Глава 13. Якби я могла щось зробити для тебе...

Я відчувала якусь дивну спустошеність. Неначе всі мої емоції враз вимкнули натиском невидимого рубильника.  На тому відео хтось зняв Кіра з Нікою, і якщо це було прямо перед її смертю, то тепер я зрозуміла, що він збрехав мені. 

Він сказав їй: "Я не можу. Тобі варто піти, Ніко. Все, що було між нами, було помилкою. Більше не зʼявляйся в цьому домі, добре?" 

Я бачила, як страждання відобразилося на її обличчі. Як вона затулила руками і пішла до своєї машини. Якщо в такому стані вона сіла за кермо… То тоді все зрозуміло. Але чому він не затримав її? Дав поїхати, коли бачив, що вона за сльозами дороги не розбере? Може, він на те й розраховував? 

Але я була не така як Ніка, я вміла зберігати спокій, навіть коли всередині все розвивалося від болю. 

Сказала, що зможу з цим розібратися, хоча гадки не мала, що буду зараз робити. Може, зберу речі і поїду з будинку Кіра, нікому нічого не пояснюючи? Може, поговорю з ним і скажу, що все знаю? 

Той чоловік все ще дивився на мене пильним, дивним поглядом, немов хотів проникнути у мою голову і прочитати думки, які там вирували. 

— А може, ви сам — той шеф? — я поглянула на рукав, під який він хвилину тому заховав дорогий годинник. Схожий був у Кіра, і я була в курсі, скільки він коштує. 

— Це просто подарунок, — він знизав плечима, очей від мене все так само не відводив. — Від шефа. 

— Мабуть, він дуже вас цінує, — сказала я. — Довіряє такі делікатні справи…

— Так і є, — кивнув він. — Він взагалі хороша людина. Тому я сподіваюсь, ви знайдете спільну мову. 

— Ви думаєте, у нас ще знайдуться якісь спільні теми для розмови? — я знизала плечима. — Шпигувати для нього за Кіром я точно не буду. 

— Вас ніхто не просить шпигувати. Але якщо вам раптом знадобиться допомога, будь-яка, можете подзвонити або написати на номер з візитівки. Прямий номер шефа, — він уважно дивився на мене.

— Добре, — я кивнула і підвелася. — Я можу йти? 

— Так, — він теж кивнув. — Гарного вам дня. 

Я нічого не стала відповідати. Як цей день може бути гарним? Схоже, це був один із найгірших днів у моєму житті. Гіршим я могла б назвати хіба що той, коли довідалася про загибель Ніки…

***

Коли я повернулася до готелю, то швидко побігла до дитячої кімнати, де залишала Ліну. На щастя, вона весело гралась і не була проти того, що я виходила кудись без неї. 

— Привіт, — сказала я. — Що, йдемо обідати? 

— Ага, — вона кивнула. — А куди ти ходила?

— Треба було дещо купити, — покривила душею я. — Не хотіла тебе тягати по магазинах. Але тепер вже будемо разом ходити, хочеш на атракціони? 

— Я думала, тато проводитиме зі мною час, — Ліна зітхнула. — Думала, це буде у нього як відпустка. 

— Ну, це ділова поїздка, — я знизала плечима. — Але, може, потім він візьме і відпустку, і тоді ви вже поїдете кудись удвох і будете проводити разом увесь час. 

— У нього ніколи не буде відпустки. Після того, як вони розійшлись з мамою, він ніколи не їздив у відпустку, — вона поглянула на мене. — Мама любила його, і він її любив. Я не розумію, чому вона пішла.

— Може, вона ще повернеться, — сказала я, відчуваючи, як моє серце стискається. — Часом людям треба взяти паузу, щоб обміркувати свої стосунки. Зрозуміти, що ти робив неправильно, і виправити це. 

— У мами, певно, є хтось іще, вона до мене навіть не приходить. Це завжди так? Коли двоє розходяться, то дитина залишається тільки з одним з батьків, — вона зітхнула. 

— Буває, що дитина живе по черзі то в мами, то в тата, — сказала я. — Але, може, твоя мама дуже зайнята? Не може приділяти тобі стільки уваги, як тато? Але потім щось зміниться, і вона приходитиме до тебе, — ця розмова пригнічувала мене, я мало не плакала, з останніх сил тримала себе в руках. 

— Тато більше зайнятий, він весь час працює, — не погодилась Ліна.  — Але він проводить зі мною час, коли може. 

— Ліно, я не знаю, — я нахилила голову. — Може, тобі краще поговорити про це з татом? Хай він зателефонує мамі і скаже, щоб вона частіше бачилася з тобою. 

— Він не спілкується з нею… Сказав, щоб я про неї не говорила, коли я намагалась попросити про це, — вона опустила голову. 

— Мені дуже шкода, — я пригорнула її до себе. — Якби я могла щось зробити, щоб зарадити тобі… Та я гадки не маю, де шукати твою маму. 

— Я знаю її імʼя… І прізвище в неї, як в тата, — Ліна з надією поглянула на мене. 

— Можу спробувати її пошукати в соцмережах, — мені було дуже шкода малу.  — Але не обіцяю, що це точно вдасться. 

— Ти правда зробиш це для мене? — вона обійняла мене. — Дякую тобі, Віто…

“Що ж, — подумала я. — Можливо, так буде краще. Я зроблю все для того, щоб його дружина повернулася. Тоді я зможу його забути. Зможу перегорнути цю сторінку свого життя і почати все спочатку…”

КІР

Коли я повернувся до номеру, тут було тихо. Я зазирнув до дитячої спальні, побачив, що Ліна вже солодко спить, усміхнувся і пройшов до нашої кімнати. Коли зайшов, то побачив, що Віта щось друкує в телефоні, але, побачивши мене, вона відразу вимкнула його і поклала на тумбочку.