Розділ 22.2

Я не знаю, скільки це тривало. У таких митей немає часу. Знаю лише, що коли він нарешті відірвався від моїх губ — неохоче, важко дихаючи, — я відчула таку втрату, ніби в мене забрали повітря.

— Мартіно, — сказав він, притулившись чолом до мого, і в голосі його був подив, майже благоговіння. — Господи. Я стільки часу вигадував собі, як це буде, і жодного разу навіть близько не вгадав. — Він засміявся тихо, щасливо, недовірливо. — Я пропав. Ви це розумієте? Я остаточно, безнадійно пропав.

Я мала б відчувати щастя. І я відчувала — гаряче, п'янке, нестерпне щастя, якого не знала ніколи в житті. Але разом із ним, тієї ж миті, у саме серце цього щастя вповзло те, від чого воно почало гіркнути: провина. Бо він цілував не мене. Він цілував леді Мартіну Ґейл, кузину Рейвенкрофтів, вишукану даму з глухої гілки роду. А та жінка не існувала. Я обманула його навіть у цьому поцілунку — найсправжнішому, що в мене був, — бо він віддав своє серце тій, кого я вигадала.

— Себастіане, — прошепотіла я, і голос мій зламався. — Я мушу вам щось сказати. Я більше не можу мовчати. Це нечесно — цілувати вас і мовчати. Ви маєте знати, хто я насправді, перш ніж…

— Тс-с. — Він приклав палець до моїх губ, ніжно. — Не зараз. Не псуйте цю мить, Мартіно. Хай там яка ваша таємниця — вона зачекає до завтра. Сьогодні я не хочу нічого, крім вас. Дозвольте мені хоч одну ніч бути просто щасливим, перш ніж ви нагрузите мене черговою бідою. Одну ніч. Я так давно не був щасливий. Дайте мені це.

І я не сказала. Знову не сказала. Бо він просив так тихо, так по-дитячому, ця людина, яку ніхто ніколи не любив, — просив одну ніч щастя, — і я не змогла відібрати в нього це, розтрощивши все правдою тут і зараз. Я сказала собі: завтра. Завтра я скажу. Дам йому цю ніч, а завтра розповім усе й прийму, що буде.

***

Він провів мене до моїх покоїв — і на порозі, знову тримаючи слово, не переступив, лише підніс мою руку до губ і поцілував, тепер уже інакше, ніж завжди, — як цілують руку тієї, кого назвали своєю.

— На добраніч, — сказав він тихо. — Моя наречено.

Це “моя”, сказане так просто, так впевнено, обпекло мене й щастям, і соромом.

— На добраніч, Себастіане, — прошепотіла я.

Я зайшла до кімнати, зачинила двері й притулилася до них спиною, притиснувши пальці до губ, що ще горіли від його поцілунку. Серце моє співало й ридало водночас. Я закохалася — по-справжньому, безнадійно, у чоловіка, який не знав, кого цілує. І цей поцілунок, найпрекрасніший у моєму житті, був водночас найбільшою моєю зрадою супроти нього, бо я взяла його щире почуття під фальшивим ім'ям.

Бетті чекала на мене — не спала, сиділа біля згаслого каміна, і, глянувши на моє обличчя, усе зрозуміла без слів.

— Ох, міледі, — сказала вона тихо, і в голосі її був не докір, а страх, ніжний, сестринський страх. — Ви його покохали. По-справжньому. Я бачу. Ох, міледі, це ж найгірше, що могло статися. Тепер, коли правда вийде, боляче буде не тільки вам за титул. Боляче буде серцю.

— Я знаю, — прошепотіла я, сповзаючи спиною по дверях, притискаючи пальці до губ. — Я знаю, Бетті. Але вже пізно. Я вже пропала.

І тієї ж ночі, коли дім спав, а я лежала без сну, притискаючи до себе його сюртук, якого так і не повернула, вдихаючи запах чоловіка, якого покохала й обманула, — внизу, під моїм вікном, у темряві парку, стояла постать.

Я не бачила її тоді. Я дізналася про це згодом, коли було вже пізно.

Ділан Кросбі стояв у тіні дерев і дивився на освітлене вікно бібліотеки, де кілька годин тому герцог Ешфорд цілував свою фальшиву наречену. Він бачив їхні силуети крізь штори. Він бачив поцілунок. І на його гарному, гладенькому обличчі повільно розповзалася усмішка — бо він щойно зрозумів дещо цінніше за будь-які гроші.

Герцог закохався. По-справжньому. У жінку, яка не та, за кого себе видає.

А закохана людина — вразлива людина. І закоханий герцог заплатить за мовчання куди більше, ніж переляканий. Заплатить не лише грошима — заплатить чим завгодно, аби вберегти ту, яку любить, від ганьби й краху.

Кросбі більше не збирався шантажувати служницю, то надто дрібна здобич для нього. Тепер він націлився на герцога.