— Я теж так подумала.

— Уяви ситуацію. Чоловік дізнається про коханця, подає на розлучення, змінює заповіт, залишає дружину без грошей. Для Наталі це означало б втратити буквально все. І типу, навіщо вона тоді страждала та терпіла стільки років, щоб одразу все втратити?

— Згодна.

— Тоді вона стає дуже серйозною підозрюваною.

— Стоп, не все так просто. — я підвелася з ліжка й підійшла до вікна. — Марина поділилася зі мною ще однією цікавою подробицею.

— Якою саме?

— За її словами, Наталя в той час, коли могли підмінити ліки, взагалі не була вдома. Марина випадково підслухала її телефонну розмову. Каже, Наталя домовлялася про зустріч зі своїм коханцем. Потім близько сьомої двадцяти покинула маєток через чорний вхід і поїхала на своїй машині.

Пончик замовк на кілька секунд.

— Якщо це правда, то виходить, що алібі в неї все-таки є.

— Саме про це я й думаю.

— Хоча вона могла доручити це комусь іншому.

Я задумливо похитала головою.

— Теоретично могла, але фактично це занадто ризиковано. Якщо плануєш убивство, то останнє, що хочеться робити, це посвячувати в нього інших людей.

— Справедливо.

— До того ж поки що ми не маємо жодного доказу, що вона комусь наказувала це зробити.

— Теж вірно.

Я провела рукою по волоссю.

— Тому наразі я б не поспішала робити висновки.

— От тільки скидати її з рахунків теж рано.

— Саме так.

Пончик тихо видихнув.

— Чесно кажучи, чим більше ти розповідаєш про цю сімейку, тим менше мені подобається кожен наступний її член.

— Ласкаво просимо в клуб.

— А що плануєш робити далі, Лисичко?

Я на мить задумалася. Якщо чесно, зараз у мене не було якогось геніального плану. Усі ниточки поки що виглядали надто розрізненими, а доказів катастрофічно бракувало.

— Поки що буду просто дивитися й слухати. Повивчаю мешканців будинку, поспостерігаю за ними. Можливо, хтось скаже щось зайве або зробить помилку.

— Тобто діятимеш за старою схемою.

— Вона ще жодного разу мене не підводила.

— Сподіваюся, цього разу теж не підведе.

Я вже хотіла відповісти, але раптом згадала вчорашній басейн. Точніше одного конкретного самовпевненого засранця, і те, як близько до мене він тоді нахилився. Я настільки різко розвзлилася, що мимоволі скреготнула зубами.

Пончик хмикнув.

— Судячи з усього, ти зараз думаєш про щось дуже дратівливе. Знову твій Адріан? Будь ласка, пообіцяй мені що нашому відділку не доведеться у недалекому майбутньому розслідувати вбивство старшого спадкоємця Багрянека від рук поліцейської.

— Дуже смішно! Якщо жартуватимеш про це - будемо розслідувати вже твоє зникнення.

— Все-все, мовчу. — у його голосі виразно чулося стримуване сміховиння. — Краще зосередься на справі.

— Цим я і займаюся, дуже дякую за підтримку!

— Завжди радий допомогти.

Я не стримала усмішки.

— Гаразд, мені вже час збиратися.

— Бережи себе, Лисичко.

— І ти.

Поклавши слухавку, я ще кілька секунд дивилася у вікно. Попри всю плутанину, одна річ була очевидною: учорашня розмова з Мариною все-таки виявилася корисною. Наталя все ще залишалася серед підозрюваних, але тепер я вже не була настільки впевнена, що дивитися потрібно саме в її бік.