10

Цього разу за столом сиділо на двох людей менше, ніж минулого разу. Хамовитого очкарика Якоба не було, і Діани також.

Пані Наталя привітно зі мною привіталася, однак я помітила, що виглядала вона зовсім не так бадьоро, як учора. Обличчя було блідим, а ледь помітні мішки під очима, хоч і були ретельно замазані консилером, повністю замаскувати вдові покійного не вдалося.

Мабуть, ніч після пошуків злощасної флешки, у неї видалася не кращою, ніж у мене.

Мій погляд ковзнув далі по столу, і я відразу натрапила на усміхнене обличчя Мартіна. Помітивши, що я дивлюся на нього, він без жодного сорому підморгнув мені й ліниво відкинувся на спинку стільця так, ніби ми з ним були давніми приятелями.

Господи, та що з цими чоловіками не так у цьому домі?..

Поряд із ним, як і вчора, сидів той самий білявчик в ідеально випрасуваному темному костюмі, якого мені так ніхто й не представив. Судячи з усього, він помітив це й сам, тому що ледь усміхнувся та спокійно промовив:

— Схоже, учора в нас таке бурхливе знайомство було, що про мене всі благополучно забули.

— Ой, і справді, — Наталя ніби одразу схаменулася. — Єво, це Кирило Станков, адвокат нашої сім'ї. Найближчі кілька тижнів Кирило житиме тут і допомагатиме нам із документами Петра.

Я машинально уважніше придивилася до чоловіка. Світле волосся, стриманий погляд, спокійна усмішка й прекрасні манери.

— Приємно нарешті познайомитися офіційно, — люб'язно промовив Кирило. — Сподіваюся, вас ще не встигли тут остаточно налякати.

Я вже відкрила рота, щоб відповісти щось так само ввічливе, як раптом у столовій пролунав знайомий звук електричного візка.

У мене всередині миттєво все напружилося — Адріан.

Він спокійно в'їхав до приміщення й, навіть не дивлячись ні на кого, під'їхав просто до столу, займаючи місце поруч зі мною.

— Певно, сталося щось справді непередбачуване, — незворушно промовив він, беручи до рук серветку, — якщо моя доглядальниця раптом вирішила прийти сюди на обід, залишивши мене самого в спальні.

Я відчула, як у мене миттєво холоне спина.

Чорт. Через усю цю історію з флешкою я зранку спеціально не пішла до нього. Мені банально не хотілося знову бачити його після нічної сцени в коридорі, тому я малодушно сподівалася, що Адріан просто не зверне уваги на мою відсутність.

А як же, розмріялася. Тепер це виглядало так, ніби я справді забила на свою роботу в другий же день. А якщо мене звільнять, то прощавай розслідування!

— Перепрошую, пане Адріане, — я швидко натягнула на обличчя винуватий вираз. — Я заходила до вас, але ніяк не змогла добудитися, тому вирішила, що сьогодні ви хочете відпочити довше.

Його темні очі повільно ковзнули по моєму обличчю.

— Дивно, — спокійно протягнув він. — Враховуючи те, що не спалося вночі саме вам, я б очікував подібного швидше від вас.

Я мало не вдавилася повітрям.

Пані Наталя здивовано перевела погляд із нього на мене, явно не розуміючи, про що йдеться, а в мене всередині все неприємно стиснулося.

Він це навмисно. Навмисно зараз про це говорить!

— Такого більше не повториться, — якомога швидше перебила я, поки хтось не почав ставити зайві питання.

На щастя, Мартін раптом голосно засміявся, миттєво перетягуючи увагу на себе.

— Господи, Адріане, та перестань ти діставати дівчину, — він ліниво схрестив руки на грудях. — Тобі цього разу хоча б пощастило з доглядальницею. Не те що минулого разу.

Я насторожено глянула на нього.

— Попередня була старою й страшною, як Баба-яга, — абсолютно безсоромно продовжив Мартін, наливаючи собі віскі просто посеред дня. — А тут така красуня. Я б на твоєму місці взагалі не скаржився.

Він підморгнув мені поверх склянки, і я ледве стрималася, щоб не закотити очі.

— Мартіне, — холодно промовила Наталя.

— А що, Наталю? Я просто підтримую дружню атмосферу в домі.

Судячи з виразу обличчя Адріана, дружня атмосфера його цікавила найменше — він навіть не посміхнувся.

Мартін тим часом зробив ковток віскі й уже значно нахабніше подивився на мене.

— До речі, Єво, якщо вам раптом стане нудно доглядати мого брата, можете скласти компанію мені. Я набагато приємніший співрозмовник.

— Сумніваюся, — сухо відповіла я раніше, ніж встигла подумати.

Мартін лише розсміявся.

І саме в цей момент я раптом відчула дещо настільки несподіване, що мало не здригнулася прямо за столом.

Чужу гарячу руку на своєму коліні. Я завмерла.

Під столом долоня Адріана спокійно лежала поверх на моєму коліні, я прекрасно це відчувала прямо через тонкі колготки, і від цього дотику в мене миттєво збилося дихання.

Що він, в біса, робить?..

Я різко перевела погляд на нього, та Адріан навіть не дивився в мій бік. Наче нічого не відбувалося. Наче це не його пальці зараз повільно стискали моє коліно, змушуючи мене червоніти від шоку й незрозумілого жару всередині. Він абсолютно спокійно продовжував дивитися на брата.

— Ти вже закінчив поводитися як п'яний ідіот чи ще ні? — байдуже поцікавився Адріан.

Мартін фиркнув. А я в цей момент сиділа, боячись зайвий раз ворухнутися.

Скинути його руку я не могла — це одразу привернуло б увагу всіх присутніх за столом, а влаштовувати сцену посеред обіду мені хотілося найменше. Та й сам факт того, що Адріан робив це настільки спокійно й зухвало, остаточно вибивав мене з рівноваги. Наче він чудово знав, що я нічого нікому зараз не скажу. Наче спеціально перевіряв мою реакцію!

Відчуття його долоні крізь тонку тканину колготок ставало майже нестерпним.

Господи, у цьому домі точно всі психи!

Відчувши, що ще трохи — і я просто згорю від напруги, я різко відклала виделку.

— Дякую, я вже наїлася, — занадто швидко промовила я, підводячись із місця. — Вибачте… мені треба ненадовго відійти.

І лише коли я піднялася, рука Адріана нарешті повільно сповзла з мого коліна.