Глава 6. Важливе рішення

Коли я торкнувся губами її губ, то відчув, що серце починає битись дуже часто. Мене зводила з розуму навіть така невинна близькість з Вітою. Все через недостачу сексу? Чи тут бла справа в чомусь іншому? 

Я торкнувся долонею її талії і потягнув її ближче до себе. Не хотілось відпускати її зі своїх рук. Хотілось стати ще ближче, прямо тут і прямо зараз.

Я поглибив поцілунок. Вона була дуже близько, інтимно близько, ще трохи, і я, певно, преступлю ту межу…

— Стій, — прошепотіла вона між поцілунками і я розплющив очі.

Подивився на неї, а вона відвела погляд. 

— Будь ласка, відпусти… 

Її щоки були червоними. Вона навіть трохи відвернулась від мене.

— Тобі не сподобалось? 

— Відпусти будь ласка, — повторила Віта тихо. 

— Добре, — я відсторонився від неї. — Віто, ти…

— Пробачте, Кирило Олександровичу, це була помилка… — пробурмотіла вона, швидко встаючи з ліжка і вибігаючи з кімнати. 

Я зітхнув і дістав з кишені мобільний телефон. Відкрив додаток з камерами стеження по будинку і переключився на камери в її кімнаті. 

Завжди цінував приватність свого персоналу, але міри безпеки не дозволяли лишити працівників без нагляду. 

Віта була в своїй кімнаті. Вона лежала обличчям в подушку, а її плечі тремтіли. Я так сильно налякав її? 

Я не знав, що відчував до неї. В якусь мить мені хотілось торкнутись її, так, не буду заперечувати, вона приваблювала мене фізично. Але одночасно з цим не знаю чому мені хотілось турбуватись про неї. Це було незвичне і дивне бажання. Хотілось би зараз підійти і обійняти її… Але тепер вона, певно, буде мене боятись. 

А я вже звик до її кави на кухні. До наших невинних вечірніх розмов і до кави з однієї чашки. 

Саме тоді коли я спостерігав за Вітою, на мій телефон прийшло повідомлення. Я відкрив його і побачив, що писала Мілана. 

"Кіре, я сумую за тобою. Добре, я обіцяю, я більше не буду піднімати ту тему… Будь ласка, давай зустрінемось. Мені не вистачає тебе."

Коли ми з Міланою тільки-тільки посварились, я був впевнений на девʼяносто девʼять і девʼять десятих відсотка, що рано чи пізно вона напише щось подібне.

Я планував сказати, щоб приходила, бо взагалі вона була доволі комфортною і вправною коханкою. 

Але тепер мені не хотілось нічого подібного. Думав про Віту, її губи, які я зминав своїми, її тіло, яке було так близько, її важке дихання… Все це було дуже свіжим в моїй памʼяті. 

"Тобі варто пошукати собі когось іншого. Наші стосунки скінчились, і думаю, що це піде на користь нам обом, Мілано. Не пиши мені більше."

Я дійсно не хотів, щоб вона писала мені знов. Все ж, я був трохи на взводі через близькість з Вітою, а Віта мене відштовхнула, і якби Мілана зараз була напористою, хто зна… Вона була дуже комфортна в ліжку, цього не відняти. 

Вона прочитала повідомлення, але більше нічого не відповіла. Я зітхнув і знов подивився у вікно в стелі. 

Треба буде поговорити з Вітою. Але спочатку все ж найняти їй охорону. Якщо хтось слідкує за мною, то цілком можливо минулого разу він помітив, що я був не сам. 

Я відкрив контакти і набрав голову своєї охорони. Щойно Стас взяв слухавку, я сказав йому:

— Стасе, я хочу, щоб відсьогодні Віту охороняли, як мене. Якщо вона кудись йде, треба відвезти її, а потім слідкувати і вести її, щоб вона не залишалась без нагляду. 

— Віту? — перепитав він, ніби не вірячи своїм вухам. — Служницю?

— Так, її, — відповів я. — Вважай це завданням першочергової важливості, все зрозуміло?

— Так, шефе, зрозуміло, — сказав він за мить. — Все буде зроблено за найвищим розрядом…

Так, мені треба захистити її в першу чергу. А щодо іншого… Може, воно й на краще, що вона відштовхнула мене. Так вона буде в більшій безпеці… 

ВІТА

Я вибігла з його спальні, як ошпарена… Відчувала себе кепсько. Я не мала так сильно зближуватись з ним, не мала піддаватись на залицяння… Він — бабій, я для нього просто ще один трофей, який він хоче завоювати.

На очі навертались сльози.

Коли забігла до своєї кімнати, то планувала зібрати речі і просто втекти, але замість того лягла на ліжко обличчям в подушку і почала плакати. Чому він так сподобався мені? Чому саме він? Він  — погана людина, злодій, а ще він винен в смерті моєї сестри… Я не можу відчувати до нього нічого, окрім ненависті. Я маю помститися, маю зробити йому боляче… Я маю ненавидіти його так само, як і раніше… Але тоді чому мені було так затишно в його обіймах? 

Треба було взяти себе в руки…

Я все ж встала з ліжка і озирнулась навколо. Все відбулось так швидко, я не розраховувала на такий розвиток подій, але тим не менш тепер розуміла, що навряд я зможу щось зробити йому. 

Кір мені подобався, треба було це визнати. 

Визнати, а потім зробити те, що буде єдиним правильним рішенням в цій ситуації.