Глава 5. Треба було зупинити його зараз...

Перед сном, коли вже лежав у ліжку і просто гортав стрічку в інсті, телефон в моїх руках задзвонив. Це була Мілана.

Я зітхнув і прийняв виклик, після чого одразу почув: 

— Ти досі злишся?

— Нагадаю, це ти влаштувала мені істерику і пішла, грюкнувши дверима, — відповів я дещо втомлено.

— Бо ти завів собі молоду служницю, спеціально, щоб змушувати мене ревнувати, — вона інтимно стишила голос. — А я дійсно ревную, ти мені сьогодні навіть снився… Таке витворяв…

— На той момент Віта мене зовсім не цікавила, — сказав я спокійно. — Але тепер дещо змінилось і я дійсно йду з нею на побачення.

 — Ти, на побачення з цим дівчиськом?  — вона розсміялась. — Не вірю, ти кажеш це спеціально, щоб подражнити мене…

— Думай, що хочеш, але факт залишається фактом, — відповів я. — Ти хотіла щось ще? Чи просто дзвонила запитати, чи злюсь я.

— Я думала, може приїхати зараз до тебе? Втілити той сон у життя, так би мовити? — вона проігнорила мої слова про Віту. 

— Ні, не горю бажанням, — відмовився я. — Я сьогодні вже і так задоволений.

— Ти спав із нею? — вражено запитала вона.  — То ж якась селючка, вона тобі не підходить!

— Ми не спали. Ну, поки що. Але думаю, все попереду, — я усміхнувся. — Я відправлю тобі гроші за цей місяць, але можеш бути вільна. Вважай, я тебе звільнив.

— Гаразд, я зрозуміла, — тепер її голос став холодним як крига. — Але коли тобі набридне ця селючка, до мене не звертайся. Знайду собі когось іншого. Може, взагалі заміж вийду. Все на краще, ти все одно не хочеш одружуватися. Потім ще будемо десь зустрічатися, на світських заходах, то не підходь до мене…

— Так, все на краще, — погодився я. — Удачі тобі, Мілано. Підчепи якогось нормального чоловіка, я за тебе тільки порадію.

Вона більше нічого не сказала, мовчки кинула слухавку. Видно, незважаючи на спроби заспокоїти саму себе, все ж була засмучена. 

Я ж навпаки відчув якесь полегшення. Все ж, ті стосунки і не були саме стосунками. Секс був хорошим, але мене не вело від Мілани, як від Віти. 

Я відкрив у мобільному додаток, який виводив на екран події з камер спостереження по будинку, і одразу ж відкрив вкладку кімнати Віти. Це було не дуже чесно, але я нічого не міг з собою зробити, в цю мить мені хотілось побачити її.

Я побачив, як вона вийшла з ванної кімнати в коротенькій нічній сорочці, стояла перед дзеркалом і розчісувала  довге каштанове волосся, яке завжди заколювала, і тільки зараз я побачив його розпущеним. Вона була дуже гарна цієї миті. 

Тіло реагувало на неї навіть в таких невинних ситуаціях. Я облизнув губи і подумав, що хотів би зараз зайти до тієї кімнати і торкнутись її. Провести долонею по ніжній шкірі шиї, повести кінчиками пальців нижче… Погладити кожен вигин, рухаючись все нижче і нижче, спостерігаючи за її реакцією, дивлячись їй прямо в очі.

Певно, якби я зараз був там і торкнувся її, вона б  не відштовхнула мене. Але мене там не було, тож Віта поклала щітку на тумбочку, лягла на ліжко і вимкнула світло. В кімнаті стало темно. 

Я встав з ліжка і пішов в душ. Вдруге за сьогоднішній день пішов туди через неї…

***

Наступного дня я працював, як скажений. Хотілось швидше закінчити роботу, щоб повести Віту в те моє місце. Робота йшла як треба, і я дійсно майже все завершив до восьмої години. О восьмій написав Віті:

"Привіт, це Кір. Не забула про побачення? Заїду додому за годину і заберу тебе. Візьмеш щось перекусити? Ми будемо на природі, вдягни щось зручне."

“Добре, зараз все підготую”, — вона, як завжди, була небагатослівною. 

Цікаво, я їй хоч трохи подобався? В принципі, раз вона погодилась на побачення, то певно подобався, правда? 

Я кивнув сам собі і продовжив працювати. Мені треба було ще десь півгодини…

За півгодини я завершив з усіма нагальними справами і пішов до машини, а о восьмій вже був під будинком і написав Віті виходити.

Вона не змусила себе довго чекати, була у джинсах і легенькій кофтинці, а в руці тримала корзину, певно, з продуктами. 

Я розблокував двері і вона сіла всередину, а до того поклала корзинку на заднє сидіння.

— Привіт, — я усміхнувся. — Гарно виглядаєш. Готова їхати? 

— Так, готова, — усміхнулась к відповідь Віта. — Сто років не була на пікніку.

— Як на сто з гаком  ти дуже добре збереглась, — відповів я ніби серйозно, але насправді, авжеж, я просто жартував.

 — Може, я відьма, — підіграла вона мені. 

— Причарувала свого боса і радієш? — я зазирнув їй в очі. — А потім вбʼєш мене в якомусь темному провулку?

 Мені здалося, чи Віта злегка здригнулася і  здивовано закліпала очима? Але тут же знову стала такою як завжди. 

 — Який мені сенс вас вбивати? — серйозно сказала вона. — Ви платите мені хороші гроші…

— І то правда, — погодився я, а потім торкнувся долонею її щоки. — Та я ж жартую чого ти так напружилась? Так, жартівник з мене так собі, визнаю. Хоча поруч з тобою мені хочеться виглядати дотепним.

 — Та то я не завжди розумію жарти, — сказала вона трохи знічено. — Є в мене такий недолік..

— Все одно ти мила…

Коли сказав ці слова, захотілось торкнутись її. Я вже навіть простягнув до неї руку, але в цю мить на телефон прийшло повідомлення і відволікло мене. Я дещо насупився і дістав з кишені мобільний, а потім прочитав:

"Збираєшся на гульки з новою пасією? Успіхів тобі, але не забувай, що я стежу за тобою!”

ВІТА

Коли Кирило прочитав повідомлення, я помітила, що вираз його обличчя змінився. Він насупився і виглядав якимось холодним, не таким, як до того. Мене не мало це зачіпати, я тут була з власною метою, яка зовсім не повʼязана з якимись романтичними сподіваннями, але чомусь, коли він підняв очі і поглянув на мене, мені здалось, що станеться щось нехороше:

— Мені треба подзвонити, — сказав він, вставши зі стільця. — Скоро повернусь.