14

Марина зробила коротку паузу, ніби сама вагалася, чи варто продовжувати цю розмову. Я ж не поспішала її підганяти, навпаки, лише мовчки дивилася на неї з уважним співчуттям, даючи зрозуміти, що готова слухати далі. Зрештою цікавість узяла гору.

— Пані Наталя... — Марина трохи знизила голос. — Вона вже давно знайшла собі розраду на стороні. І, якщо чесно, мені здається, навіть не одну.

Я ледь не вдавилася повітрям, хоча всередині вже прекрасно знала, про що зараз почую.

— Що? — ошелешено перепитала я. — Ти хочеш сказати, що вона зраджувала чоловіка?

Марина миттєво озирнулася навколо так нервово, ніби Наталя могла будь-якої миті матеріалізуватися просто за нашими спинами.

— Тільки нікому не кажи, добре? — швидко попросила вона. — Я серйозно. Якщо хтось дізнається, що це від мене, мені кінець.

— Та ти що, — я одразу приклала руку до грудей. — Звісно, не скажу.

Всередині ж я ледве стримувала здивування. От же ж дивовижна професія — покоївка. Я тільки вчора випадково натрапила на флешку із доказами зради завдяки абсолютно неймовірному збігу обставин, а ця дівчина, виявляється, і без жодних флешок чудово все знала. І після цього хтось ще недооцінює обслуговуючий персонал!

Я задумливо похитала головою.

— Якщо чесно... після всього, що ти розповіла про їхній шлюб, я навіть не знаю, чи можу її засуджувати.

— От і я про те саме, — гаряче підтримала Марина.

Я ніби невпевнено прикусила губу.

— Але знаєш... іноді люди через такі речі здатні на дуже відчайдушні вчинки.

Марина насупилася.

— У якому сенсі?

— Ну... якщо пан Петр справді був таким жахливим чоловіком. Якщо він контролював її, погрожував, принижував. Якщо вона мала коханця... Чи не могла пані Наталя сама докласти руку до його смерті?

Вираз обличчя Марини змінився настільки різко, що я ледь не усміхнулася. Схоже, у невиновність своєї господині вона вірила значно більше, ніж я очікувала.

— Ні, — твердо сказала вона. — Не могла.

— Чому ти так впевнена?

— Бо під час смерті пана Петра вона була у своїй кімнаті.

Я задумливо кивнула.

— Так, я теж щось подібне чула від когось із прислуги.

— От бачиш.

Я ніби невпевнено замислилася.

— Хоча мені здалося дивним дещо інше.

Марина одразу насторожилася.

— Що саме?

Я недбало знизала плечима.

— Та не знаю, наскільки це правда. Просто випадково чула, як хтось із охоронців говорив, що ліки пана Петра могли підмінити за кілька годин до його смерті, а не безпосередньо перед нею.

Марина різко звела брови.

— Який ще охоронець?

На мить у її голосі промайнула така підозра, що я подумала чи не перегнула із деталями.

— Та звідки мені знати? — легковажно відмахнулася я. — Я навіть імені не запам'ятала. Просто почула уривок розмови.

Напруга на її обличчі поступово зникла, а я подумки вкотре переконалася, що Марина зовсім не така хитра, як намагається здаватися.

— У будь-якому разі це нічого не змінює, — впевнено сказала вона. — Пані Наталя все одно не могла цього зробити.

— Чому?

Марина переможно всміхнулася, ніби зараз збиралася видати свій головний козир.

— Бо того вечора вона взагалі зустрічалася зі своїм коханцем.

Я широко розплющила очі.

— Що?!

— От саме що. — вона нахилилася ближче до мене. — Це було в день смерті пана Петра. Я хотіла зайти до пані Наталі та запитати, чи не потрібно їй щось прибрати. Підійшла до дверей, а вона саме говорила телефоном.

— І?

— Я не підслуховувала спеціально, — поспішно виправдалася Марина. — Просто вона голосно розмовляла.

Я мовчки кивнула.

— Вона домовлялася з кимось про зустріч о восьмій вечора. І повір мені, це точно була не ділова розмова. — Марина багатозначно пирхнула. — Вона буквально фліртувала. Сміялася, говорила таким голосом, яким із бухгалтером не розмовляють. А ще натякала на те, що дуже скучила і хоче швидше його побачити.

У мене всередині все напружилося.

— Тобто ти впевнена, що це був коханець?

— На всі сто відсотків.

Я зробила вигляд, ніби намагаюся осмислити почуте.

— І вона справді поїхала?

— Так. Приблизно о сьомій двадцять. — Марина знову затягнулася. — Я якраз вийшла сюди перекурити й випадково побачила її через вікно. Пані Наталя вийшла через чорний вхід.

— Там же немає камер, так?

— Ага, там немає. — кивнула Марина. — Вона дуже поспішала. Сіла у свою машину й одразу поїхала.

Я повільно перевела погляд на сад, намагаючись приховати хвилювання. Оце вже було цікаво. Якщо мікстуру для серця підмінили у той проміжок часу, коли власника кабінету не було вдома, то, здається, це не може бути пані Наталя, адже її самої в цей час вдома не було.