Глава 19. Видалене "люблю". Ти хороша, але...

КІР

— Мамо, ти ж прийдеш завтра? — Ліна уважно дивилась на Алісу.

Я ж зосередився тільки на Ліні, не хотів дивитись на Алісу. Не знаю, чому це давалось мені так важко, ми вже не разом, мені має бути все одно, але все ж коли вона поруч, щось в мені болить, прямо розривається.

— Так, люба, прийду, якщо тато не заперечуватиме, — сказала Аліса. 

"Мені краще не бачитись з нею", — не знаю, чому саме ця думка зараз дзвеніла в мене в голові. 

— Добре, але я не дам забрати її з будинку, — відповів я неголосно, схрестивши при цьому руки на грудях.

— Та без проблем, ми пограємося з Ліною тут, почитаємо, я куплю тобі кілька цікавих книг, хочеш? — Аліса поглянула на малу.

— Так, дуже хочу! — вона аж підстрибнула на місці. — Ура! Приходь, матусю! 

Я зітхнув і знов відвів погляд. Чому все складалось так дивно? 

Аліса раптом підійшла до мене і обняла, але не пристрасно, а скоріше, по-дружньому. Потім сказала:

— Я розумію, що у тебе дівчина і все таке. Може, будемо просто сприймати одне одного, як родичів? Не хочу, щоб тобі було неприємно бачити мене, обіцяю, що не згадуватиму минуле. 

Я обійняв її у відповідь і кивнув. Не знаю чому, але зараз слова не хотіли складатись в речення, я все ще почувався дивно. 

— З нас двох минуле завжди памʼятав я, а не ти, — сказав я неголосно, а потім відпустив її і відсторонився. 

Зазирнув їй в очі і побачив там сум.

— Я винна перед тобою, — сказала вона. — Не буду шукати виправдань, я вчинила погано. Але хочу, щоб ми не були ворогами. Надалі я стану хорошою мамою для Ліни, обіцяю.  

— Просто не зроби їй боляче знов. Все інше я якось переживу, — сказав я все так само тихо.

— Цього я точно не зроблю, — прошепотіла вона. — Ліна дуже важлива для мене. І ти також…

— Не кажи цього. Не приплітай мене, добре? Вона — твоя дитина, це зрозуміло, я… Загалом, просто не кажи, добре? — я поглянув на неї.

— Добре, не буду, — кивнула вона.  — У тебе своє життя, я не хочу нав'язуватися тобі…

— Домовились, — я теж кивнув. — Добре, тоді побачимось завтра. Ти обіцяла їй…

— І виконаю свою обіцянку, -вона усміхнулася. — Бувай, до завтра!

— До завтра, Алісо…

Вона знов підійшла до Ліни і поцілувала її в щічку:

— Завтра я приїду і привезу ті книги, про які говорила. Будь чемною дівчинкою, слухайся тата! 

— Добре, — Ліна обійняла її. — Я буду чекати на тебе завтра, мамо!

— Я теж з нетерпінням чекатиму зустрічі з тобою! — вона послала їй повітряний поцілунок і вийшла за двері. 

***

— Тату, а мама ж завтра правда прийде? — запитала Ліна, коли я вже вкладав її спати.

— Думаю, прийде, — я кивнув. — Лягай, вже час спати. 

Ліна поцілувала мене і вмостилася у своєму ліжечку зі щасливою усмішкою. Вже за пару хвилин вона заснула. 

Я зітхнув і вийшов з дитячої кімнати. Пройшов до спальні, звідти в душ. Все робив, як на автоматі. Зустріч з Алісою пройшла якось дуже дивно, не так, як я собі колись уявляв, а я уявляв цю зустріч багато разів. 

Віта не дзвонила весь день, хоча… Я і сам не дзвонив. Хотів подзвонити ближче до вечора, але прийшла Аліса, а після того… Чому, коли я думаю про цю зустріч, то відчуваю себе в чомусь винним? Я нічого такого не зробив…

Аліса не дорога мені в тому плані, зовсім ні. Я давно нічого до неї не відчуваю, окрім злості за те, що вона покинула Ліну. 

Може, я не мав погоджуватись на те, щоб вона приходила? Чому я взагалі погодився? Недостатньо просто побути один раз милою, щоб тобі пробачили всі гріхи…

Коли я вже ліг в ліжко, дістав мобільний і написав Віті:

"Сподіваюсь, у тебе все добре. Я лягаю спати, добраніч."

Я перечитав повідомлення, а потім додав ще одне:

"Я люблю тебе".

Віта в мережі не була…

Я зітхнув. Подумав, чому вона за цілий день навіть не набрала мене… Взяв і витер останнє повідомлення, після чого заплющив очі і провалився в сон… 

ВІТА

Вранці я взяла телефон і побачила повідомлення від Кіра. Воно було якесь таке сухе, що мені стало сумно.  

“Доброго ранку, — написала я. — Вибач, вчора заснула і не побачила твоє повідомленя. У мене все добре. Зараз збираюся і скоро буду.’

В голові крутилися якісь хаотичні думки. Може, я помилилася, коли погодилася на його пропозицію щодо дитини? Раптом моя вагітність — це помилка? 

Але в будь-якому разі я мала повернутися і поговорити з ним. Поки я збиралася, телефон сповістив про отримане повідомлення. Невже Кір так швидко відповів? 

Але це був Макс. 

«Привіт, як ти, Віто?»