Глава 9. "Не плач" — "Не зупиняйся"

— Ти мені подобаєшся, — вперто повторив він. — До чого тут "розвага"?

— До того, що все це не по справжньому. Я скоро набридну тобі… І ти будеш казати іншій дівчині, що вона тобі подобається. А я не хочу страждати! 

— Я давно нікому не казав, що мені подобаються, — Кір уважно поглянув на мене. — Так, у мене була коханка, але це не стосунки. Я по суті просто платив їй за секс, вона працювала на мене.

— Я теж працюю на тебе, — відповіла я. — Якби ми просто зустрілися десь випадково, все могло б бути по-іншому. А так, всі будуть говорити, що я залізла в ліжко до свого господаря…

— Який шанс того, що ми б просто зустрілися? — він зітхнув. — Ми навряд змогли б пересіктись в якомусь закладі…

— Але ж ти наче зустрічався з якоюсь небагатою дівчиною,  — ці слова вирвалися у мене так швидко, що я не встигла подумати, що це може бути необачно. 

— Звідки знаєш? — він насупився. 

— Випадково почула одну розмову…

— Мені дійсно подобалась одна дівчина, певно, я навіть закохався в неї, — Кір зітхнув. — Але тоді все завершилося печально.

— Чому печально? — в мене аж дихання перехопило від хвилювання. Невже він зараз сам зізнається? 

— Моя донька побачила нас і дуже засмутилася. Я тоді посварився з тією дівчиною… Не хотів, щоб донька дізналась отак. Хотів підготувати її… Певно, я був зарізкий… Я прогнав її, наговорив, що це вона підлаштувала, бо не хотіла чекати.

— А потім? Вона покинула тебе? — запитала я якимось чужим голосом. 

— Типу того, — він відвів погляд.

— Думаєш, Ангеліна зрадіє, якщо дізнається про нас із тобою? — запитала я. 

— Не зрадіє, — він знов зітхнув. — Але цього разу все буде інакше. Я сам їй розповім.

— Мабуть, вона сподівається, що її мама повернеться, — зітхнула я.  — Всі діти розлучених батьків у це вірять…

— Але я не кохаю її матір. Хоча колись дуже кохав. Вона зрадила мені перша. З цього все почалось.

— Але, якщо дуже кохаєш, то можна все пробачити,  — сказала я. — Де гарантія, що якщо вона надумає повернутися, ти не приймеш її, заради вашої дитини? Тоді я буду третьою зайвою.

— Я ж сказав, не кохаю, а кохав, — Кір наголосив на останньому слові. — І я не з тих людей, хто буде робити щось подібне заради дитини. Якщо почуттів немає, то такі стосунки приречені.

— Отже в тебе не було почуттів до тієї дівчини? — я знову відчула, що моє серце забилося вдвічі швидше. 

— Були, я ж сказав, що думав, що певно закохався. Але мені було складно. 

— Тебе не мучить совість? — я зазирнула йому в очі.

— За що мене мала мучити совість? — він поглянув на мене, але потім знов опустив очі. 

— Може, вона страждала після того, як ти відштовхнув її? 

— Певно, страждала, — він кивнув. — Але я теж мучився.

— Не схоже, що ти мучився, в тебе була Мілана, — сердито сказала я. — І, певно, не вона одна. 

— Тоді не було, до чого ти це? Тоді я був тільки з нею. Мілана зʼявилася після. І то не одразу.

— Але вона загинула! А тобі все одно! Бо ти думаєш тільки про те, що сам мучився. Але ти не мучився, ти швидко знайшов інші розваги!

— Звідки ти знаєш? — він здивовано дивився на мене. — Ніхто не знав, я всіх змінив…

— Просто знаю, — я насупилась, зла на себе, що так по-дурному спалилася. — Я знала ту дівчину. 

— І тому прийшла працювати до мене? — одразу запитав він. 

— Ні, не тому, — сказала я. — Це була випадковість, що я потрапила саме до тебе. 

— Але як тоді ти дізналася? Що це саме я…

— Я ж кажу, почула випадкову розмову, і все співставила. Ти думаєш, що колишні працівники не могли розповісти про все своїм наступникам? Особливо, якщо були сердиті через раптове звільнення. Шила в мішку ніколи не сховаєш…

— Тепер ти вважаєш мене винним? — він підтиснув губи. — За те, що вона померла.

— А ти сам як вважаєш? — відповіла я питанням на питання. 

— Ні, я не винен! — вперто повторив Кір. — Вона не мала сідати за кермо, якщо не відчувала себе в формі для цього! 

— Зрозуміло, — сухо сказала я. — Чи не помічаєш ти тенденцію, що у тебе постійно у всьому винні жінки? А ти залишаєшся білим і пухнастим. І якщо я щось не те зроблю, то ти так само звинуватиш мене і виженеш! 

— Я не збираюсь виправдовуватись. Якщо ти чекала цього, цього не буде! Певно, я тобі ніколи не подобався. Ти прийшла через Ніку!

— Навіщо мені це робити? Якби я хотіла якось помститися, то не світилася б перед тобою. Я ж кажу, це чиста випадковість. Але дізнавшись про тебе більше, я зрозуміла, що ти егоїст, який думає лише про себе. Так, ти мені подобався, але зараз я зовсім розчарувалася в тобі! 

На мої очі навернулись сльози. Чомусь мені стало так прикро від думки, що тепер він точно звільнить мене і ми ніколи більше не побачимось…

— Не плач, — він раптом подався вперед і обійняв мене.