Глава 10. Віта. Обіцянка і "робота" за двох.

Крізь сон я відчувала теплі лагідні обійми. Мені було так добре, не хотілося навіть ворушитися, все тіло було настільки розслаблене, що я не одразу зрозуміла, що за звук повторюється знову і знову. Розплющила очі, і побачила Кіра, який дивився на мене. 

 — Будильник дзвонить, — чи то запитала, чи констатувала я. 

Він усміхнувся і потягнувся до телефону, вимкнув його, а потім обійняв мене:

— Більше не дзвонить… Добрий ранок, — він легенько поцілував мене в губи.

Я відповіла на поцілунок, а потім теж усміхнулась:

 — Доброго ранку. Не можу повірити, що я не сплю, і мені це не сниться…

— Я теж не думав, що ти дозволиш, — він пригорнув мене ще ближче до себе. — Але радий, що помилявся.

— Я сама не знала, — сказала я. — Це сталося так несподівано… Здається, я закохалась у тебе. 

Він на секунду замовк. Зазирнув мені в очі, торкнувся долонею щоки, провів кінчиками пальців по ніжній шкірі, а потім сказав:

— Я з одного боку радий, а з іншого… Я все ще не можу сказати тобі цих слів, — він на мить опустив очі, але потім знов подився на мене. — Ти подобаєшся мені, сильно. Але я боюсь говорити щось більше.

 — Я розумію, — тут я згадала про Ніку, це було невчасно, але… Чи він так само не зізнавався їй у коханні? Чи може, до неї в нього були інші почуття? Я постаралася прогнати від себе ці думки і знову усміхнутися. 

— Ти засмутилась, — він провів долонею по моїй щоці, не відводячи погляду від моїх очей. 

— Зовсім ні, я знала, на що йду, і нічого не очікую від тебе, — сказала я. 

— Я хочу бути з тобою, мені дуже добре, коли ми разом, — прошепотів Кір. 

— Мені теж добре, — прошепотіла я. — Не хочу навіть думати, що буде потім…

— А що може бути потім? Мені подобається бути з тобою, — він поцілував мене в скроню.

 — Все хороше колись закінчується, — зітхнула я, кладучи голову йому на плече. 

— Ти не була схожа на песимістку, — він пригорнув мене до себе. 

— Я реалістка… У нас дуже мало спільного, починаючи від соціального становища і професії, до кола спілкування. Твої рідні не приймуть мене, твої друзі будуть вважати, що я полюю за легкою наживою і скоро покину тебе. А мої друзі, навпаки, скажуть, що ти скористаєшся моєю наївністю і розіб’єш мені серце. І ніхто не знатиме, що саме на душі у мене і в тебе, але їм це й не потрібно…

— Але я не хочу просто скористатись тобою, — він знов поглянув на мене. — Хіба головне не те, що ми самі відчуваємо? Чому ми маємо думати про те, як це все сприймуть інші?

— Якби ті інші не були б важливі для тебе… — я замовкла, думаючи про його доньку, батьків і дружину, яка десь там далеко, і все ж може повернутися у будь-яку мить. 

— Ти про мою доньку? — зрозумів Кір. — Ну, якось розберемось, — він знов поцілував мене. — Вона зрозуміє. Може, не одразу, але все одно зрозуміє.

 — Хочеться сподіватись, — сказала я. — Мені здається, її нянька налаштовує її проти мене. 

— Обіцяю тобі, все буде добре, — Кір знов торкнувся губами моїх губ. — І як би я не хотів залишитись в ліжку ще хоч на півгодинки, треба вставати. Робота… 

 — Так, мені теж треба йти виконувати свої обов’язки… — я зам’ялася, було страшно, раптом хтось побачить, що я вранці виходжу із його спальні? 

— А чому ти пішла на таку роботу? — раптом запитав Кір. — Не думай, я не маю ніяких упереджень чи щось таке і взагалі я тільки виграв від того, що ти прийшла… Але ти така молода і гарна, могла б знайти щось набагато краще. Або піти вчитись в універ… 

 — Я хотіла заробити на навчання, — сказала я. — Ну, можна було б, звісно, знайти якусь іншу роботу, але тут я могла заощаджувати на житлі, не платити за оренду квартири…

— Точно, ти щось таке казала на співбесіді, — кивнув Кір. — Взагалі мені дуже пощастило, що ти прийшла саме до мене.

Я відчула сором за те, що не кажу правду. Але як би це виглядало, коли б я зізналася, що прийшла сюди з метою помсти? Мабуть, він би відштовхнув мене, звільнив тієї ж миті. А мені було важливо залишатися тут, правда, вже зовсім не через те, що зумовило мене прийти на співбесіду… Просто я не уявляла більше свого життя без нього, без його погляду, усмішки, без його обіймів… 

КІР

Сьогодні на роботі відбувалось щось дуже неприємне. Мені дзвонили перевізники один за одним і казали, що на кордоні змінилось керівництво і тепер у нас проблеми з митницею, немає нової "своєї" людини. Мій підлеглий Андрій намагався залагодити все сам, але в нього нічого не вийшло. 

У мене була запланована купа зустрічей на цей тиждень, але поставки все одно були в пріоритеті. Я сказав своїй секретарці відмінити всі мої зустрічі починаючи з завтра і аж до наступного понеділка, а там вже розберусь. Я сподівався, що за наступні чотири дні все ж встигну все зробити. Сьогодні була середа, треба виїжджати вночі, якщо я хочу застати їх в будні дні. 

Але мені потрібне прикриття… Останнім часом поліція постійно сувала ніс не в свої справи, тож мій раптовий відʼїзд до кордону може їх насторожити.